Керівники бізнесу останнім часом все частіше починають розуміти, що внутрішні переживання працівників впливають на успішність бізнесу. Канадський експерт в галузі освіти Арман Дусе – співавтор книги «Навчання у часи Четвертої Індустріальної революції», почесний педагог компанії Apple – в інтерв’ю 
розповів, як навчати своїх дітей так, щоб вони були успішні в бізнесі у майбутньому.
– У чому полягає ваша ідея? Як, на вашу думку, потрібно змінити освіту, щоби підготуватися до того, що несе нам майбутнє?
– Перш за все треба дивитися на обставини: систему управління, соціальні програми, культуру, цінності.
Є така думка, що ми не робимо те, що потрібно нашим дітям. І у чомусь це так. Ось наприклад, церква. Вона зараз зійшла зі сцени, і її функції передаються родині і школі.
Раніше, коли б ви запитали, хто займається освітою дитини, вам би сказали: локальні спортивні і музичні групи, скоріш за все релігія і школа. Школа давала знання і навички, технології. Цінності, кодекс поведінки ви отримували б у релігійних установах, а етику та звичку до праці – від батьків. Але зараз, в більшості випадків, це все звалюється на школу.
По-друге, треба усвідомлювати, що зараз відбуваються колосальні технологічні зміни. Але потрібно підлаштовуватися, а не повністю змінюватися. Тому я не думаю, що коли йдеться про хороші системи освіти та хороші школи, треба «виплескувати дитину разом із водою».
– Ви говорите про четверту індустріальну революцію. Чого потрібно навчати дітей, для того, щоб вони були успішні в бізнесі, в соціальному житті?
– Йдеться про персоналізовану освіту у різних аспектах. Головне запитання, яке потрібно задавати, це як допомогти дитині вчитися і як прищепити їй навичку вчитися протягом усього життя. Вміти поєднати інформацію, дістати її з довготермінової пам’яті.
У традиційних систем освіти є сильна база і хороші професіонали. Мають бути фундаментальні знання та навички, яких дитина повинна навчитися. Ось чому я кажу: «Не викидайте немовля за брудною водою».
Дуже важливо зберегти компетенцію, розвивати її. Компетенції можуть відрізнятися. Наприклад, у фізиці мій рівень критичного мислення дуже низький. Але я можу мислити критично на дуже високому рівні, коли йдеться про історію. З історії я навчився тому, що таке причинно-наслідковий зв’язок. І я можу помічати його у фізичних експериментах. Можливо, я не розберуся в деталях, але розумітиму проблему і можу допомогти виробити рішення цієї проблеми.
Тому, коли ми дивимося на компетенції, на навички і контент, соціально-емоціональну сферу – це те, що нам потрібно.
– Це те, що називають soft skills?
– Soft skills це те, що зазвичай називають компетенціями. До них відносять критичне мислення, вміння комунікувати, вміння вирішувати проблеми, креатив. Проте я особисто не називаю це soft skills.
Раніше було простіше: ми питали, чи добре поводилася наша дитина – так чи ні. Зараз це набагато складніше. Тому що є багато людей, які цього не вивчали.
– Візьмемо наприклад Google. Вони якось казали, що наймають людей, які не вчилися в університетах. Є люди, що переконані, що університети не можуть навчити. Що ви думаєте про це?
– Я думаю, що це дуже обмежений погляд на те, що дає університет. І дуже вузький погляд на те, що робить Google.
Що я маю на увазі. Можливо, вони не наймають таких людей на якісь конкретні спеціальності. Але я впевнений, що керівники цієї компанії, коли вони йдуть до лікаря, сподіваються, що він закінчив університет та ще й ліпший.
Зараз знання знаходяться на кінчиках пальців. Але треба ще й знати, що робити з цими знаннями.
Ступінь з вільних мистецтв допомагає розуміти, як живуть інші люди. Я думаю, трохи вільних мистецтв не завадить.
Втім, якщо освіта коштує сотні тисяч доларів, то я тут погоджуюся, – отримати її нереально.
Але проблема не в освіті. Це проблема соціально-економічна, проблема політики.
Читайте також
