Країни ЄС уже затвердили плани з декарбонізації своїх економік задля боротьби з глобальним потеплінням. Які кроки має зробити Україна, щоб синхронізуватися з Європою?
Після ухвалення Європейської зеленої угоди та подальшого затвердження найпотужнішими світовими економіками оновлених стратегій і планів декарбонізації цікаво почути відповідь на запитання: на якому етапі шляху нині Україна?
У 2017 році Кабінет Міністрів ухвалив Енергетичну стратегію України на період до 2035 року «Безпека, енергоефективність, конкурентоспроможність». Стратегія 2017 року була критично важлива для визначення напрямку руху України, а також енергетичних цілей і пріоритетів. Енергетична галузь десятиліттями потребувала інтенсивного реформування. І якщо порівнювати цей документ із попередніми енергетичними стратегіями України, то Стратегія 2017 року була доволі прогресивна.
Для першого етапу реалізації енергетичної стратегії (2017 — 2020 роки) також був підготовлений план заходів до 2020 року, який визначав конкретний перелік очікуваних результатів. Проте багато запланованих заходів або взагалі не виконані, або виконані не в установлені строки.
Після ухвалення Європейської зеленої угоди наприкінці 2019 року та після публікацій науковців, зокрема Міжурядової групи експертів з питань змін клімату ООН, щодо того, наскільки наша планета близька до незворотного глобального потепління, гостро постало питання перегляду Енергетичної стратегії України та визначення більш амбітних цілей.
Крім того, після чотирьох років із моменту ухвалення Енергетичної стратегії України виникла потреба в її корегуванні через неабиякий розвиток технологій. Зазначимо, що Енергетична стратегія України розроблена для її імплементації до 2035 року. Проте з ухваленням Європейської зеленої угоди, яка ставить цілі до 2050 року, стратегія має бути переглянута відповідно до нових кліматичних вимог.
Що потрібно змінити
Як відомо, Міністерство енергетики України працює над розробленням Інтегрованого плану з боротьби зі зміною клімату та розвитку енергетики до 2030 року та переглядає Енергетичну стратегію України з огляду на виклики, що ставить перед нами Європейська зелена угода. Що, на нашу думку, потрібно змінити в чинній Енергетичній стратегії?
Водневі можливості для України. Нині водень визначено як один із елементів перетворення Європи на кліматично нейтральний континент до 2050 року. Крім цього, ЄС визначив Україну пріоритетним партнером у сфері співпраці з виробництва та використання водню. Тому внесення питань виробництва та використання водню в оновлену Енергетичну стратегію України відкриє нам можливості стати повноцінним енергетичним партнером ЄС, а також забезпечити використання водню всередині країни. Власне, Україні треба зосередитися на найбільш вуглецево-нейтральному виді водню — «зеленому». Цей водень виробляється за допомогою електроенергії, виробленої з відновлюваних джерел енергії. «Зелений» водень також потрібний для подальшого сталого розвитку відновлюваної енергетики.
Натепер іде робота над розробленням Стратегії розвитку водневої енергетики до 2030 року, і за це відповідає Державне агентство з енергоефективності та енергоощадження.
Нині виробництво та транспортування «зеленого» водню дороге та потребує неабияких вкладень у модернізацію інфраструктури й обладнання. Проте це не заперечує факт, що в перспективі вартість виробництва та використання водню знизиться, що дасть змогу використати його як повноцінний енергетичний ресурс.
Біометан. Україна має великий потенціал для виробництва та використання біометану, тому рекомендовано долучити розвиток сектору виробництва, розподілу та передавання відновлюваних газів, серед яких і біометан, до оновленої Енергетичної стратегії. Власне, шлях до декарбонізації лежить через заміщення викопного палива відновлюваною електроенергією та відновлюваними газами (біометаном і синтетичним метаном).
Щоб започаткувати виробництво біометану, передусім потрібно внести використання біогазів до оновленої Енергетичної стратегії, а далі — ухвалити зміни до Закону «Про альтернативні види палива» щодо розвитку виробництва біометану, після чого ухвалити закон щодо розвитку галузі біометану.
У майбутньому біометан може широко використовуватися як відновлюваний газ і паливо у транспорті та інших сферах економіки. Виробництво біометану відповідає ідеї циркулярної економіки, оскільки цей газ утворений у процесі метанового бродіння біомаси чи біовідходів, твердих і рідких органічних відходів: на звалищах, болотах, у каналізації, вигрібних ямах тощо, а не добувається з газових родовищ, як природний газ.
Накопичувачі енергії. Створення ефективного інструмента для збалансування попиту та пропозиції на ринку електроенергії та забезпечення стабільності його роботи вкрай важливе. Тому потрібно забезпечити резервні та маневрені потужності системами акумулювання енергії (energy storage) для збалансування енергосистеми.
В Україні не створено ані стратегії, ані ефективного механізму впровадження використання накопичувачів енергії. Немає відповідного законодавчого регулювання. Тому, безсумнівно, стратегія використання таких накопичувачів має бути долучена до оновленої Енергетичної стратегії України.
У парламент внесено кілька проєктів законів, якими пропонують врегулювати питання накопичувачів. Проте жоден із них уже тривалий час Верховна Рада не розглядає по суті.
ВДЕ та офшорні вітрові електростанції. До Енергетичної стратегії України нині входять питання встановлення мінімальної частки електроенергії, виробленої ВДЕ для кінцевого споживання, а також основні заходи з реалізації стратегічних цілей у секторі ВДЕ. Проте, як бачимо нині, учасникам ринку ВДЕ потрібно актуалізувати бачення розвитку цього сектору.
Ми пропонуємо оновити можливості розвитку та підтримання ВДЕ та внести стратегію сприяння розвитку офшорної вітроенергетики в оновлену Енергетичну стратегію України як таку, яка має колосальний потенціал створення чистого енергетичного майбутнього держави. Експерти наводять дані про 251 ГВт технічного потенціалу офшорної вітроенергетики України, тому цей напрям треба виділити як пріоритетний.
Висновки
Декарбонізація має стати основною метою в оновленій Енергетичній стратегії України. Проте ми розуміємо, що стратегія має бути адекватно амбітна та підготовлена з огляду на реалії української економіки. Тому, наприклад, поступова та цілковита відмова від вугілля можлива лише за певних умов, які, серед іншого, мають передбачати його заміну на природний газ. Україна може встановити кінцеву дату повної відмови від вугілля до 2030 року. І саме використання природного газу зможе відіграти головну роль у використанні швидкого та найменш витратного способу зменшення забруднення атмосферного повітря.
Наступним етапом після такого переходу може бути заміна природного газу відновлюваними та низьковуглецевими газами до 2050-го. Тому ми рекомендуємо не обмежуватися строком дії нової стратегії до 2035 року, а розробити бачення нашого енергетичного розвитку до 2050 року — для синхронізації зусиль із країнами Європейського Союзу.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
