Польські перевізники, об'єднані в «Комітет захисту перевізників і роботодавців транспорту», з 6 листопада заблокували проїзд через Дорогуськ, Гребенне і Корчову, а з 22 листопада вони оголосили про акцію протесту на переході Медика. Як українські, так і іноземні бізнеси вже несуть від цього багатомільйонні втрати.
Страйкарі перекрили вантажівками дороги на виїздах з Польщі і обіцяють розблокувати шляхи після того, як для українських перевізників знову введуть дозволи на комерційні перевезення. Зараз українці працюють у пільговому режимі «транспортного безвізу».
Польське видання Rzeczpospolita пише, що протестувальники пропускають автомобілі зі свіжими продуктами, гуманітарні та військові вантажі.
«Ми не хочемо морити їх голодом. Я закриваю обличчя, тому що протест закінчиться і мені знову доведеться їхати в Україну», – пояснив один із протестувальників виданню.
Інший запитав, як польські перевізники можуть конкурувати з українськими, якщо «ми повинні платити водієві €2500, а українські компанії платять €700». Його підтримують підприємці, які також скаржаться на конкуренцію з боку українців.
«Комітет захисту перевізників і роботодавців транспорту» – це не класична профспілка, але фактично комітет виконує саме її функції. На відміну від зернової блокади, яку запровадив польський уряд, протести далекобійників не санкціоновані Варшавою, але уряд Польщі досі не робить нічого, аби якось змінити ситуацію, окрім формальних прохань зняти блокаду.
Центр протидії дезінформації при РНБО України стверджує, що одним з найактивніших учасників блокади став польський бізнесмен Рафал Меклер. Він є власником логістичної фірми Rafał Mekler TRANSPORT, яка возить вантажі в білорусь та росію, і головою люблінського осередку партії «Конфедерація». Ця партія виступає за вихід Польщі з ЄС та НАТО, визнає Крим російським, а так звані «Л/ДНР» — незалежними державами, і намагається блокувати будь-яку допомогу Україні.
Проте варто враховувати, що польські перевізники є найбільшою частиною логістичного ринку ЄС, тому виштовхнути новоприбулих українців для них є питанням власного зиску.
спитав українських експортерів про те, що вони роблять у ситуації, що склалася, і яким бачать вихід з неї.
«Хтось цим системно займається, а я не бачу позицію держави»
Я бачив звітність щодо однієї компанії: у нас частина виручки фактично знаходиться на кордоні, ми її не отримали минулого місяця, тому що вона просто не переїхала кордон, не доїхала до клієнта, він її не отримав і тому не може розрахуватися.
Це чималі обсяги. На кордоні стоїть вантаж допомоги для військових, який ми замовили та сплатили на прохання [головнокомандувача ЗСУ] Залужного. Кількість збитків для країни через нібито страйк перевізників у Польщі просто колосальний.
Потрібно шукати варіанти, але тут однозначно потрібна співпраця з державою. Ми ж не можемо відстрілювати страйкарів. Але я чудово розумію, що на якомусь етапі може статися ексцес із водіями, які везуть нам вантаж. Якщо людина два тижні живе у машині, вона перебуває на межі. Тому ексцеси є неминучими, головне, щоб вони ще більше не погіршили ситуацію. Хтось цим системно займається, а я не бачу позицію держави.
«Ми мали надію, що це закінчиться після виборів у Польщі»
У нас завжди має бути вибір маршрутів, якими направляємо товар. Зараз ми не можемо направляти його у Польщу. Єдине, що ми можемо і уряд уже над цим працює, — подавати скарги до Євросоюзу. Відповідно, залишається лише чекати.
В Польщі нас блокують як фермери, так і перевізники. Вплинути на цю ситуацію ми не можемо, а направляти туди потік вагонів немає сенсу. Ринок дуже швидко реагує і ставки підіймаються, бізнесу це невигідно.
Наша компанія сьогодні перевалює товар на західних кордонах, але не через Польщу. Ми перевалюємо на логістичних хабах в Україні в європейські потяги. Це рішення було прийнято одразу після перших типу фермерських страйків. Ми мали надію, що це закінчиться після виборів у Польщі, але, як бачимо, спочатку були фермери, тепер логістика страждає.
«Українські компанії поставили європейських перевізників у скрутне становище»
Я почув відлуння цього сьогоднішнього питання ще у травні 2022 року, коли у Варшаві точилися дискусії щодо підтримки України. Було багато дуже гарних виступів до тих пір, поки це не стосувалося локального польського ринку.
Польські виробники кажуть, що протягом 20 років будували найбільш ефективну харчову промисловість в Європі і не планують поступатися своїми позиціями. Тому я вважаю, що коли нам дозволили використовувати європейські країни як транзитні зони для експорту, треба було на старті цього процесу прозоро домовитися про квоти, про кількість аграрної сировини, яку можна буде залишити в цих країнах.
З боку закону ніяких питань стосовно квотування не було. Але треба було враховувати те, що українські виробники десятикратно більш ефективні, ніж східноєвропейські. Виробник з 3 тис. гектарів землі — це рідкість, наприклад, для Польщі, а для України це маленький фермер. Неможливо навіть порівнювати їхню бізнес-операційну ефективність і це треба було врахувати, тому що польські фермери — це ціла армія з людей, які мають по 300 га, їх сотні тисяч. Тому зараз ми маємо супротив, який має ще, на жаль, і політичний контекст.
Те, що робиться зараз з вантажівками — штучна історія: після початку війни скасували квотування ліцензій або термінів, щоб автівки їздили, а українські потужні компанії своїм демпінгом поставили європейських перевізників у скрутне становище.
Я кілька днів тому спілкувався у Польщі з перевізниками. Вони кажуть, що дев’ять місяців працюють на дуже маленькій маржі. Наприкінці року скрізь закінчуються квоти, основні гроші вони заробляли в останні два-три місяці. Але зараз йде величезний потік з України, а наші перевізники працюють навіть на відсутності маржі.
Тому треба нашим профільним міністерствам, або вищим за них інстанціям домовлятися, модерувати цей процес. Європейці захищають свій ринок і будуть це робити усіма доступними способами.
Інша важлива річ — немає для наших потужностей дуже великого ринку в Європі. Там гарно організований ринок, багато виробників. Тому нам треба шукати там партнерств в залученні технологій, грошей, а перш за все — експортних каналів збуту. З тими ж поляками нам потрібно разом рухатись в Африку, Латинську Америку, в Індокитай.
Це ж питання про наше майбутнє існування в Євросоюзі, ми ж не можемо зайти в нього, як слон в посудну лавку. Ким ми там будемо — рівноправним гравцем або якимось пасинком — залежить від того, як ми зможемо домовлятися. У нас вважається, що цей ринок просто за дверми, а там немає для нас вільного місця. І важче за все буде конкурувати саме з поляками, бо вони такі ж самі, як ми: дуже працездатні, дуже smart, працюють на невеличкій маржі. Вони вміють працювати як ми, тому нам потрібно шукати спільні ідеї, як нам рухатись ще більш на захід, або глибоко на південь та схід.
Ми маємо поважати правила в країнах, де бізнес вже устоявся, інакше станемо не дуже бажаними гостями. Я не кажу, що ми будемо без зубів, не будемо шукати нові ринки. Але я вважаю, що ми маємо це робити з поглядом на те, як вже структурувався ринок. Тому що наші продукти там чекають: ми дешеві, якісні, ну і емпатія. Проте у нас залишилося небагато часу, щоб експлуатувати цю емпатійність.
Читайте також
