Facebook Pixel

Як Будапештський меморандум став джерелом міфів та невиправданих очікувань

Міністр закордонних справ України Андрій Сибіга привіз до Брюсселя на зустріч Ради України – НАТО, що проходить нині, Будапештський меморандум. Так він вирішив нагадати союзникам про те, що умиротворення агресора та безпека інших країн за рахунок України не призвело до миру в регіоні. «Ми маємо уникати повторення таких помилок», – сказав міністр.

Будапештський меморандум було підписано 30 років тому, 5 грудня 1994 року. З цим документом у суспільній свідомості пов'язана низка міфів та необґрунтованих очікувань. The Page розбиралося, що саме було підписано у Будапешті.

Чому було підписано Будапештський меморандум

Після розпаду СРСР США прагнули запобігти поширенню ядерної зброї, тому вони хотіли, щоб Україна, Казахстан і Білорусь відмовилися від ядерного арсеналу, що дістався їм у спадок від СРСР, передавши його Росії. Натомість їм пообіцяли «гарантії» трьох держав: США, Великої Британії та РФ.

Чи могла Україна відмовитися від передачі стратегічної ядерної зброї у 1994 році? (Тактичні ядерні боєголовки вивезли з території України ще 1992 року, після підписання Біловезької угоди).

За словами першого президента України Леоніда Кравчука, розміщені на території України ядерні боєголовки вироблені на території Росії і після закінчення терміну придатності до 1997 року мали бути повернені на утилізацію. Пов'язана з ядерною зброєю інфраструктура була вкрай дорогою – сотні мільярдів доларів. Створення в Україні нових підприємств тільки для того, щоб підтримувати цю систему у працездатному стані, вимагало б ще близько $60 млрд. Тоді уряд України просто не міг дозволити собі таких витрат.

Інфраструктура була ще й технологічно складною, система управління ядерною зброєю замикалася на Москву, багато офіцерів Ракетних військ стратегічного призначення звільнилися та переїхали до Росії.

14 січня 1994 року президенти Клінтон, Єльцин та Кравчук підписали спільну заяву про ядерне роззброєння України. Фото: Вікіпедія

14 січня 1994 року президенти Клінтон, Єльцин та Кравчук підписали спільну заяву про ядерне роззброєння України. Фото: Вікіпедія

Позиція України щодо ядерної зброї неодноразово змінювалася, але 3 лютого 1994 року Верховна Рада ратифікувала Договір СНО-1 та Лісабонський протокол. Там ішлося про зобов'язання України у найкоротші терміни позбутися ядерних озброєнь та приєднатися до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї на правах держав, які її не мають.

16 листопада 1994 року Верховна Рада ухвалила закон про приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї у статусі без'ядерної держави, але з таким застереженням: «Цей Закон набирає чинності після надання Україні ядерними державами гарантій безпеки, оформлених шляхом підписання відповідного міжнародно-правового документа» .

Про що йдеться у Будапештському меморандумі

Обіцяні гарантії надали у вигляді підписаного 5 грудня 1994 року Будапештського меморандуму. Багато політиків одразу наголосили, що документ чомусь названий «меморандумом». Він не є міжнародним договором у повному розумінні цього слова, це лише «запевнення про наміри», декларація про те, що сторони бачать таку проблему або мають якісь інтереси.

Юридична назва документу – «Меморандум про гарантії безпеки у зв'язку із приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї».

Його підписали президент України Леонід Кучма, президент РФ Борис Єльцин, прем'єр-міністр Великої Британії Джон Мейджор та президент США Білл Клінтон.

У меморандумі йдеться, що три країни «підтверджують своє зобов'язання»:

  • поважати незалежність, суверенітет та існуючі кордони України;
  • утримуватись від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України;
  • утримуватись від економічного примусу, спрямованого на те, щоб підкорити своїм власним інтересам здійснення Україною прав, властивих її суверенітету;
  • домагатися негайних дій Ради Безпеки ООН щодо надання допомоги Україні у разі, якщо вона стане жертвою агресії або об'єктом загрози агресії із застосуванням ядерної зброї.

У разі «виникнення ситуації, що зачіпає питання щодо цих зобов'язань», три країни «консультуватимуться» з Україною.

Чи є гарантії Україні у Будапештському меморандумі

Жодних гарантій у меморандумі немає. Навіть звернення до РБ ООН буде лише за загрози нападу на Україну із застосуванням ядерної зброї. Нагадаємо, що РФ є членом СБ, який має право вето.

Більше того, у меморандумі є пункт, який за нинішніх умов вигідний Росії. У ньому йдеться про те, що три країни «підтверджують щодо України своє зобов'язання не застосовувати ядерну зброю проти будь-якої держави – учасниці Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, яка не володіє ядерною зброєю, крім як у разі нападу на них... такою державою, що діє разом з державою, яка володіє ядерною зброєю, або пов'язаною з нею союзною угодою». Тобто Путін може назвати причиною застосування РФ ядерної зброї те, що Україна напала на неї, «діючи разом» із США та Великою Британією.

Підписання Будапештського меморандуму 5 грудня 1994 року. Фото: Вікіпедія

Підписання Будапештського меморандуму 5 грудня 1994 року. Фото: Вікіпедія

Щодо заяв про те, що Будапештський меморандум не діє, оскільки не був ратифікований, то така ратифікація і не потрібна. У тексті прямо зазначено: «Цей Меморандум буде застосовним з підписання».

Колишній посол США в Україні Стівен Пайфер, який брав участь у підписанні меморандуму, прокоментував зміст документа та його терміни: «В англійському тексті меморандуму є слово "assurances", тобто «запевнення в підтримці», але не "guarantees" (гарантії). Наприклад, наші союзники з блоку НАТО мають гарантії безпеки. Південна Корея та Японія, з якими у США укладені договори про спільну оборону, мають гарантії. У випадку України ми говоримо про запевнення. Це менш сильне слово».

Сучасна позиція України щодо Будапештського меморандуму

У заяві МЗС України від 3 грудня йдеться: «Будапештський меморандум не зміг запобігти агресії Російської Федерації як держави, що володіє ядерною зброєю, проти України як держави, яка від свого ядерного арсеналу відмовилася; не було проведено навіть передбачених документом консультації, які Україна неодноразово намагалася ініціювати».

Наразі українська влада вважає, що єдиною реальною гарантією безпеки для України є повноправне членство країни в НАТО, і відмовляється від форматів, альтернативних вступу до блоку.

Подякувати 🎉