Від Кравчука до Зеленського: як змінилася Україна за роки незалежності

Як змінювалася Україна протягом 30 років незалежності. Фото: Unsplash

23 серпня 1991 року Левкові Лук'яненку знадобилося півтори години, щоб у звичайному зошиті написати проєкт Акту проголошення незалежності України. Відтоді змінилося шість президентів і 16 прем'єр-міністрів, Україна двічі здобула перемогу на «Євробаченні», одного разу стала організаторкою Чемпіонату Європи з футболу, пройшла крізь дві революції та зіткнулася сам на сам зі збройною агресією Росії.

The Page проаналізувало, як Україна змінилася за 30 років незалежності, які сфери суспільного життя еволюціонували найбільше, а які, навпаки, зробили крок назад, а також як змінився зовнішньополітичний вектор українців та ставлення іноземних держав до України.

Внутрішній валовий продукт

Внутрішній валовий продукт (ВВП) по-різному зростав за роки незалежності України. За даними Світового банку (СБ), у 1992 році ВВП становив $71,9 млрд у поточних цінах. Водночас ВВП сусідньої Польщі, наприклад, становив $94,3 млрд, а Угорщини — $38,7 млрд.

Професор НаУКМА науковий директор фонду «Демократичні ініціативи» Олексій Гарань у коментарі The Page розповів, що Україні не вдалося забезпечити високі темпи зростання, зокрема, через відсутність радикальних економічних реформ.

На занизьких темпах економічних реформ та їхній недостатній ефективності наголосив також політолог, керівник Центру політичного аналізу «Пента» Володимир Фесенко.

У новий міленіум Україна вступила з у 2,3 раза нижчим ВВП — $31,26 млрд. Напередодні світової економічної кризи 2008 року, яка боляче вдарила по Україні, ВВП становив $179,8 млрд, однак уже наступного року просів до $117,1 млрд. Ще одне падіння ВВП сталося під час буремних подій 2014 року: зі $183,3 млрд у 2013-му валовий внутрішній продукт знизився до $91,03 млрд у 2015 році. За підсумками 2020 року ВВП становив $155,58 млрд.

Про суттєві зміни в економіці держави за підсумками 30 років The Page зазначив історик, кандидат політичних наук Олександр Палій.

Він додав, що водночас країна втратила безліч можливостей, особливо там, де влада та підприємства опинялися в руках людей, чужих для України.

Рівень інфляції

Ще одним провалом в економічній політиці на початку становлення незалежності України став «вірус» високої інфляції. Спочатку притаманна всім пострадянським та східноєвропейським країнам лібералізація цін у період широкого дефіциту споживчих товарів спровокувала вибухове зростання їхньої вартості. Згодом очікуване зниження темпів інфляції, як це, наприклад, відбулося в Польщі та країнах Балтії, так і не настало.

За даними Держстату, за підсумками 1991 року інфляція в Україні становила 390%. Вже за рік вона зросла до 2100%, а у 1993 році досягла максимуму в історії незалежної України – 10 256%. Після цього індекс споживчих цін різко впав — до 501% у 1994 році. Поступово знижуючись надалі, 2002 року інфляція просіла до свого історичного мінімуму — 99,4%.

Відтоді індекс цін ще двічі показував різке підвищення в кризових 2008-му та 2014 — 2015 роках. У першому випадку інфляція досягла 122,3%. У другому ж злетіла до 124,9% у 2014-му та до 143,3% у 2015 році. За підсумками 2020 року вона становила 105%.

Курс долара

10 січня 1992 року Національний банк (НБУ) ввів в обіг купони багаторазового використання. Деякий час в Україні також користувалися рублями, однак з листопада 1992 року купонокарбованець залишився єдиним засобом платежу в готівковому та безготівковому обігу. На той час, щоб купити $1, потрібно було віддати 208 купонокарбованців. Уже до 1995 року вартість долара зросла до 147 463 купонокарбованців.

Роботу над гривнею розпочали ще 1992 року. Перші банкноти дизайну художників Василя Лопати та Бориса Максимова надрукували в Канаді та Великій Британії.

Грошову реформу, внаслідок якої гривня стала нацвалютою, провели 1996 року. Тоді вартість долара, за даними НБУ, становила 1,82 грн.

Найстабільнішою гривня була з 2000 до 2008 року: курс коливався в межах 5,05 — 5,44 за долар, а потім зріс майже до 8 грн за долар. У 2014-му американська валюта коштувала 11,89 грн, а вже наступного року гривня різко подешевшала — до 21,84 грн за долар. 2018 року вартість долара становила 27,2 грн — це найвищий показник за роки незалежності.

Демографічна ситуація

Згідно з інформацією Світового банку, населення України станом на 1991 рік становило 52 млн осіб. За часи незалежності цей показник зростав лише у 1992 та 1993 роках і досяг 52 179 200 громадян. Після цього кількість населення України пішла на зниження. У 2020 році СБ нарахував трохи більше ніж 44 млн українців. Відсоток чоловіків і жінок у структурі населення за 30 років майже не змінився: у 1991 році частка чоловіків становила 46,55%, жінок — 53,45%, а у 2020-му — 46,3 та 53,6% відповідно.

Як свідчать дані Державної служби статистики, в 1991 році населення України природно скоротилося на 39,1 тис. осіб, а вже у 1992-му — на 100,3 тис. Згодом ця цифра лише зростала, коливаючись від 142,4 тис. до 373 тис. громадян. У допандемічному 2019 році українців поменшало на 272,3 тис. осіб, тоді як під час кризового 2020 року скорочення населення прискорилося на 18,8% — до 323,4 тис. людей.

Окрім природних чинників, на зменшення кількості українців також впливає міграційний рух. За підрахунками Департаменту з народонаселення ООН, кількість емігрантів з України станом на 2019 рік майже досягла 6 млн осіб. Як пояснює Олександр Палій, у 1990-х роках масову хвилю еміграції спричинило те, що це взагалі стало можливо.

Вартість проїзду

У 1992 році, після початку гіперінфляції в Україні та введення в обіг купонокарбованця, ціни на проїзд змінювалися чи не кожен місяць. Наприклад, вартість проїзду в Київському метрополітені підскочила з 50 коп. у 1992 році до 30 тис. купонів у 1996-му.

Після деномінації того ж року за проїзд у метро треба було заплатити 30 коп. Така ціна стабільно трималася до березня 2000 року, коли вона зросла до 50 коп.

Опісля вартість жетона підвищували ще кілька разів: у 2008 році — до 2 грн, у 2015-му — до 4 грн, у 2017-му — до 5 грн. Востаннє вартість однієї поїздки підняли в липні 2018 року — до 8 грн.

Вартість нерухомості

Зростала й вартість житла. За даними агентства нерухомості «Благовіст», середня вартість однокімнатної квартири в Києві в 1997 році становила $15 тис., а в 1998 — 1999 роках — $8 тис. З початком нового тисячоліття вартість нерухомості почала поступово зростати: з $11,8 тис. за однокімнатну квартиру в столиці у 2000 році й до пікових $135,6 тис. у 2008-му.

Протягом наступних п'яти років ціни на житло дещо знизилися, однак досягти навіть докризового показника 2005 року в $65,3 тис. ринку нерухомості так і не вдалося. У 2010 — 2015 роках ціни коливалися в середньому на рівні $89,3 тис. Згодом, після падіння до $73 тис. у 2017 році, розпочали нове зростання. Станом на липень 2021 року вартість однокімнатної квартири в Києві досягла $101,6 тис.

Кількість нардепів та міністерств

Конституція встановлює, що в складі Верховної Ради (ВР) має бути 450 народних депутатів. Президент Володимир Зеленський ще на початку своєї каденції запропонував зменшити їх кількість, оскільки це, на його думку, підвищить ефективність держуправління. Однак допоки цього не сталося, Україна має 423 нардепи IX скликання, водночас під час I скликання слуг народу було дещо більше — 475 осіб. Максимальну кількість народних обранців зареєстрували в часи VI скликання ВР — 541 людину.

А от кількість міністерств в Україні коливалася не так суттєво. За перших трьох урядів налічувалося 20 центральних органів виконавчої влади, за наступних трьох — 19. Найменша кількість міністерств була у 2000 — 2002 роках за часів прем'єр-міністрів Віктора Ющенка та Анатолія Кінаха — по 16.

Свого часу в Україні були Міністерство сільського господарства, Міністерство інвестицій і будівництва, Міністерство у справах захисту населення від наслідків аварії на ЧАЕС, Міністерство промисловості, Міністерство праці та інші. Деякі з них проіснували зовсім недовго, як-от Міністерство доходів і зборів — лише з грудня 2012 року по квітень 2014. Сьогодні ж в Україні існує 20 міністерств, як і 30 років тому.

Корупція

Індекс сприйняття корупції (CPI) — це показник, який із 1995 року розраховує міжнародна організація Transparency International на основі 13 досліджень авторитетних міжнародних установ і дослідницьких центрів.

Основний показник CPI — кількість балів, а не місце в рейтингу. До 2012 року індекс корупції оцінювали за шкалою від 10 до 1 бала, після чого Transparency International змінила підхід і почала дивитися на корупцію у світі через 100-бальну призму. Мінімальна оцінка (0 балів) означає, що корупція фактично підміняє собою державу. Максимальна (100 балів) свідчить про те, що корупція майже відсутня в житті суспільства. Індекс оцінює корупцію лише в державному секторі.

У 1998 році, коли CPI вперше розрахували в Україні, держава отримала 2,8 бала та посіла 69-те місце серед 85 країн світу. Найнижча оцінка була у 2000 році — 1,5 бала та 87/90 місце в рейтингу. 2006 року країні вдалося повторити свій найперший результат — 2,8 бала. До зміни методології розрахунку це була найбільша оцінка, яку мала Україна.

Володимир Фесенко каже, що масштабна корупція в Україні сформувалася в період появи і зростання «дикого капіталізму», особливо в період другої половини 1990-х та на початку 2000-х років. Спочатку це відбулося в економічній сфері, зачепило відповідні державні інституції.

2012 року Transparency International оцінила рівень сприйняття корупції в Україні у 26 балів — 144 місце серед 176 країн. За 8 років державі вдалося піднятися в рейтингу на 27 сходинок і посісти 117 місце з 33 балами.

За словами Олексія Гараня, хоча рівень корупції знизився після 2014 року, українці мають оманливе відчуття протилежного.

Володимир Фесенко розповідає, що реальна боротьба з корупцією почалась лише з початком антикорупційної реформи і з неабияким поштовхом західних партнерів. Але ефективність цієї боротьби бажає кращого, вважає експерт.

Ставлення українців до вступу до НАТО

Згідно з соціологічним дослідженням Центру Разумкова у квітні 2021 року, якби референдум щодо вступу України до НАТО відбувся найближчим часом, то в ньому взяла б участь переважна більшість, а саме 71%, опитаних українців, що свідчить про високий суспільний інтерес до стратегічного курсу країни. За вступ до НАТО готові проголосувати 54% опитаних українців, проти вступу — 31%, не визначилися з вибором — 15%.

Найбільше прихильників вступу серед молоді 18 — 29 років — 64%. Зі зростанням віку опитуваних, баланс між прихильниками та противниками Північноатлантичного альянсу змінюється з віком майже лінійно. Проте навіть серед українців, старших за 60 років, 48% готові проголосувати за вступ, проти — 37%.

Звісно, так було не завжди. Дані багаторічного моніторингу громадської думки Центром Разумкова свідчать, що позиція українських громадян щодо набуття державою членства в НАТО суттєво змінилася протягом останніх 20 років. Наприклад, у 2002 році громадська думка поділялася навпіл — по 32% «за» і «проти». Протягом 2002 — 2010 років удвічі зменшилася частка прихильників, а частка противників вступу удвічі зросла.

Протилежний вектор українці обрали після 2014 року. Не в останню чергу це відбулося внаслідок військової агресії Росії проти України, зазначає Олексій Гарань.

Його слова підтверджують і соціологи. У 2012 році за вступ мали намір проголосувати лише 14% респондентів, а 62% були проти. Уже у квітні 2014 року рівень підтримки вступу зріс до 37% за 42% противників, а в листопаді 2015 року — до 48%, перевищивши частку противників — 33%. У Центрі Разумкова зазначають, що незначні коливання результатів упродовж наступних п'яти років свідчать про стабілізацію рівня суспільної підтримки.

Міжнародні документи

На початку 1990-х років Україні надзвичайно важливо було отримати міжнародне визнання як незалежної суверенної держави та цілком вибратися із пут залізної завіси, за якою десятиліттями Радянський Союз ховався від світу. Проте, як виявилося, останній був зовсім не готовий до такого розвитку подій.

За словами Олександра Палія, Європа та США відкрили для себе Україну не відразу, а дуже поступово. Насамперед завдяки двом революціям — Помаранчевій і Революції гідності. Історик зауважив, що за роки незалежності Україна стала в очах світової спільноти самобутньою державою з власною історією та гідністю. А це відбувалося внаслідок зростання самоповаги, патріотизму та солідарності самих українців.

Водночас Володимир Фесенко зазначає, що вирішальною віхою у покращенні відносин з ЄС для України стала Угода про асоціацію і поглиблену зону вільної торгівлі.

Проте Україну не ігнорували й одразу після проголошення незалежності. Вже за рік, у 1992-му, кількість міждержавних документів за участю України становило 665 угод. У середньому з 1991 по 2020 рік держава уклала близько 435 документів з іноземними партнерами. Станом на серпень 2021 року їх кількість перевищила 15 тис.

Читати на The Page