Падіння промисловості у 2020 році на 5,2% супроводжувалося зростанням декількох інших галузей і стало визначальним у гальмуванні економіки в цілому на 4,2%.
Гальмівні елементи
П’ять кварталів поспіль промисловість тягне українську економіку донизу. Саме спад у вітчизняній промисловості призводить до того, що ВВП країни упродовж усього цього часу губить від 0,6% до 2,6% щокварталу (порівняно з відповідним кварталом попереднього року). Навіть в останній чверті 2020 року, коли українська економіка в цілому вже майже вийшла на минулорічний рівень, промисловість, за підрахунками Нацбанку, була єдиною з шести основних галузей, що внесли негативний внесок у загальну зміну ВВП.
Будівництво та сільське господарство, попри коронакризу, взагалі завершили 2020 рік зростанням. А промисловість стала саме тією галуззю, яка сформувала практично половину падіння ВВП у 2020 році, наголошує Мінекономіки.
Сумно визнавати, але почалося таке волочіння промисловості в хвості економіки ще до коронакризи, у далекому 2019 році. Зараз промислова галузь продовжує занепадати та втрачати свої здобутки. Так, індекс промислової продукції в цілому за 2020 рік склав лише 94,8% від рівня попереднього року. Причому за багатьма з провідних напрямків виробничої діяльності ситуація склалася взагалі катастрофічна.
Зокрема, виробництво взуття, цегли та автотранспортних засобів скоротилося за рік приблизно на 20%. Обсяги складання будівельних металевих конструкцій, електродвигунів, трансформаторів, зброї зменшились на чверть. Випуск металообробних верстатів та парових котлів, цукру і виноградних вин впав на третину. А від виробництва залізничного рухомого складу залишилась лише половина від показника 2019 року.
Обсяги реалізації продукції в грошовому вимірі теж меншають – за 2020 рік вони скоротилися загалом по промисловості на 1,5 млрд грн. А п’ять надважливих галузей – вуглевидобуток, добування газу та нафти, металургія, машинобудування і виробництво коксу – зазнали найбільших втрат. За минулий рік вони разом умовно недорахувалися 112 млрд грн (проти 2019 року).
У перших двох з них падіння реалізації було «непристойним» – галузі втратили 30% від заробітків попереднього року. А в деяких сегментах машинобудування, зокрема в таких як виробництво залізничних локомотивів та вагонів, або виробництво парових котлів, «втрати» коштів сягнули шокуючих 43-44%.
Завантаженість виробничих потужностей промислових підприємств, на жаль, продовжує зменшуватися, на початку 2021 року вона знизилася в цілому у галузі до 63,8%. Підприємства у січні поточного року були забезпечені замовленнями в середньому лише на 4,3 місяця роботи, а виробники коксу та продуктів нафтопереробки, деревообробні підприємства – на термін менше двох місяців, повідомляє Держстат.
І вже у січні поточного року, за оперативними даними «Укрметалургпрому», виробництво, наприклад, прокату скоротилося на 20 тис. тонн (проти січня 2020-го). Спрогнозувати обсяги споживання продукції на 2021 рік на внутрішньому ринку важко, а на тривалий термін зробити це взагалі неможливо, публічно визнає трубно-колісна компанія «Інтерпайп».
Короткозорість
До настільки сумного стану українська промисловість скотилася не тільки внаслідок коронакризи. Чинників значно більше, і виникли вони набагато раніше. Це і брак інвестицій, і зношеність обладнання, і занадто повільна модернізація виробництв, і зволікання з впровадженням інновацій в галузі.
У підсумку українська промисловість із кожним роком усе більше відстає від інших країн за створеною доданою вартістю у розрахунку на одного працівника в галузі. Сусідня Білорусь випереджає нашу країну за цим показником вже в 2 рази, а Польща та Туреччина – в 6-8 разів, згідно з даними Центру економічного відновлення.
Позначилася на розвитку вітчизняної промисловості також відсутність стратегічного бачення щодо майбутнього галузі, яка забезпечує роботою 2 млн українців, а також відсутність дієвої підтримки з боку держави. Приміром, під час презентації головних реформ в економіці країни прем’єр-міністр на форумі «Україна 30» не знайшов що сказати стосовно хоча б якихось проєктів у вітчизняній промисловості, не кажучи вже про довгострокову стратегію її розвитку.
Промислова галузь просто загубилася серед презентованих високопосадовцем пенсійних, фондових та інших реформ. Не проглядається промисловість і в урядових закордонних презентаціях щодо ключових пріоритетів та напрямків діяльності української держави. В цих презентаціях вітчизняна промисловість заховалась за «зеленим курсом», гендерною рівністю, діджиталізацією тощо.
Щоправда, в планах Кабміну щодо публічного обговорення напрацювань до Національної економічної стратегії-2030 тематичні заходи стосовно промисловості (в купі з транспортом та інфраструктурою) нещодавно таки з’явилися. Не чекаючи урядових узагальнень цього обговорення, економісти та управлінці вже сьогодні заявляють, що промисловий блок проєкту Стратегії-2030 потребує суттєвого доопрацювання.
Зокрема, Український союз промисловців та підприємців пропонує доповнити документ завданням з доробки та впровадження галузевої Стратегії промислового розвитку України. А Федерація роботодавців України вважає за необхідне включити в цей проєкт завдання щодо локалізації українських виробництв.
До речі, законопроєкт № 3739 про локалізацію парламент у першому читанні схвалив ще в липні 2020 року. Але до його розгляду у другому читанні вже надано понад 2 тис. поправок, і доля законопроєкту залишається невирішеною. Експерти наголошують, що певні його положення порушують міжнародні зобов'язання України у сфері європейської інтеграції.
Читайте також
