Ще одна спроба розв'язати проблему довгобудів в Україні. Чи буде вона успішною?

оглядачка ринку нерухомості

Якщо вам здається, що владі немає справи до проблемних ЖК, повірте, ви глибоко помиляєтеся. І справа зовсім не в морально-етичній складовій питання, залишімо її політикам. Уся сіль у тому, що довгобуди погано пахнуть. І що більше їх плодиться, то легше охочим попіаритися та звинувачувати державні органи в бездіяльності.

Прилітає, повірте, всім: від місцевих органів до чиновників профільного Міністерства й депутатів Верховної Ради. Тому ті, хто прийшов у політику з галузі, чудово розуміють: щоб зітхнути спокійно, треба вирішити питання з довгобудами. Інша справа – як це зробити найоптимальнішим шляхом?

Нещодавно в публічній площині заговорили про новий законопроєкт «Про сприяння постраждалим інвесторам у добудові проблемних об'єктів». На відміну від попереднього варіанта, який пропонував добудовувати за гроші платників податків із місцевих бюджетів, у новому механізмі вирішили піти іншим шляхом. І він, треба визнати, не такий вже й поганий.

По суті, держава в особі органів місцевої влади стає посередником між постраждалими інвесторами та новим забудовником або ж в окремих випадках бере на себе обов'язки, що називається «під ключ»: взяти на баланс об'єкт, організувати конкурс, знайти нового забудовника, проконтролювати добудову.

Довгобудом вважається той об'єкт, який прострочив здачу на два роки та більше, а також на майданчику якого не ведеться будівництво протягом двох років. Загалом навіть із поправкою на всі нюанси наших реалій і можливість не вкластися зі здачею об'єктів у строк, компаніям дали пристойний проміжок часу, щоб виконувати зобов'язання. Хто не встиг, той сам винний.

Щоб об'єкт потрапив до переліку проблемних, потрібні заяви постраждалої сторони, тобто інвесторів. У законопроєкті чітко зазначено, яку інформацію потрібно подати на розгляд місцевим органам. Це і повна інформація про замовника, і причини, через які ЖК може вважатися проблемним, і особисті дані інвестора.

Якщо після розгляду заяв місцеві органи знаходять підстави включити об'єкт до переліку проблемних, то забудовнику одразу повідомляють і просять протягом двадцяти робочих днів прореагувати.

Реакція має бути гранично зрозумілою: потрібно письмово подати свої пропозиції щодо того, як добудувати, або офіційно поінформувати, що цього зробити забудовник не може.

Якщо «пацієнт швидше живий» і готовий діяти, у пропозиціях важливо прописати графік добудови, дату введення в експлуатацію, джерела фінансування, надати список інвесторів з інформацією про них, інформацію про судові позови, копію документа про право власності на землю. Загалом – весь пакет документів, який стане дорожньою картою.

Мені здається, що це чудова ініціатива, щоб робити, а не просто говорити в порожнечу.

Щойно пропозиції надійдуть до місцевих органів, протягом двох місяців потрібно провести загальні збори інвесторів. Вони й ухвалюють рішення, як бути далі: дозволити чинній компанії добудувати об'єкт чи звернутися до суду, щоб у забудовника вилучили об'єкт.

Для ухвалення рішення необхідно заручитися голосами інвесторів квартир, площа яких становить не менше 80% загальної кількості квадратних метрів.

Якщо пропозицій немає, відсутній замовник будівництва або збори ухвалили рішення щодо зміни «капітана корабля», то місцевий орган влади звертається до суду, щоб вилучити ЖК на користь територіальної громади. І далі починається найцікавіше.

За рахунок коштів інвесторів проводиться технічне обстеження будівельних конструкцій довгобуду. Якщо неможливо далі будувати, то будинок зносять за рахунок грошей забудовника або місцевого бюджету.

Якщо інвестори вже мають варіант, хто з компаній готовий взятися добудовувати, місцева влада укладає договір без проведення конкурсу. Якщо ж такого забудовника немає, то проводиться конкурс.

Зрозуміло, що натовпу охочих вписатися в проблемний об'єкт зазвичай вдень із вогнем не знайдеш. Тому в законопроєкті прописали можливі інструменти, як простимулювати охочих.

По-перше, пропонується надати пільги для розвитку інфраструктури населеного пункту.

По-друге, звільнити від орендної плати чи земельного податку за земельні ділянки.

По-третє, сприяти в приєднанні до інженерних і транспортних мереж без оплати зі сторони нового забудовника.

Цілком собі непогані преференції, зокрема другий і третій пункт може зацікавити велику рибу.

Зрозуміло, після підписання договору з новою компанією місцеві органи влади мають тримати руку на пульсі та контролювати виконання зобов'язань. Якщо виявлено порушення, передбачено штраф (300 мінімальних зарплат).

Мені здається, що запропонований механізм цілком має право на існування в наших реаліях. Питання лише в тому, як швидко працюватиме процедура розгляду заяв, винесення рішень щодо об'єкта та найголовніше — пошук потенційних нових компаній. Оскільки, пам'ятаючи про шлейф, який тягнеться за проблемними ЖК, далеко не всі стабільні гравці готові сьогодні брати на себе такі зобов'язання.

Хочеться вірити, що фінансові стимули від місцевих органів будуть не на словах, а на ділі, що реально стане допомогою для пошуку компетентних гравців для вирішення питання проблемних ЖК.

Мені здається, шанс у довгобудів є. І він цілком реальний.