Нельсон Мандела вперше проголосував на виборах в ПАР 27 квітня 1994 року, до цього він провів 27 років у в'язниці як політичний ув'язнений. Через тридцять років Південна Африка, безперечно, є вільною країною. Зло апартеїду зникло. Ліберальна конституція допомагає південноафриканцям говорити все, що вони хочуть, пересуватися, куди хочуть, і одружитися з тим, кого вони люблять. Держава базового загального добробуту підняла мільйони людей із бідності. Вибори 29 травня цього року будуть вільними та чесними.
Однак, готуючись проголосувати, південноафриканці роблять це в похмурому настрої, зазначає The Economist. Лише 29% вважають, що їхнє життя покращиться протягом найближчих п'яти років. Два десятиліття тому вдвічі більше були задоволені демократією, ніж незадоволені, а зараз ситуація протилежна. 79% респондентів кажуть, що політичним лідерам не можна довіряти, порівняно з 21% лише десять років тому. З 2010 року дедалі менше південноафриканців заявляють, що міжрасові відносини в країні кращі, ніж були у 1994 році.
Динаміка рівня задоволеності населення у ПАР
Історія демократії у ПАР складається із двох частин. Перші 15 років були відзначені масштабними покращеннями у житті людей, але другі 15 років були похмурими. Безробіття зросло з 20% у 2008 році до 32% сьогодні. ВВП на душу населення нижчий, ніж у 2008 році із поправкою на інфляцію. Кількість убивств досягла найвищого рівня за останні 20 років. Минулого року спостерігали рекордні відключення електроенергії. Торішнє опитування показало: 72% людей відмовилися б від виборів, якби необраний уряд міг забезпечити їм робочі місця, безпеку та житло.
Усі ці розчарування пояснюють, чому правляча партія АНК боротиметься за збереження своєї парламентської більшості вперше з 1994 року. Але 30-річчя скасування апартеїду порушує глибше питання: як довго зможе проіснувати бачення Мандели Південної Африки, якщо так багато людей не скористалося благами демократії?
«Бабулині гранти»
Як соціальну допомогу (гранти) багато пенсіонерів у ПАР отримують близько 2200 рандів, або 118 доларів на місяць. Витрати на гранти зросли з 2% ВВП 1994 року до майже 4%. За цими мірками система соціального захисту Південної Африки є однією з найщедріших у світі. Сьогодні грант отримують 47% населення порівняно з приблизно 6% у 1994 році.
Але у покоління, яке «народилося вільним», тобто після 1994 року, менше приводів для радості. Доля домогосподарств, які не мають доступу до водопровідної води, впала з 20% у 1996 році до 9% у 2022 році. Частка тих, хто живе у формальному житлі та має електрику, зросла відповідно з 65% до 89% та з 58% до 95%. Але прогрес не був поступальним: більшість успіхів припала на 1990-ті і 2000-ні роки. У багатьох місцевих муніципалітетах інфраструктура неухильно занепадає внаслідок корупції, злочинності та безгосподарності.
Безробіття посилилося в міру того, як народжені вільними люди досягли повноліття. З 2008 року кількість зайнятих зросла на 2,3 млн, а кількість осіб працездатного віку — на 9,5 млн. Рівень безробіття серед людей віком 15-34 років становить 44%.
Світовий банк вважає, що від кожного отримувача гранту матеріально залежить ще один південноафриканець. Деякі пенсіонери ховають свої гроші, щоб молоді члени сім'ї не вкрали їх на наркотики.
Згідно зі стандартним міжнародним тестом, 75% десятирічних дітей не вміють читати «за змістом». Майже у половині всіх початкових шкіл цього не може зробити жоден учень.
Рівень безробіття у 2023 році серед громадян ПАР з різним кольором шкіри
Світські люди чи соціалісти
Зростання чорної буржуазії призвело до часткової інтеграції, що долає бар'єри апартеїду. За даними дослідження, частка чорношкірих людей, які заявили, що вони спілкуються з представниками інших рас, зросла вп'ятеро з 2003 (6%) до 2023 року (30%). Інші опитування показують, що більшість південноафриканців не повідомляють про те, що стикаються з расизмом у повсякденному житті.
Більшість чорношкірих залишаються бідними. А зазначене статистикою скорочення розриву між середніми доходами білих і чорношкірих відбулося переважно через зростання серед чорношкірих працівників, які входять у верхні 10% розподілу. Самі чорношкірі головною перешкодою на шляху до примирення у суспільстві називають бідність та нерівність. «Багаті серед нас стають багатшими, а бідні залишаються бідними», «Ми політично вільні, але не економічно», — говорять вони.
Біг удвічі важчий
Чорношкірі південноафриканці із середнього класу часто думають, що білим важко співпереживати їхні труднощі. Білі кажуть, що расизм, а не бідність і нерівність, є найбільшою перешкодою на шляху примирення. Але це расизм навпаки — позитивна дискримінація щодо білих.
Якби в ПАР було більше робочих місць, то було б менше напруги між класами та расами. Але в країні з низьким зростанням та низьким рівнем довіри політика може швидко перетворитися на гру з нульовою сумою (якщо виграє один учасник, то програє інший) – це ускладнює примирення.
Політика з нульовою сумою також створює для популістів можливості використовувати бідність та ідентичність як зброю. Швидко набирає сили партія Mkhonto we Sizwe, в якій домінують зулуси, найбільша етнічна група країни. Вона поєднує антибілий популізм із трайбалізмом зулусів. Як і «Борці за економічну свободу», третя за величиною партія ПАР, вона звинувачує білих та їхніх передбачуваних чорних посібників, таких як нинішній президент країни Рамафоса, у бідах Південної Африки. Обидві партії хочуть експропріювати землю у білих без компенсації. Mkhonto we Sizwe хоче відмовитися від ліберальної конституції.
***
Чим більше в ПАР прірва між очікуваннями, що виникли у 1994 році, й реальністю, тим менше шансів у тих, хто вірить у нерасове, ліберальне суспільство. Зневіра щодо демократії може перерости у щось набагато потворніше, вважає The Economist.
Читайте також
