Виживання і терапія. Як допомагають країні міські городи під час війни

Виживання під час війни та продуктова безпека країни змушують українців переглянути свої звички та повернутися до городництва.

В умовах потенційної загрози, коли окупанти в Україні і в усьому світі намагаються спровокувати голод, продовольчу кризу, українців закликали засадити харчовими культурами якомога більше земель в регіонах, віддалених від воєнних дій.

Втім, йшлося не лише про сільські громади, а й проєкти міського городництва.

Міські сади і городи закордоном

Ідея Urban gardens не нова — вона активно застосовувалась у західних країнах ще під час другої світової — особливо у США, Канаді, Британії. І використовували ці проєкти після Другої світової війни саме для покращення психоемоційного стану людей.

Міські сади у Лондоні виникли в післявоєнний час для «зцілення природою». Фото: planradar.com

Сьогодні світові флагмани у цьому — Великобританія і США, де традиція гарденотерапії розвивається десятиліттями. Сьогодні їхньою метою є і економія коштів, об'єднання та оздоровлення городян, і озеленення міста та, звичайно ж, просвітництво.

Існує багато міжнародних кейсів, які можна брати українським активістам за основу. Наприклад, як розповіла на вебінарі ПРООН Маріон Воллер, радниця заступника мера Парижа, з 2014 року будь-який парижанин може отримати permis de végétaliser (дозвіл на озеленення) — садити овочі чи квіти на маленькій ділянці землі біля вхідних дверей або на смужці трави на кільцевій розв’язці в кінці вулиці.

Взагалі парижани стоять роками в чергах, щоб обробляти міські городи і платять за це внески. А кілька років тому зробили просвітницький міський город для дітей просто перед мерією.

У Відні, наприклад, працює понад 200 міських городів. Є ціла мережа організацій, які надають фахову і технічну підтримку. Водночас сади використовують для соціалізації мігрантів — як майданчики для спілкування між місцевими і приїжджими. Це допомагає як вивчити мову, традиції один одного. На грядках навіть підписують висаджені культури різними мовами.

Надихнути активістів в Україні може і Himmelbeet – один із сотні берлінських публічних сад-городів, що з 2015 року залучає мешканців до спільнотворення, або з програми публічних садів Барселони, яка була створена у 1997 р. на запит кількох активних сусідів району Ґрасія.

У Польщі на базі закладів освіти поруч з дитсадками і школами також засаджують невеликі грядки. Дітей на перерві вчать рахувати на городніх помідорах.

У країнах Європи навіть висотки здають зі спеціальними терасами, спонукаючи мешканців до городництва. Фото: Stadt-und-werk

А в Швеції забудовники одразу здають висотки зі спеціальними терасами, спонукаючи мешканців до городництва. Це гарантує знайомство між сусідами, мотивує контактувати між собою. Люди складають графік чергування, разом збирають врожай, готують святкове барбекю.

Громадський город: виживання чи терапія

У перший місяць війни в Україні з’явилася ініціатива «Сади перемоги» — організація працювала як з сільським сегментом, так і з власниками дачних ділянок. Третя цільова аудиторія — мешканці міст, які в умовах війни можуть забезпечити овочами себе і громаду, маючи просто прибудинкову ділянку біля ОСББ.

На переконання керівниці ініціативи «Сади Перемоги» Тетяни Лебухорської, кожна людина в Україні, особливо в безпечних регіонах, може внести свою лепту в продовольчу безпеку країни. Навіть просто тим, що виростить овочі для своєї сім'ї.

«Окупанти знищують і крадуть урожай. Є загроза, що в Україні буде бракувати харчів. З одного боку під тимчасовою окупацією південні регіони – це пасльонові: помідори, баклажани, гарбузи, кавуни. З іншого постраждали і північні регіони, які вирощують картоплю. На Чернігівщині після відходу окупанти залишили по собі заміновані поля. Тому засаджували лише присадибні ділянки. Ми розуміємо, що з тих регіонів мало що приїде в інші області. Дай боже щоб вони собі самі змогли виростити», — наголосила Лебухорська.

У той час як на плечі села буде покладено збільшення масштабів врожаїв, для міського населення продовольча, окрім вирощування продуктів, це ще й терапія та спосіб комунікації людей.

«Міські городи, балконні чи на території ОСББ — це більше про емоційне відволікання від новин. Більшість з нас більшість часу проводять, читаючи новини про війну. Є також категорія людей, які хочуть бути чимось корисним, але не розуміють чим. Якщо у них нема коштів щоб задонатити чи волонтерити для ЗСУ, городництво – один із способів, як стати корисним", — пояснила експерт.

Окрім того, з прифронтових і постраждалих регіонів навряд чи приїде сільськогосподарська продукція. І навіть якщо Польща, Румунія, Туреччина, Ізраїль, які традиційно завозили овочі, зможуть дати більше, є питання, чи люди зможуть їх купити, пояснили в «Садах Перемоги».

Це підтверджують і в представництві ПРООН в Україні. Як розповіла у коментарі керівниця відділу комунікацій організації Юлія Самусь, міські городи виконують важливі соціальні функції і можуть бути підтримкою харчової безпеки, хоча й навряд чи зможуть повністю забезпечити місто харчовими продуктами.

«За нашими спостереженнями, значно важливішу функцію вони виконують для згуртування і психологічної розрядки для громади. Створення городів у містах допомагає переселенцям і місцевим жителям об’єднуватися під час спільної роботи. Це полегшує інтеграцію ВПО у нову спільноту, водночас надаючи психологічну розрядку для всіх учасників. Ми також бачимо, що всі нові рішення щодо міського харчування мають величезний потенціал у контексті зеленого повоєнного відновлення наших міст», — наголосили в ПРООН.

На переконання Юлії Самусь, Україна справді може стартувати проєктами міських городів, адже у більшості своїй люди не втратили зв’язку з землею. До висадки городини їх досі залучають або залучали в дитинстві батьки. Жителі менших обласних центрів, як Рівне, Луцьк, а тим більше райцентрів мають городи за містом або навіть будиночки в селі і продовжують там вести господарство.

«В Україні збереглися культура домашнього господарства та дрібне фермерство, яке в Європі чи США майже повністю було витіснене індустріальним виробництвом продуктів. Зараз на Заході повертаються до дрібніших господарств – бо вони більш стійкі до криз та не так шкодять довкіллю, як індустріальні ферми. Ми маємо напрацювати таку модель поєднання міського та приміського городництва, яка б оптимізувала логістику продуктів харчування і забезпечувала сталість», — пояснили в ПРООН.

Міський город ГО «Плато»: як це працює

У першу чергу екознання, а потім — харчова безпека. Фото: Розсадник — простір міського садівництва та городництва

Наразі практик міських городів в Україні одиниці. Один з успішних проєктів — львівський розсадник від ГО «Плато». Активісти показали приклад, як залучати до роботи переселенців і мають хороші відгуки людей про терапевтичний ефект.

«Це відкритий громадський простір, куди може прийти будь-хто. Ми працюємо з усіма аудиторіями, починаючи від сусідів, які проживають неподалік і допомагають доглядати за грядками, з батьками дітей, людьми похилого віку, яким бракує ідей, чим себе зайняти. Є також молоді люди, які цікавляться екологічною тематикою, урбаністикою», — пояснила голова правління ГО «Плато» Анжеліка Зозуля.

Ще рік тому екоактивісти, звертаючись до міськради з ідеєю популяризації городництва, ставили перед собою цілі з просування органічного землеробства і адаптації міських середовмих до кліматичних змін. Проте війна внесла свої корективи. Сьогодні найбільш часті гості розсадника — переселенці, які мешкають у модульному містечку за п'ять хвилин від міського городу.

Цього сезону у розсаднику є 17 повноцінних грядок, заповнених компостом, висаджені цибулька, буряк, морква, редис, салатні грядки. Також у нас є колекція пряносмакових культур – м'яти, меліси, чебрецю, розповіла Зозуля.

Міських садів і городів – не примітивне вирощування картоплі, проєкт має важливу додану вартість зі спілкуванням і екоосвітою. Фото: Розсадник — простір міського садівництва та городництва

Протягом місяців війни на території розсадника було проведено 30 заходів за участі переселенців, дітей, в яких взяли участь 700 людей. Активісти також вважають, що, крім урожаю, зустрічі у розсаднику перетворюються на альтернативне дозвілля – не просто піти в парк посидіти на лавці, а й робити щось корисне.

Сади й городи — це чудовий інструмент для залучення людей для підвищення екологічної свідомості у побуті. Наприклад, ми розповідаємо, як збираючи дощову воду, можна її повторно використовувати, як перетворити органічні і садові відходи на біогумус, як виростити рослини навіть за умов, якщо немає якихось великих площ.

«Головна місія нашого простору просвітницька. Ми залучаємо людей і спілкуємось з ними у різних формах – спільнотворення, вирощування. Другий напрям — гарденотерапія або лікування садівництвом. Третій напрям – продовольча безпека. Наразі про результати не говоримо, але процес надзвичайно захопливий», — наголосила Зозуля.

Завести город у місті: з чого почати

В Україні організація міських городів має два обмеження. По-перше, законодавче — бо нормативи благоустрою територій забороняють вирощувати на загальноміських земельних ділянках овочеві і ягідні культури. Це стосується клумб, парків, скверів. Та міськрада може визначити ділянки, на яких можна організувати такі проєкти.

Якщо ділянка належить ОСББ: для вирощування овочів має бути спільна згода щодо визначених ділянок і рішення, що саме будуть там вирощувати.

Як пояснили в ПРООН, найбільшу роль в організації міських городів відіграють органи місцевої влади.

«Відсутність землі, на якій «точно можна» розбити город – це основна перешкода для міському городництва зараз. Якщо міська влада зробить оголошення чи конкурс, щоб дати можливість ініціативній групі, місцевим громадським організаціям або ОСББ отримати ділянку під город – їх розберуть за кілька днів», — наголосила Юлія Самусь.

Друге обмеження — це український менталітет, вважає Тетяна Лебухорська.

«Популярне у 80-90-х роках городництво було зумовлене тим, що люди не мали засобів до існування. У незалежній Україні у людей з’явились хороші доходи, і городи стали немодні. і зараз багато людей проти того, аби в містах вирощувати харч продукти», — пояснила вона.

Екоактивістам також закидають аргумент про те, що екологія в місті погана, ґрунти забруднені. Але вирощування на невеликих ділянках дозволяє купити торф і грунт, — відповідають в «Садах Перемоги»: «Йдеться не про те, щоб на центр площі на клумбі вирощувати квасолю помідори, хоча й це можливо. А про окремо відведені місця, які пустують».

Алгоритм дій для міських садів нескладний, але трудомісткий. Передовсім треба зрозуміти, на яких ділянках люди хотіли би потенційно вирощувати.

По-друге, юридично вирішити питання дозволу або права. По-третє, скласти план — що необхідно висаджувати. Важливо визначити відповідального за утримання саду, порядок догляду і розподіл врожаю.

Для допомоги першопрохідцям «Сади перемоги» запустили овочевий калькулятор, який допомагає розрахувати, скільки площі потрібно щоб забезпечити 1 людину набором овочів на рік. Також в ГО підготували шпаргалку з вирощування тих чи інших культур.

За приблизними підрахунками, на середньостатистичну сім'ю з трьох людей потрібно білизько на 400 грн насіннєвого матеріалу. Якщо розсаду вирощувати самостійно, буде ще дешевше. Щоправда, потрібно купити також інвентар та розчин для захисту рослин.

«Важко визначити середню ціну, бо у всіх різні вихідні умови. Якщо людина без роботи має вільний час і має земельну ділянку — засаджувати недорого. Дорого — не засаджувати, бо це ресурс, який не використовується», — наголосила експерт.

Окрім того, екоактивісти наголошують, що якщо людина хоче отримати якісний врожай, це означає, що треба бути не тільки посадити, а потім зібрати врожай, а присвячувати час, доглядати за грядками і вчасно поливати, а також боротися зі шкідниками.

Займатись городництвом можна на відкритому грунті — на це підуть мінімальні витрати. Але також можна зробити підвищені грядки і наповнити компостом, щоб був грунт більш родючим. Це додаткові витрати, але відповідно зростає продуктивність.

Якщо більше людей вирощуватиме базову зелень, салати, які зможе споживати, а при цьому створить собі і громаді позитивний настрій — це вже велетенський внесок у нашу спільну перемогу.