Доброго вечора, ми з України — замість доброго ранку, Вʼєтнам. Росіяни знову спробували залякати українців, вдаривши ракетами по енергетичній інфраструктурі та й просто по цивільних обʼєктах наших міст.
Заодно намагалися показати своєму народу, що бʼють по «центрах прийняття рішень». Ці міфічні центри прийняття рішень дуже засіли в їхніх методичках, але працюють скоріше для внутрішнього споживача. Але врешті й того не вдалося.
Для того, щоб виправдати свої криві удари, російські канали писали, що пішохідний міст в Києві чимось критично важливий для переміщення (притому, що скляний міст встояв), будівля в центрі, де український парламент засідав 100 років тому — то Верховна Рада, українці залишилися всі без світла й тепла тощо тощо.
Раділи, що врешті помстилися симетрично (але знову мимо) за Кримський міст.
Тим часом ті самі росіяни, що ще зранку тішилися, що українські міста зазнали ракетних атак, почали писати про шок від усвідомлення, що українці, сидячи без світла та зі слабким інтернетом, багато хто в укриттях чи метро — задонатили Притулі та Стерненку тільки на монобанку майже 170 млн грн (на момент публікації) на українські дрони-камікадзе RAM ІІ UAV.
Це саме те, через що у українців та російських лібералів вічно не сходяться градуси розмови у соцмережах.
«Що я можу зробити, нас мало, нам не подолати Путіна» — і сотні мільйонів гривень від українців, які не змовлялися та не координувалися. І ще сотні й тисячі інших зборів, про які ЗМІ згадують рідше, але які також регулярно поповнуюються заради наближення перемоги.
Хаотична самоорганізація народу, який не готовий здатися ворогу, проти страху, що розбиває мільйони на одиниці. Цим страхом керуються майже всі тоталітарні системи: коли натовп розділений на одиниці, охоплені страхом, натовп біжить. Так мислять росіяни, але не українці. І росіяни ніяк не можуть збагнути, чому ми не здаємося та не благаємо про мир.
Не можуть вони збагнути й того, чому українці під обстрілами не залишаються байдужими: перебуваючи в окопах, військові питають з нуля, чи всі живі у тилу, донатять одні підрозділи іншим, критикують поведінку власного уряду (наприклад, як при голосуванні в ООН щодо уйгурів), тощо, тощо.
Якими б страшними не були наступні атаки ворога, яким би шкідливим не було їхнє ІПСО, яке на жаль, досі працює за межами росії та призводить до таких дивних жестів, як заклик Ілона Маска здати частину українських земель росії, Україна вже перемогла на моральному та ментальному рівні, показавши свою незламність.
І завдяки цій незламності допомога від США та Заходу збільшується, в тому числі військова.
Адже не «українцям допомогли зробити Майдан», а спочатку на Майдан вийшов мільйон людей, а потім вже долучилися ті, хто хотів його підтримати.
Не «за українців воює НАТО», а спочатку українці показали, що боротимуться до кінця й зупинили навалу на Київ, а потім вже союзники, які давали нам від 3 до 21 дня, шоковано почали збільшувати обсяги допомоги та давати нам все більш серйозну зброю, крім партизанської на початку повномасштабного вторгнення.
Звісно, це не означає, що можна видихнути та спокійно чекати на перемогу: до неї ще треба докласти багато зусиль, і вона не буде легкою, в тому числі на рівні інформаційної війни. Але важливо усвідомлювати, що кожна краплина нашої участі створює хвилю, яка врешті знесе ворога з наших земель, а може, у ній ще й захлинеться тоталітарна імперія Путіна.
Разом із «багатовекторним світом», що мріяв «поставити Захід на коліна».
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
