У кризові роки введення обов’язкового продажу експортної виручки (для країни в цілому і валютного ринку зокрема), судячи з усього, було виправданим заходом. У той же час Національний банк України (НБУ) неодноразово оприлюднював статистику, яка свідчила, що компанії, незалежно від норми обов’язкового продажу (яка змінювалася з роками в діапазоні від 30% до 100%), і так конвертують у гривню близько 90% валютної виручки, яка надходить.
З огляду на безліч об’єктивних і суб’єктивних причин великі українські компанії налагоджували зі своїми контрагентами такі механізми розрахунків, які дозволяли б їм управляти експортними надходженнями і заводити на свої рахунки рівно стільки коштів, скільки потрібно для покриття поточних витрат і зобов’язань, не більше. Подібним чином діють і міжнародні компанії, чиї дочірні структури працюють в Україні.
Тож статистика НБУ виглядає справедливою, хоча слід врахувати, що наявність обов’язкового продажу більше зачіпало дрібний і середній бізнес, у якого менше можливостей управляти своїми грошовими потоками. А великі компанії, як правило, отримували на свої рахунки в Україні саме той обсяг експортної виручки, який вони і планували продати в межах своєї операційної діяльності.
У певний момент «обов’язковий продаж валютної виручки» зіграв роль одного зі стабілізуючих факторів валютного ринку. Однак такий крок значно збільшив операційне навантаження на всіх учасників ринку – як на банки, які повинні були забезпечити реалізацію цього заходу, так і на їх клієнтів, які змушені були адаптувати модель управління своїми фінансами під дану вимогу.
Для банків обов’язковий продаж створював досить великий обсяг роботи, яка не приносила додаткових доходів: контроль надходжень валюти на рахунки клієнтів і забезпечення її продажу в регламентовані НБУ терміни (оформлення заявок відбувається без участі клієнта), а також формування обов’язкової звітності, пов’язаної з цим процесом. При цьому діяв ряд винятків, обумовлений НБУ, які вимушено відстежувалися вручну.
Клієнтів банку обов’язковий продаж обмежував у гнучкості. Наприклад, на ринку складалася несприятлива ситуація з курсом, але клієнт від обов’язкового продажу відмовитися вже не міг. У компаній, які, крім валютної виручки, мали ще і зобов’язання в іноземній валюті, нерідко виникали ситуації, коли потрібно було купувати валюту того ж чи наступного після обов’язкового продажу дня. Це, крім зайвої роботи, створювало ще й додаткові витрати у вигляді комісійних і курсових різниць.
Рішення НБУ скасувати даний антикризовий захід однозначно позитивно позначиться на роботі бізнесу і дозволить всім без винятку експортерам краще управляти своїми грошовими потоками та гнучко реагувати на зміну курсу. Бізнес в цілому зможе спокійніше заводити гроші на рахунки своїх українських компаній, розуміючи, що він повністю розпоряджається своїми грошима. Банки також зітхнуть з полегшенням, оскільки разом зі скасуванням обов’язкового продажу зникне й частина рутинної роботи.
