Сучасна технологія дійшла до рівня, який дає змогу за фрагментом людської тканини, наприклад, кістки, попилу, знайти ДНК та рідних по всьому світу. Чи можна використовувати цю технологію для того, щоб по-людськи поховати загиблих у Голокості, почавши з Бабиного Яру?
Сучасні технології допомагають знайти своїх родичів. Фото: Suzy Hazelwood / Pexels
Моя подруга звернулася до однієї із сучасних баз даних ДНК, щоб знайти своїх єврейських рідних. Здавши аналіз, що являє собою мазок слини, вона отримала доступ до системи — своєрідної закритої соціальної мережі, яка показала її чотириюрідних і п'ятиюрідних братів, сестер, тіток і дядьків по всьому світу. Так велика єврейська сім'я почала спілкуватися, зустрічатися один в одного в гостях на різних континентах.
У світі є кілька проєктів, які за порівняно невелику суму — до 100 доларів — роблять ДНК-аналіз походження за національностями. Одні з найактивніших користувачів таких баз — євреї та люди, які намагаються в такий спосіб підтвердити своє єврейське походження.
За даними MIT Technology Review, тільки за перший місяць 2019 року свої ДНК для визначення походження або спадкових захворювань надали понад 26 млн осіб. У сучасних базах даних ДНК зберігається інформація про понад 100 млн людей, частина з яких готові відкрити свої дані підтвердженим за ДНК рідним.
Можливо, така моя думка прозвучить гірко або спричинить обурення. Я розумію, наскільки болісною є тема Бабиного Яру й Голокосту для душ і сердець, і заздалегідь перепрошую всіх, кого ця ідея може образити. Дозвольте, я скажу про себе. На жаль, я не знаю моїх прямих рідних, які загинули під час Голокосту, але мого грузинського дідуся було по-звірячому вбито в 1993 році під час чисток у Сухумі, коли звідти виганяли грузинське населення. Його, 63-річного пенсіонера, який усе життя робив людям тільки добро, катували, а потім розстріляли. І мій тато наприкінці 1990-х під загрозою для життя їздив до Сухумі тільки для того, щоб по-людськи поховати дідуся.
Я чула різні думки про те, чи потрібно перезаховувати тих, хто лежить у загальних ямах по всій Європі, вірніше, їхній попіл і фрагменти кісток. Є думка, що їх, загиблих, не варто турбувати, крім випадків крайньої потреби. Наприклад, навіть рабини, противники перепоховань, дізнавшись про те, що на місці загальної ями планується будівництво, погодилися на ексгумацію й перепоховання за всіма єврейськими обрядами, наскільки це можливо в цих страшних випадках.
У 2015-2016 роках майже всі можливі серйозні нагороди в кінематографі — «Оскар», «Золоту пальмову гілку», «Сезар» тощо — отримав фільм угорського дебютанта Ласло Немеша «Син Саула». Фільм розповідає про людину, яка працює в Аушвіці, допомагаючи приймати євреїв, які приїжджають до цього пекла, а потім спалювати їхні тіла в печах. Головний герой увесь фільм ховає тіло хлопчика, якого приймає за свого сина. Він намагається домовитися з рабином, який перебуває в цьому самому таборі, щоб над тілом прочитали заупокійну молитву та поховали його згідно з усіма єврейськими обрядами.
Я теж запитувала рабинів: якби був достатній бюджет, а технологія вже є, чи є прийнятними з позиції єврейства реальна ексгумація й подальше поховання вбитих у Бабиному Яру. Й отримала позитивні відповіді.
Сучасні технології дають змогу вже сьогодні як ідентифікувати попіл у тих випадках, коли тіла вбитих було спалено, так і знайти фрагменти кісток там, де вони ще залишилися (під час будівництва метро «Дорогожичі» знаходили саме кістки загиблих). Далі через бази ДНК можна знайти живих родичів загиблих у Бабиному Яру — це будуть тисячі сімей у США, Канаді, Ізраїлі та Латинській Америці. Їх можна запитати, чи хочуть вони перепоховати своїх рідних? Напевно, знайдуться тисячі сімей, які захочуть перенести фрагменти своїх рідних із загальної могили з невизначеним майбутнім на цвинтарі США, Ізраїлю та інших країн. А тих загиблих, чиїх рідних знайти не вийде, можна перепоховати за єврейським обрядом, як це вже робилося.
Ходити по останках заборонено. Будівництво в Бабиному Яру триває прямо зараз і, напевно, навряд чи буде зупинено. Тим часом єврейський закон дозволяє ексгумацію в певних випадках, і, мені здається, що ризик забудови Бабиного Яру може бути розглянутий авторитетними рабинами як причина для дозволу ексгумації.
Я вірю, що ситуацію із забудовою можна виправити. Перепоховавши останки загиблих, ми щонайменше уникнемо питань про те, чи гуманно ставити що-небудь на території розстрілів. Якщо десятки тисяч єврейських сімей дізнаються, що під час ексгумації в Бабиному Яру знайдено останки їхніх загиблих рідних, і якщо їм запропонують прийняти ці останки для поховання, а також якщо через бази даних ДНК приєднати до процесу тисячі сімей інших національностей, рідні яких також лежать у Бабиному Яру. Вважаю, що такий підхід — це приклад поваги до території й тих, хто там загинув.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора