Під час першого зіткнення з новою ідеологією Кремля вона видається сирим набором алогізмів. «Але коли око звикає до темряви, починаєш розрізняти цілком відомі й зовсім не нові конструктивні елементи, що дають змогу класифікувати цей концепт як один із латентних різновидів «расових теорій»», — написав у своїй великій статті Володимир Пастухов, доктор політичних наук, науковий співробітник University College of London.
Далі він пояснив, на підставі чого зробив такий висновок.
Перевага російської нації
Російській нації надаються риси унікального суб'єкта історії, який не має собі рівних. Ця теза має два вектори: внутрішній і зовнішній. Внутрішній передбачає визнання безперечного пріоритету нації над особистістю. Зовнішній – визнання безумовної переваги російської нації над іншими націями та народами.
Неповноцінність інших націй
Тільки російська нація здатна до створення повноцінної суверенної держави. Переважній більшості інших націй Кремль у цій здатності відмовляє, оскільки розглядає їх лише як «проксі» США. Особливо неповноцінною із цього погляду є Україна, державність якої, на думку Кремля, є штучною й існує винятково завдяки зовнішній підтримці.
Наявність природного ворога
На думку кремлівських ідеологів, російська нація має кровного ворога – англосаксів. Але англосакси – категорія міфічна. Сучасні британці та американці – це нормани, які свого часу розсіяли й асимілювали англосаксів, але кого цікавлять такі деталі.
Проєкцією англосаксів усередині Росії є «п'ята колона», яку тепер перетворено з політичної категорії на етнокультурну: це всі ті, хто є ментально близькими до англосаксів.
Україна як святий Грааль
Кремль надає особливого міфічного значення контролю над Україною. Теза про неможливість існування Російської імперії, якщо в її складі немає України, яка ніколи ніким не була раціонально обґрунтована, приймається як безумовна аксіома і є основною в усіх геополітичних побудовах Кремля.
Право на війну
Наявність священної мети є самодостатнім виправданням війни як засобу досягнення цієї мети. До цього домішуються мотиви, що віддають неабиякою достоєвщиною: чи створіння я тремтяче чи право маю? Для Кремля «можу» означає і «право маю», і «мушу». Мілітаризм нової ідеології — це не потреба, а прояв сутності.
Уявлення про нормальність війни
Реабілітація війни як найефективнішого інструменту досягнення зовнішньополітичних цілей є природним продовженням філософії насильства. Апокаліптичне й міфологічне уявлення про те, що війна є однаково невідворотною, оскільки її розв'яжуть США, аби запобігти своєму неминучому фінансовому й моральному банкрутству, стимулює власний мілітаризм і навіть прагнення почати першими задля отримання якихось ілюзорних переваг.
Ідеологія кермує
Приголомшливий успіх мілітаристської пропаганди, який сьогодні спостерігається в Росії, аж ніяк не випадковий і не миттєвий. Він став можливим лише завдяки тому, що Кремль справді отримав у своє розпорядження повноцінну й досконалу «ідеологічну зброю масового ураження». Ідеологія російського гіпернаціоналізму змогла об'єднати кремлівські еліти не в зовнішній, а у внутрішній спосіб, не страхом, а вірою.
«Вважаю, що значна частина оточення Путіна реально уражена цим вірусом, і те, що ми спостерігаємо, — не вдавання й не цинізм, а свого роду колективний екстаз членів напіврелігійного ордену», — резюмує Пастухов.
Експерт попереджає, що ця нова ідеологія надалі матиме все більше значення під час ухвалення політичних рішень. Відповідно войовничість і агресивність режиму лише зростатимуть. Він прагнутиме заповнити собою всі простори, які обставини залишать для нього вільними, доки не упреться в іншу силу, яку він не в змозі здолати.
Читайте також
