Останнім часом питання «буде чи не буде кредит МВФ» перетворилося на питання виживання української економіки. А відносини з МВФ, зі свого боку, вперлися в «незалежність НБУ», якої вимагають і сам Міжнародний валютний фонд, і посольство США, і G7, і міжнародні інвестори.
Зрозуміти, що насправді стоїть за «незалежністю НБУ», непросто, але можливо: для цього потрібно подивитися, які саме зміни відбулися після відставки Якова Смолія та призначення новим главою НБУ Кирила Шевченка.
Фото: Karolina Grabowska / Pexels
Упродовж декількох місяців новопризначений глава НБУ Кирило Шевченко формував більшість у правлінні Нацбанку. Для цього він провів низку бесід із попередніми членами правління, після чого ті писали заяви про добровільну відставку. Рада НБУ, очолювана Богданом Данилишиним, оперативно затверджувала нових заступників голови правління.
Так, на позиції, які раніше обіймали Сергій Холод, Роман Борисенко та Олег Чурій, прийшли нові кадри — команда Кирила Шевченка. До неї увійшли найбільш наближений до глави НБУ Юрій Гелетій, колишній глава напрямку юридичних координацій Приватбанку Ярослав Матузка та виходець із Привату Олексій Шабан.
Ці призначення викликали питання, адже середня кваліфікація та досвід роботи членів правління НБУ після цих призначень суттєво впали, а Шабан ще й виявився зятем молодшого бізнес-партнера Ігоря Коломойського.
Однак у правлінні НБУ залишилися працювати Катерина Рожкова та Дмитро Сологуб — попри чутки про їхнє швидке звільнення. Судячи з низки публічних заяв, вони однозначно стали проблемою і для Кирила Шевченка, і для Богдана Данилишина.
Тому в листопаді голова НБУ пішов на безпрецедентний крок і більшістю голосів правління перерозподілив повноваження в такий спосіб, що Сологуб і Рожкова позбулися всіх ключових департаментів (див. інфографіку), а департаменти ліцензування, фінансового моніторингу, аналітики й наглядових технологій забрав особисто собі.
Це ще більше посилило побоювання МВФ, адже корупційні ризики в НБУ після цього злетіли до небес. Саме після цього кроку вимоги забезпечити незалежність НБУ почали лунати від міжнародних партнерів України все голосніше.
Щоб зрозуміти стурбованість МВФ, варто спочатку заглянути у 2015 рік. Тоді в Нацбанку провели глобальну управлінську реформу за участю міжнародних фахівців. Це було необхідно, адже саме НБУ може або відкрити чорну діру в бюджеті, потураючи банкам-смітникам, або, навпаки, утримати економіку на плаву.
Щоб знизити ризики корупції, напрямки роботи НБУ розбили на блоки і, що ще важливіше, ввели принцип колегіальності рішень, коли менеджери середньої та вищої ланки різних департаментів постійно спілкуються між собою, обговорюють, як зробити краще, і приходять на засідання правління НБУ з погодженим рішенням або з його варіантами.
За таких умов пролобіювати корупційне рішення набагато складніше, адже схему може зламати будь-який співробітник, котрий не погоджується з ним. До того ж підготовлене рішення мало влаштовувати все правління НБУ, а не просту більшість.
Важливо також розуміти, що в попередні п'ять років глава правління НБУ був «першим серед рівних», але аж ніяк не вищим над іншими членами правління. На ньому лежали вищі представницькі функції та загальний блок питань. Але глава правління завжди озвучував консолідовану позицію правління, а не свою одноосібну думку.
Відхід від цих практик і став причиною розчарування у МВФ. Тому Кирило Шевченко змушений був піти на поступки, які, проте, виявилися суто косметичними.
11 грудня Нацбанк оголосив про черговий розподіл повноважень усередині правління. В ім'я ефективного управління та розподілу повноважень Кирило Шевченко відмовився від частини своїх функцій, а саме від так званого «пруденційного блоку».
Фактично це нагляд і моніторинг регулятора, низка департаментів, які займаються профілактикою та виявленням проблем банків на ранній стадії. Сфера, яку донедавна очолювала Катерина Рожкова, тепер дісталася Ярославу Матузці. Рожкова, навпаки, очолила фінансово-адміністративний і операційний блоки, якими з вересня керував Матузка. Що все це було, у чому сенс «перестановки крісел»?
За казенними зворотами регулятора ховаються дуже цікаві й не дуже сприятливі тенденції. А висловлювання «ухваленню рішення про перерозподіл вертикалей підпорядкування передували плідні консультації з міжнародними партнерами» можна перевести на мову реальності як вимогу МВФ «негайно поверніть назад і не ламайте те, що було зроблено п'ять років тому». У НБУ спробували повернути, але в дуже обмеженому обсязі, який навряд чи зніме стурбованість МВФ.
Чому? Зі звільненням Смолія та приходом Шевченка загальний стиль управління почав повертатися до «єдиноначальності» й вертикалі ухвалення рішень, зав'язаної на Кирилові Євгеновичу. Під його чітким керівництвом пішли з посад три члени правління, які працювали разом зі Смолієм, і залишилися лише Катерина Рожкова та Дмитро Сологуб. Увесь цей час Шевченко послідовно повертав колишні «вертикалі влади», прибираючи колегіальність в ухваленні рішень, плюралізм і прозорість.
Свідченням неприйняття нової політики стала хвиля звільнень із НБУ, що почалася після відставки Смолія. Досить відкрити сайт декларацій НАПК і виставити фільтр «декларація перед звільненням» і «Національний банк України» в контекстному рядку, щоб побачити картину великого відходу — від старших фахівців до директорів департаментів.
Під час зміни кадрів до НБУ на початку вересня прийшов Ярослав Матузка та очолив там фінансово-адміністративний і операційний блоки. Потім у жовтні Кирило Шевченко продовжив наступ на першу заступницю глави правління Катерину Рожкову, яка залишилася на посаді після відставки Якова Смолія.
З її підпорядкування було вилучено саме горезвісний «пруденційний блок», який невипадково був переданий від глави НБУ першому заступнику — це рішення мало зняти ризики корупції. Однак Шевченко перевів пруденційний блок прямо у своє підпорядкування, додавши до наявного загального блоку.
Це спричинило глибоку стурбованість і МВФ, й інших структур, які намагаються дати грошей Україні. І вказівки щодо забезпечення незалежності в роботі регулятора — це передусім «тичок пальцем» у Кирила Шевченка. Тичок настільки відчутний, що горезвісна незалежність регулятора повернулася в prior actions МВФ.
Свіже, ухвалене минулої п'ятниці рішення про «транзит пруденції» та обмін сферами відповідальності між Шевченком і Матузкою — це спроба виправдатися й показати донорам, що незалежність НБУ зберігається. Проте такий обмін має явний політичний підтекст і зберігає чіткий вектор «єдиноначальності».
Ярослав Матузка, без сумнівів, висококласний фахівець, але явно не в тій галузі, яку йому передали, — нагляді за учасниками ринку. З усіх функцій регулятора, що відрізняють його від банку, пруденція, напевно, є мало не найспецифічнішою.
Для якісного нагляду над банками потрібно й самому мати профільну освіту, і досвід роботи банкіром, а не юристом. Навіть найкращому спеціалісту, якщо він прийшов із банківського сектору, трьох місяців роботи в центробанку явно забракне для адаптації. А отже, він буде більш залежним від людини, яка дала йому цю посаду, — від Кирила Шевченка. На жаль, ніяким розподілом повноважень і колегіальністю, як її розуміли раніше, і не пахне.
Зміни не змінили головного: компетентність і логічність системи приносяться в жертву керованості. Ще один приклад: Департамент стратегії розвитку, орган, що дає відповіді на питання на кшталт «куди ми йдемо й де будемо через п'ять років?», Кирило Шевченко віддав із загального блоку в абсолютно нелогічний для стратегії блок платіжних систем.
Демонтаж прозорості, скасування колегіальності ухвалення рішень, розставлення залежних менеджерів із недостатньою компетентністю й побудова вертикалі, де все замикається на одну людину, має ще один побічний ефект. Ця людина, «цар гори», стає занадто вразливою, а її посада перетворюється на бажаний приз під час кожного переділу влади, під час кожної зміни Кабміну.
Як зараз у «шахматці» стоять пости міністрів чи керівників служб і агентств, так потім у ній може з'явитися ще й посада голови Нацбанку — за всієї її декларованої незалежності. І домогтися заміни чергового тимчасового правителя на іншого, який майже нічим не відрізняється, буде набагато простіше, ніж зміщення Смолія минулого літа.
Оскільки сумнівні рішення, ухвалені кожним попереднім главою НБУ у вертикальній непрозорій системі управління заради вигоди його політичних акціонерів, використовуватимуться як важіль для тиску наступним претендентом на його посаду.
Зрозуміло, що можлива модель, яка описується, матиме дуже мало відношення до незалежного Національного банку України, про необхідність якого нам постійно нагадують західні партнери.
