Facebook Pixel

Як змінюється українська артилерія: виробництво, забезпечення та деградація російських сил

Українська артилерія зазнала значних змін у 2024 році. За словами військового експерта Павла Нарожного в інтерв'ю The Page, найголовнішим досягненням ОПК стала самохідна артилерійська установка (САУ) «Богдана». Вона активно надходить на озброєння, і за останніми даними, Україна виробляє до 20 таких машин на місяць. Загалом за рік на фронт потрапило щонайменше 120 установок, що еквівалентно оснащенню двох повноцінних артилерійських бригад.

Водночас ключову роль у забезпеченні відіграють союзники, які до середини 2025 року планують постачати мільйони боєприпасів. Росія ж, навпаки, зазнає серйозних проблем: дефіцит стволів, вимушене розконсервування застарілих систем, брак критичних матеріалів і залежність від північнокорейського озброєння.

Розвиток українського виробництва артилерії

Ключовим виробником гаубиць «Богдана» є Краматорський завод важкого верстатобудування, який виготовляє не лише ці установки, а й стволи для широкого спектру радянської артилерії. Серед них:

  • 152-мм гаубиця «Акація» (Д-22);
  • 122-мм САУ «Гвоздика»;
  • 152-мм гармата-гаубиця Д-20;
  • 122-мм гармата-гаубиця Д-30.
САУ Богдана під час роботи. Фото: Міноборони

САУ Богдана під час роботи. Фото: Міноборони

Не виробляються лише стволи для 203-мм САУ «Піон». Нарожний пояснює, що кожен артилерійський ствол має обмежений ресурс у 4-8 тисяч пострілів, після чого точність і дальність стрільби починають суттєво знижуватися. Тому Україна не лише розширює виробництво нових артилерійських систем, а й активно займається заміною та оновленням наявних.

Баланс артилерійського вогню: Україна та росія

За оцінками засновника «Реактивної пошти», благодійної організації з ремонту та покращення української артилерії, Павла Нарожного, ворог здійснює 15-17 тисяч артилерійських пострілів на добу, тоді як ЗСУ — близько 8-12 тисяч. Це співвідношення не є катастрофічним, оскільки Україна завдає ударів по ворожих тилових складах і логістиці, змушуючи противника зменшувати темпи витрати снарядів.

Водночас Нарожний зазначає, що Україна поступово нарощує власне виробництво боєприпасів. Найскладнішими у виробництві є 152-мм і 155-мм боєприпаси через високі вимоги до точності виготовлення. Мінометні снаряди простіші у виробництві, оскільки є цільнолитими чавунними болванками. Українські заводи зосереджені передусім на мінометних мінах, а великокаліберні артилерійські снаряди продовжують постачатися насамперед із США, Німеччини та Болгарії.

Як артилерію рятують від дронів (відео)

Західне виробництво снарядів: перспективи 2025 року

Найближчими роками союзники України суттєво збільшать обсяги виробництва боєприпасів. Президент Володимир Зеленський відвідав завод Scranton Army Ammunition Plant у США, який виробляє 155-мм снаряди. Очікується, що в 2025 році завод випускатиме 100 тисяч боєприпасів на місяць, тобто понад 1,2 млн на рік.

Володимир Зеленський на заводі з виробництва снарядів 155-мм в Scranton Army Ammunition Plant в Пенсильванії. Фото: ОП

Володимир Зеленський на заводі з виробництва снарядів 155-мм в Scranton Army Ammunition Plant в Пенсильванії. Фото: ОП

Європа також розширює виробництво. Компанія Rheinmetall будує новий завод у Німеччині, а норвезький виробник Namo планує розгорнути масове виробництво в середині 2025 року. Загалом США та Європа мають вийти на рівень виробництва 3 млн снарядів на рік. Окрім того, Болгарія нарощує виробництво радянських 122-мм і 152-мм снарядів, частина з яких потенційно надійде Україні.

Значний час для нарощування виробництва пояснюється тим, що окрім потужностей заводів, необхідно забезпечити й виробництво вибухових речовин. Важливою складовою є нітроцелюлоза, виробництво якої зосереджене у країнах Центральної Азії. Москва докладає всіх зусиль, щоб унеможливити продаж цих матеріалів Україні та її союзникам. Крім того, одним із головних виробників вибухівки є Японія, яка змушена була змінювати власне законодавство, щоб дозволити експорт вибухових матеріалів у США для потреб артилерійського виробництва.

Проблеми російської артилерії

На відміну від України та її союзників, росія стикається з деградацією артилерійських потужностей. На початку війни російські війська активно використовували САУ «МСТА-С» та «Гіацинт-С», проте зараз ці системи майже зникли з поля бою. Причина — значні втрати від контрбатарейної боротьби та зношення техніки.

Quote«Якось наші HIMARS менш ніж за хвилину знищили сім із восьми САУ «МСТА-С», коли ті виїхали на позицію. HIMARS — це, безперечно, найбільш ефективна контрбатарейна система війни», — розповідає експерт.

Росія змушена розконсервовувати артилерійські системи, які перебували на зберіганні десятиліттями. На це йде щонайменше три місяці, і часто виявляється, що частина гармат не підлягає ремонту. Додатковою проблемою є дефіцит стволів: осінт фіксує численні випадки, коли російські гаубиці на складах стоять без них, адже стволи використовують для заміни в бойових частинах.

Дефіцит хрому та імпорт зброї з КНДР

Окремою проблемою для російської промисловості є дефіцит матеріалів, зокрема хрому, необхідного для виробництва артилерійських стволів. Росія змушена шукати постачальників у світі, а Україна докладає дипломатичних зусиль, щоб заборонити експорт хрому в РФ.

Крім того, Росія вже не може забезпечити себе артилерією і змушена закуповувати зброю у Північної Кореї. Останнім часом на фронті зафіксовано використання 170-мм САУ M1989 «Коксан» — системи, яка існує тільки в армії КНДР. Це дуже екзотичний калібр, якого ніде у світі більше немає, окрім КНДР. Востаннє такий калібр був у Німеччини часів Другої світової.

Подякувати 🎉