Рішення Путіна розпочати вторгнення в Україну — це його особистий ендшпіль і завіса, що підбиває підсумки зовнішньої політики РФ останніх 15 років.
До того ж парадокс полягає в тому, що за 15 років їй реально вдалося досягти непоганих успіхів на певних напрямках, наприклад на Близькому Сході. Навіть остання операція в Казахстані в січні вважалася дуже грамотним маневром в умовах політичних торгів із США та КНР.
Однак рішення Путіна 21 — 24 лютого все це обнулюють. Вони перетворюють ситуацію на гру з нульовою сумою й різко звужують для тієї самої Росії коридор можливостей. Багато аналітиків (і я зокрема) не думали, що саме цей сценарій буде реалізовано. Саме тому, що це найбанальніше й найтупіше рішення з усіх можливих.
Це стратегічний глухий кут, який, судячи з усього, базувався на цілій низці прорахунків.
1. Путін недооцінив силу української армії та готовність уряду чинити опір, вважаючи, що всі швидко здадуться, а оборона є слабкою.
2. Путін недооцінив рівень консолідації суспільства перед зовнішньою загрозою. Іншими словами, урок 2014 — 2015 років було засвоєно неправильно або проігноровано.
3. Путін відправив на смітник свій початковий план тиску щодо Мінська-2, який загалом не був поганим і з погляду позиціювання більше відповідав інтересам РФ, ніж те, що відбувається зараз.
4. Путін переоцінив можливості своїх військ, вважаючи, що цю війну можна закінчити швидко й ефектно.
5. Путін недооцінив реакцію Заходу, який вирішив згуртуватися та вдарити всім, що має. Безумовно, Росія до цього готувалася, проте масштаби санкційного тиску стали для багатьох несподіванкою.
Не важливо, яким буде результат його воєнної кампанії. Навіть якщо уявити, що візьмуть Київ та інші великі міста, вони однаково програють. Бо логіка ескалації, у яку керівництво РФ загнало себе своїм вторгненням, не передбачає жодної «перемоги» — лише тактичне моральне задоволення вузької групи осіб на вершині російського політичного Олімпу.
А далі розпочнуться лиха, пов'язані з девальвацією, дестабілізацією економічної ситуації, затримками продовольчих постачань, розривом виробничих ланцюжків, технологічним відставанням тощо.
Поступове звуження ринку призведе до зростання соціальної напруги та загострення боротьби за фінансові потоки, у такий спосіб відправляючи систему, побудовану Путіним, в аут.
Іншими словами, він отримає те, чого намагався не допустити останні 15 років, кидаючи виклик західному світопорядку та домінуванню США в європейській системі безпеки. Буде навпаки: союзники США згуртуються, позиції США на газовому ринку в ЄС зростуть, а Росію буде нейтралізовано на якийсь час.
І навіть якщо світопорядок однаково зміниться в бік багатополюсного прагматичного світу (цей процес не зупинено), Росія втратить можливість посісти в ньому якусь окрему нішу та претендувати на активну роль як альтернативний центр впливу.
І ще дещо.
Риторика, яку обрало керівництво РФ, теж позбавлена будь-якого стратегічного змісту. Ось це все — «нацисти», «геноцид», «фашисти», «націоналісти та наркомани» — може бути добре для якоїсь частини внутрішньої аудиторії, але далеко не для світової спільноти.
Я далекий від наївних фантазій про те, що в нашому світі всі за демократію, свободу й лише за добро та правду. Зрештою я надто довго вивчав різні конфлікти та політичні процеси в інших регіонах, щоб розуміти, що це неправда. Скрізь є брехня, жага наживи та влади, маніпуляції, несправедливі війни тощо.
Однак Росія обрала найнезграбніший шлях: пояснити все внутрішніми меседжами, які є зрозумілими лише ОДНІЙ частині населення РФ, розколюючи російське суспільство загалом і налаштовуючи проти себе всіх, навіть помірних і нейтралістів.
Підсумок — міжнародна ізоляція.
Так, незахідні країни не запроваджували санкції проти Росії, але й не дуже поспішали ставати на її бік навіть ті держави, які в нас вважалися союзниками РФ: Сербія, Китай, Іран, Венесуела, Куба та інші. Усі або петляють, або висловлюють занепокоєння, або відмовчуються, але це теж симптоматично.
Коротко кажучи, жодних уроків із тих таки військових кампаній США в Іраку в РФ не винесли, хоча так багато й завзято критикували Вашингтон за їхній «international adventurism». А вийшло так, що Москва загалом не сильно морочиться й готова злити в унітаз свої досягнення на догоду короткостроковим поривам Путіна й частини його «яструбів», незадоволених тим, що вони не отримали те, що хотіли, одразу.
Тож Росія програє.
Головну вигоду від зміни регіонального порядку внаслідок цієї поразки отримають усі, крім РФ, особливо Китай і США.
А ми можемо спокійно наблизити цей момент. І триматися, доки він не настане. У це я вірю.
Текст опубліковано за згодою автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
