Загалом торік 262 громади, які надали дані для дослідження, з місцевих бюджетів виділили близько 25 млрд грн на потреби громад та Сили оборони. З них близько 9 млрд на власні потреби та оборону громад, а 15 млрд на сили оборони загалом. Тому загальна сума по Україні значно більша.
Центр розвитку інновацій спільно з громадською ініціативою «Голка» дослідив, як місцева влада фінансувала потреби фронту за відсутності «військового» ПДФО, яке громади недоотримали з держбюджету наприкінці 2023 та у 2024 році, а також забезпечували відбудову після ворожих ударів.
З-поміж опитаних громад на Сили оборони витратили щонайменше 0,01% річного бюджету, а щонайбільше 24,3%. У дослідженні свідомо не надаються показники щодо окремих громад з міркувань безпеки, а інформація розглядається в розрізі областей. Важливо, що кількість громад, які відповіли на запитання і надали свої дані, в областях різна. Тому в цьому тексті ми не порівнюємо, хто більше, а інформуємо, що громади продовжують допомагати фронту навіть після того, як держава забрала військовий ПДФО і нібито повністю взяла на себе цю функцію.
У порівнянні з першим роком повномасштабної війни допомога від громад Силам оборони у 2024 році зросла. Нині більше витрачають кошти на дрони і на фортифікаційні споруди.
«Військове» і «силове» ПДФО – це податок на доходи військовослужбовців, надзвичайників, правоохоронців та співробітників силових структур (поліціянтів, прокурорів, спецслужб та осіб рядового і начальницького складу), який вони сплачували до місцевого бюджету у попередні роки.
Тут важливо зрозуміти, що до 2022 року, коли «військове» та «силове» ПДФО потрапляло в бюджет громади, в якій юридично була розташована військова частина, мова йшла про не такі значні суми, як після повномасштабного вторгнення.
Коли кількість військових суттєво збільшилася три роки тому – суми відрахувань у бюджет громади теж суттєво зросли у 2022 та у 2023 роках.
Вийшло так, що військовим зарплатню платила держава, податок йшов у бюджет місцевих громад, а забезпечувати військових знову-таки мала держава. Видатки на оборону, зокрема зарплату військових, не можуть фінансувати міжнародні партнери. Це можна робити тільки за ті податки, які сплатили до держбюджету безпосередньо українці. Саме тому держава повернула собі «військове» та «силове» ПДФО на виконання своїх функцій.
Але навіть після того, як у місцевому бюджеті де-факто не залишилося коштів, які були передбачені на функцію оборони, громадяни все одно пікетували органи місцевого самоврядування з вимогою більше коштів давати на підтримку ЗСУ.
Хто повернув найбільше коштів до держбюджету?
Виходячи з даних, які надали громади, найбільше допомогла Силам оборони за три квартали 2024 року Дніпропетровщина – майже 786 млн пішло із місцевих бюджетів.
Одещина посідає друге місце. Тут витрати сягнули 586 млн.
Варто зауважити, що у даних, які вдалося зібрати за три квартали минулого року, не досліджувалося, скільки коштів витратили на роботу надзвичайників, допомогу сім’ям військовослужбовців тощо. Обраховувалися лише кошти на допомогу Силам оборони. Тому суми допомоги дійсно є більшими.
Проаналізувавши суми, які з місцевого бюджету громади повернули у вигляді субвенцій на підтримку Сил оборони саме до державного бюджету для подальшого розподілу, то рейтинг очолює – Київ. Зі столичного бюджету до державного, згідно з планами міста, мало надійти за минулий рік понад 4,4 мільярда гривень.
Органи місцевого самоврядування надають допомогу Силам оборони за їх зверненнями. Назвати таку допомогу системною неможливо, оскільки вона стосується окремих підрозділів, а не тих, які потребують такої допомоги саме для якісного виконання бойових завдань. Відсутність чіткої координації між Міноборони та органами місцевого самоврядування в частині визначення потреби не завжди приводить до ефективності такої допомоги. Крім того, не всі органи місцевої ради мають можливість фінансово надавати підтримку Силам оборони, що не дозволяє охопити такою допомогою всі Сили оборони. Фінансово спроможні громади переважно підтримують підрозділи, які базуються чи формувалися на їх території.
Дійсно, проблема лежить у площині прозорості та якості того, що закуповують. Для бюджетів місцевого рівня суми, які вони виділяють на допомогу фронту, доволі значні. Саме тому треба створювати «єдине вікно» для збору та розподілу фінансів на потреби Сил оборони, аби і на державному, і на місцевому рівні можна було побачити повний зріз потреб і пріоретизувати витрати та мінімалізувати корупційні ризики під час закупівель. У Міноборони є розроблений та затверджений кодифікований список озброєння, який оновлюється з появою нових зразків.
Ці зразки проходять тестування і перевірку щодо безпеки та ефективності використання. Звісно, що Міноборони має більше інформації про потреби наших бійців. Зі зрозумілих причин не всі закупівлі на цьому рівні видимі, а це збільшує корупційні ризики і ставить під питання ефективність таких витрат.
Дослідницький оборонний кластер провів дослідження індексу сприяння ефективності Міністерству оборони з погляду з планування замовлень та розвитку озброєння і військової техніки. Цивільні більш позитивно оцінюють зараз ефективність Міноборони у формуванні поточних та перспективних потреб для Сил оборони. Щодо військових, то вони бачать, що робота Міноборони тут стає кращою, але все ще не вважають її ідеальною. Про це свідчить результати дослідження Дослідницького оборонного кластеру.
З даними дослідження за весь період можна ознайомитися на сайт Центру розвитку інновацій. Дизайн дослідження та методологію спільно розробили Центр розвитку інновацій та громадська ініціатива «Голка».
Дослідження присвячене пам’яті засновника Центру розвитку інновацій Сергія Лобойка, який починав цей проєкт і якого не стало наприкінці 2024 року.
Читайте також
