Фото: Mohamed Hassan/Pixabay
Досить цікавим виявився 2020 рік із боку формування судової практики у спорах із Антимонопольним комітетом України.
1. Задовольнили касаційну вимогу
Заслуговує уваги постанова Верховного Суду від 7 травня 2020 року у справі № 826/10147/18.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду частково задовольнив касаційну скаргу АМКУ.
Закрив провадження у справі, визнавши помилковими висновки судів попередніх інстанцій про те, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Суд вказав, що відповідно до ч. 4 ст. 18 закону «Про здійснення державних закупівель», встановлено, що скарги подаються до органу оскарження не пізніше 10 днів.
Відлік відбувається з дня, коли суб’єкт оскарження дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи законних інтересів прийнятим рішенням, дією чи бездіяльністю замовника, генерального замовника, але до дня укладення договору про закупівлю.
Також Верховний Суд роз’яснив, що сама собою участь у спорі суб’єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справ адміністративної юрисдикції.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть, тобто зміст і характер спору.
Суд зазначив, що як вимоги ГПК України, так і положення КАС України передбачають розгляд окремих категорій справ за участю органу державної влади – АМКУ поза межами адміністративного судочинства.
Колегія суддів Касаційного адміністративного суду послалася на висновки Великої палати Верховного Суду, викладені у постанові від 14 травня 2019 року у справі №918/843/17.
У ній, зокрема, зазначено, що спори стосовно оскарження рішень чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень до виникнення договірних правовідносин між організатором та переможцем цього тендеру належать до юрисдикції адмінсудів.
Проте після укладення договору між організатором конкурсу та його переможцем спір щодо правомірності рішення тендерного комітету підлягає розгляду в порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки фактично стосується майнових інтересів переможця торгів.
Колегія дійшла висновку, що цей позов спрямований на захист прав у сфері господарських правовідносин, а не публічно-правових, що виключає можливість його розгляду та вирішення в порядку адмінсудочинства.
2. Рекомендації АМКУ назвали законними
6 травня 2020 р. Велика палата Верховного Суду, розглядаючи справу №826/6968/17, також дійшла цікавого висновку.
Згідно з рішенням, надання органом АМКУ рекомендацій у процесі розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції не порушує прав чи інтересів позивача, оскільки самі по собі такі рекомендації не створюють жодних правових наслідків.
Велика палата зауважила, що обов’язковою умовою визнання акта недійсним є порушення прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації – позивача у справі.
При цьому саме собою здійснення розгляду органом АМКУ справи з приводу наявності в діях підприємства ознак порушення законодавства про захист економічної конкуренції не порушує права та охоронювані законом інтереси такого підприємства.
Так само і надання органом АМКУ рекомендацій у процесі розгляду справи щодо порушення законодавства про захист економічної конкуренції не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів позивача.
Судовому оскарженню підлягають рішення органів АМКУ, ухвалені за наслідками розгляду таких рекомендацій, а не самі рекомендації.
3. Пояснили подібність справ
Варто звернути увагу на висновок Верховного Суду у справі № 910/7696/19, викладений в ухвалі від 13 серпня 2020 року.
Він стосується касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у справах щодо оскарження рішень органів АМКУ у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, конкурсів, аукціонів.
Верховний Суд вказує, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).
Зміст правовідносин із метою з`ясування їхньої подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 6 вересня 2017 у справі № 910/3040/16.
Водночас під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.
Таким чином, звернення на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК доцільно виключно за аналогічної фактично-доказової бази (обставин справи та зібраних у них доказів) органом АМК України.
4. «Узгоджена поведінка не відповідає сенсу конкурсу»
Заслуговує уваги також постанова КГС ВС від 11 червня 2020 року у справі № 910/10212/19 стосовно вірогідності та взаємного зв’язку доказів у їхній сукупності у справах, які стосуються антиконкурентних узгоджених дій.
Верховний Суд у постанові виходив із того, що для визнання органом АМКУ порушення законодавства про захист економічної конкуренції вчиненим достатнім є встановлення й доведення наявності наміру суб’єктів господарювання погодити (скоординувати) власну конкурентну поведінку.
Зокрема, шляхом обміну інформацією під час підготовки тендерної документації, що разом з тим призводить або може призвести до переваги одного з учасників під час конкурентного відбору з метою визначення переможця процедури закупівлі.
Негативним наслідком цього є сам факт спотворення результатів торгів (через узгодження поведінки конкурсантами).
Узгоджена поведінка учасників торгів не відповідає сенсу конкурсу.
Змагання при проведенні торгів забезпечується таємністю інформації; змагальність учасників процедури закупівлі передбачає самостійні та незалежні дії (поведінку) кожного з учасників та їхній обов’язок готувати свої пропозиції конкурсних торгів окремо, без обміну інформацією.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що господарським судам під час вирішення справ щодо визнання недійсними рішень АМКУ належить здійснювати оцінку доказів за своїм внутрішнім переконанням у порядку ч. 2 ст. 86 ГПК України, а також досліджувати вірогідність і взаємний зв’язок доказів у справі в їх сукупності.
Тобто питання про наявність/відсутність узгоджених антиконкурентних дій суди мають досліджувати з огляду на всю сукупність обставин і доказів, з’ясованих та досліджених у справі, в їх взаємозв’язку.
Близький за змістом висновок викладений також у постановах Верховного Суду:
- від 22 жовтня 2019 року у справі № 910/2988/18;
- від 5 серпня 2019 року у справі № 922/2513/18;
- від 7 листопада 2019 року у справі № 914/1696/18.
5. Суд не повинен шукати докази самостійно
Багато галасу зібрала навколо себе постанова КГС ВС від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18.
У ній була викладена правова позиція, що судом не можуть досліджуватись та оцінюватись додаткові пояснення сторін, які стосуються кваліфікації встановленого органом АМК порушення конкурентного законодавства, які не надавались у межах розгляду справи про порушення конкурентного законодавства.
Верховний Суд вказав, що у вирішенні відповідних спорів суди не повинні перебирати на себе непритаманні судам функції органів АМКУ, зокрема, самостійно доводити замість відповідного органу певні обставини.
Саме на орган Антимонопольного комітету України покладено обов`язок навести відповідні докази у своєму рішенні, на підставі яких орган дійшов висновку про обставини справи, а суд покликаний дослідити та оцінити їх.
Цю позицію активно використовують суди всіх інстанцій та на неї постійно посилається АМКУ в своїх заявах по суті.
Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter
