Facebook Pixel

Війна жузів і закінчення транзиту влади в Казахстані

Віталій Кулик
директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства
Протести в Казахстані.  Фото: @nHPoUmF6dROjz9v

Протести в Казахстані. Фото: @nHPoUmF6dROjz9v

У Казахстані завершується транзит влади, який затягнувся з 2019 року. Уряд Казахстану пішов у відставку через масові протести, що охопили країну. В усій країні введено режим надзвичайного стану. Акція, яка почалася як протест проти підвищення цін на скраплений газ на заправках, перетворилася на загальнонаціональне повстання під гаслом: «Шал кет!» («Дід, іди геть!» — із казахського). Першого президента Нурсултана Назарбаєва позбавили посади голови Ради безпеки Республіки Казахстан (у цьому статусі єлбаси міг призначати міністрів і впливати на стратегічні рішення). Протестувальники захопили аеропорт Алмати. Є перші жертви. Президент Токаєв запросив у країну «миротворців» ОДКБ. Що це: революція, окупація чи війна жузів?

Причини

Формальним приводом для нинішніх акцій протесту стало збільшення вартості скрапленого газу з 60 до 120 тенге за літр (курс 1 дол. США — 435,6 тенге).

Справа в тому, що все, що відбувається на цьому ринку, — це бізнес зятя Назарбаєва Тимура Кулібаєва. Там немає конкуренції, ринку як такого. Ціни регулювалися адміністративним способом. Поки економіка Казахстану дозволяла собі покривати збитки від дотування «соціальної ціни», влада створювала зелену вулицю для «КазМунайГазу» (виробника скрапленого газу) та для монополії мережі АЗС Qazaq Oil, де цим газом торгували.

Telegram Logo

Але збитки вже набули такого розміру, що далі їх терпіти Міненергетики не могло. У 2018 році до закону «Про газ та газопостачання» було внесено поправки, що передбачають поетапний перехід до торгів зрідженим нафтовим газом через електронні торговельні майданчики починаючи з 2019 року. Протягом 2019 — 2021 років ціна зростала. Не можна сказати, що в один день вона підвищилася з 60 до 120 тенге за літр. На 31 грудня 2021 року в багатьох містах ціна газу вже становила 80 тенге.

Тому вихід людей на вулиці хоча і був спровокований стрімким підвищенням ціни, але насправді має багато інших причин.

За словами казахського економіста Айдара Алібаєва, це негативні наслідки кризи сировинної моделі економіки Казахстану. Сьогодні фіксується надзвичайно високе безробіття (разом із так званими самозайнятими безробітних — до половини працездатного населення), знекровлене сільське господарство; посилилася деградація системи охорони здоров'я, освіти та науки; неефективний корумпований держапарат впадає в прострацію.

У результаті, на думку Алібаєва, «маємо збанкрутілу модель найгіршого варіанта радянської чиновницької системи, що зрослася з бізнесом, засновану на недемократичному характері ухвалення рішень і закритій експлуатації сировинних ресурсів».

Блогер Нігмет Ібадільдін вважає, що нині стало важко купувати лояльність населення, оскільки нафтовий ріг достатку вичерпався.

Хто вийшов на вулиці

Цікаво, що в акціях протесту майже непомітна була традиційна політична опозиція. Сьогодні втікач-олігарх Мухтар Аблязов, лідер «Демократичного вибору Казахстану», в ефірі каналу «Україна24» розповів, що «жодних переговорів із владою не буде». Мета опозиції — «повне повалення режиму Назарбаєва». Насправді, хоча ДВК дійсно переслідують і саджають за екстремізм, вплив цієї політичної сили на протести — мізерний.

Після того як у 2018 та 2020 роках було криміналізовано діяльність «Демократичного вибору Казахстану» та «Көше партиясы», коли рішенням Єсільського районного суду міста Нур-Султан їх було визнано екстремістськими організаціями, опозиція не мала змоги вести легальну роботу.

За інформацією правозахисника Бахитжан Торегожиної, керівника алматинської неурядової організації «Ар.Рух.Хак», у 2018 — 2019 роках за статтею 405, частиною 2, кримінального кодексу було засуджено понад 60 активістів. Більшості з них обмежили свободу та заборонили займатися суспільно-політичною діяльністю.

Станом на 2021 рік у Казахстані налічувалося 22 політичні в’язні. 14 з них засуджено до тюремних строків, 7 — утримувалися в СІЗО, один — примусово замкнений у психіатричній лікарні. Загалом на 1 вересня 2021 року щонайменше проти 79 осіб у Казахстані відкрито політично мотивовані кримінальні справи. Усім їм загрожує ув'язнення.

11 лютого 2021 року Європарламент ухвалив термінову резолюцію щодо ситуації з правами людини в Казахстані. У документі названі десятки політичних ув'язнених і політично переслідуваних активістів та правозахисників. У резолюції йдеться про репресії проти опозиції під личиною «боротьби з екстремізмом».

Тому основну роль у мобілізації незадоволених у 2016-му (під час земельних бунтів) та 2019-му (проти результатів виборів) відігравали громадські самоорганізовані групи. Деякі формувалися на місцевих форумах знайомств людьми, які раніше один одного майже не знали. Здебільшого актив маніфестантів — це нові люди у вуличній політиці.

У Казахстані вже були радикальні потужні виступи — масові зіткнення у 2006 році в Алмати в мікрорайоні Шанирак, пов'язані із землею. У 2011 році були події в Жанаозені, де також були зіткнення між нафтовиками та поліцією. У 2014 та 2016 роках пройшли протести проти девальвації тенге та продажу землі китайцям.

Нинішні заворушення — найбільш масові та мають поширену географію. Не можна сказати, що це «бунт принижених жузів». Протести відбуваються в усіх регіонах. Соціальний склад їх учасників також строкатий: від сердитих городян (раніше вони домінували) до молодих вихідців із сіл, які шукають щастя в містах, робітників підприємств, домогосподарок і студентів. Соціальна база протесту стала ширша.

Протестне поле Казахстану — це багато різних груп. Події говорять про Казахстан радше як про киплячий казан. І ці протестні сплески постійно відбуватимуться. Наразі їх загасили якоюсь мірою, але протести загострюватимуться в інших місцях, з інших приводів. Поки що нова опозиція не здатна навіть створити власний політичний суб'єкт.

Традиційні опозиційні групи не викликають поваги в протестувальників. Нових інституцій протест поки що не породив.

Війна жузів

Транзит влади від Назарбаєва до Токаєва не допоміг подолати невпевненість режиму у своєму майбутньому. Президент заявляє про прагнення до модернізації та реформ, але йому доводилося це робити в умовах гіперопіки родичів Назарбаєва.

Після того як Токаєв обійняв посаду президента Казахстану у 2019 році, він оголосив про плани реалізації концепції «держави, що чує», яка полягає в «підтримуванні та зміцненні громадянського суспільства». У вересні 2020 року Токаєв заявив, що вважає пріоритетною проблемою «вжиття нових заходів щодо захисту прав людини в Казахстані».

Проте вже наприкінці 2019 року політичні репресії в Казахстані посилилися, а кількість політичних ув'язнених збільшилася. Режим вимушений був герметизуватися.

Усі реформи управління Токаєва до останнього часу мали технократичний характер і не зачіпали вищі ешелони державного управління. Основні рішення та стратегія визначалися в тісному колі та все ще з огляду на позицію Назарбаєва.

Образливий ярлик «напівпрезидент» яскраво характеризує простір для маневру Токаєва.

Зрозуміло, що не лише президент відчував дискомфорт від надмірної присутності єлбаси у владі. Це на собі відчували і нові групи впливу, які покладали певні сподівання на Токаєва. Сюди варто додати й «далеке коло сім’ї», яке відсторонили від прибуткових сфер зяті Назарбаєва. Окремо варто згадати силовиків, які також розраховували на свій шмат пирога в транзиті.

Тому, аналізуючи останні події — безпорадність поліції, ступор місцевих адміністрацій, рішучі дії Токаєва з відставки уряду Казахстану, усунення Назарбаєва з посади глави Радбезу країни (досить потужної посади в казахській архітектурі влади), видавлювання з країни членів сім’ї (Назарбаєву пропонують лікування за кордоном, з десяток чартерних бортів залишили Казахстан) — можна припустити, що це може бути проявом боротьби кланів за владу.

Назарбаєва налякали. Його десакралізували (знесення пам’ятника). Його родичі тікають із Казахстану. Сам єлбаси може залишити територію держави. Повернути владу в країні після всього цього буде вкрай важко, якщо не неможливо. А в Токаєва розв’язуються руки.

Токаєв вирішує головне питання — завершує транзит і стає повноцінним президентом. Без образливого префіксу «напів».

Він уже зробив необхідні попередні дії для цього: а) увів держрегулювання цін на пальне на 180 днів (повернув ціну на газ до 50 тенге); б) відправив у відставку уряд і звинуватив зятя Назарбаєва в кризі; в) переклав вину за кризу особисто на Назарбаєва та примусив того скласти повноваження глави Ради безпеки Казахстану і подумати про тимчасову еміграцію. Наступним кроком можуть стати дострокові парламентські вибори з обмеженим плюралізмом та дозованим допуском опозиції. Для заморожування ситуації на певний час цього досить. Але якщо Токаєв не піде на якісні зміни в системі, протести поновляться, бо основні протиріччя не будуть розв’язані.

Зовнішні впливи

Кремль має робочі стосунки з Токаєвим. Він для росіян прозорий і зрозумілий. Попри намагання казахського президента грати у власну гру з Китаєм, у Москві не бачать для себе в ньому надмірних ризиків.

Назарбаєв, з його культом особистості та власною клієнтелою, був менш вигідний партнер. Але зміщати його наразі... було б занадто.

Натепер Москва володіє потужною інфраструктурою присутності в країні. Росіяни суттєво наростили свою частку в добуванні та транспортуванні нафти й газу з казахського шельфу на Каспії. Російський капітал присутній у всіх стратегічно важливих галузях. Більшість кадрів у силових структурах, в уряді та на місцях орієнтовані на Росію.

Лише у якщо ситуація вийде з-під контролю, тоді Росія буде втручатися більшими військовими контингентами. На сьогодні забезпечити громадській спокій Токаєв може і своїми силами, а «миротворці» ОДКБ виконуватимуть охоронні функції та офіційно не братимуть участь у придушенні повстання. Інша справа — це ГРУ МО РФ та «Вагнера». Наші інсайдери в силових структурах Казахстану кажуть, що оперативне втручання «спеціалістів» російського ГРУ дало змогу розпочати жорсткий етап зачистки.

Навряд чи Токаєв зацікавлений у довготривалому перебуванні російських військ у Казахстані. Усе залежатиме від того, наскільки казахстанське керівництво швидко «візьме до уваги побажання» Москви в питаннях регіональної безпеки та зовнішньої політики.

У Москві сьогодні більше переймаються не суто казахськими проблемами, а тим, як це вплине на стратегію транзиту влади в самій Росії. Досвід Назарбаєва підштовхне Кремль до моделі «вічного Путіна» з усіма відповідними наслідками.

США та ЄС могли би бути зацікавленою стороною в зміні режиму в Казахстані. Проте вони не мають не лише достатньої мережі активістів, але і зиску. Поки Росія контролює транзит із Каспію, а транскаспійські трубопроводи не є альтернативою, Казахстан в очах колективного Заходу — це відкладена вигода. Тому його участь у подіях більше супровідна.

Китай безумовно виграє від закінчення транзиту в Казахстані. Токаєв проводив політику посиленої лояльності до КНР і тепер намагається заручитися підтримкою Пекіну в торгах із Росією. До того ж Пекін грає в революції лише в Південній Азії, де місцеві режими — це клієнти безпекових парасольок китайців чи американців. У Центральній Азії Китай діє юанем і товарами. Вони тут більш ефективні.

Український рахунок

Завершення транзиту влади в Казахстані не дасть Україні якихось нових переваг і не надто відволікатиме увагу Кремля від українського Донбасу. Нур-Султан не залишить Євразійський союз і не вийде з ОДКБ. Так само не зміниться політика Казахстану щодо українських товарів, які росіяни внесли в санкційні списки.

Проте завершення транзиту влади в Нур-Султані означатиме, що у владу прийде нове покоління чиновників та експертів, які мають інші погляди на геополітику, ніж старше покоління. Ми можемо скористатися цим та збільшити коло друзів. А з часом — і поговорити про казахстанське вугілля, нафту для наших НПЗ чи обмін інвестиціями.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини