Наступного вівторка, 28 січня, Мінкульт запрошує представників ЗМІ, профільних інститутів і громадських організацій, а також медіаекспертів та медіаюристів обговорити проєкт закону про дезінформацію.
Але перш ніж кричати «ура, ми переможемо фейки», варто вчитатися в окремі пункти проєкту, які крок за кроком наближають нас до посадок за репост і виключно провладних «кишенькових» ЗМІ.
«Неповна дезінформація»
У новому варіанті закону «Про інформацію» держава пропонує вже не захист, а «охорону інформації» і погрожує захищати право громадян на отримання достовірної, збалансованої інформації, прозорість ЗМІ та нацбезпеку.
- Читайте також: Катастрофа в Ірані. Чому рано покладати провину на Україну
Далі законопроєкт розписує, як саме влада збирається нас захистити, часом пропонуючи заховані одне в одне визначення (прецедентний суд в США був би щасливий пограти з цими формулюваннями).
«Дезінформація», згідно з проєктом, це суспільно важлива «недостовірна інформація», а ось в поняття «недостовірної» може входити і «неповна інформація».
Наприклад, ми дізнаємося, що «дезінформація» — це суспільно важлива «недостовірна інформація», а ось в поняття «недостовірної» може входити і «неповна інформація про суспільно важливі події». Наприклад, про війну, про яку мало в кого вона може бути в повному обсязі.
Крім того, Володимир Бородянський, який уже не вперше пропонує варіанти контролю над ЗМІ, рекомендує ввести для них так званий «індекс довіри».
А ще створити Асоціацію професійних журналістів, посаду уповноваженого у справах інформації, раду журналістів зі щорічними з'їздами і кодекс етичної поведінки журналістів. Що цікаво: закон зобов'язує журналістів не просто виконувати цей кодекс, але й відмовлятися від редакційних завдань, які йому суперечать.
Якщо врахувати той факт, наскільки розмитими бувають будь-які морально-етичні норми, ми ризикуємо отримати нові «комісії з моралі», які відслідковуватимуть поведінку представників медіа.
Контроль за «розповсюджувачами»
Утім, якщо ви думаєте, що вас цей закон не торкнеться, адже ви не журналіст, не редактор і не власник видання, — це не зовсім так.
Спеціально для того, аби не плутатися у визначеннях, що ж таке ЗМІ, як це бувало у минулих наших законодавців, автори вводять термін «розповсюджувач масової інформації» і визначають, що це будь-яка людина, котра публічно поширює її. По суті, будь-який користувач, котрий вирішив репостнути важливу інформацію у соцмережах, може підпадати під це визначення.
- Читайте також: Програма Шредінгера. Чим загрожує Україні від'їзд МВФ
Отже, усі розповсюджувачі масової інформації, а не лише медіа, у разі ухвалення закону будуть зобов'язані:
- поширювати тільки достовірну інформацію;
- перевіряти достовірність інформації до її поширення (тут теж немає чітких критеріїв перевірки);
- публікувати прізвище, ім'я та по батькові і засоби зв'язку, якщо мова не про ЗМІ і юросіб (останні повинні вказувати ЄДПРОУ та інші дані);
- вказувати прізвище та ім'я автора під кожною новиною (можна його псевдонім) і обов'язково вказувати на сайті, хто «контролює редакційний процес».
Тільки «потрібні» новини
Закон дозволяє держорганам приховати частину інформації від громадян в принципі: він позбавляє журналістів права безперешкодно відвідувати приміщення держорганів (зможуть потрапити тільки на відкриті заходи — по суті, лише на ті, на які захочуть покликати ЗМІ).
Крім того, із закону про інформацію викреслюють право журналіста збирати інформацію в районах стихійного лиха, катастроф, аварій, військових дій тощо (знову ж таки це дозволяє як завгодно спотворити інформацію про подію до офіційного брифінгу і показати тільки те, що «потрібно»).
Що цікаво: тепер будь-яка людина може вимагати від журналіста назвати своє ім'я та прізвище при виконанні ним професійних обов'язків, а також пред'явити посвідчення. Крім того, журналістів хочуть зобов'язати у разі перебування в зоні військових конфліктів і місцях катастроф використовувати розпізнавальний знак «преса».
Такий знак дійсно використовують, аби убезпечити журналіста, але в окремих випадках його наявність може стати червоною ганчіркою для озброєного ворога (це, зокрема, показала гібридна війна і майдани в Україні).
- Читайте також: Епоха фейк-ньюз. Чому ми вже тонемо в доповненій реальності
Цікаво, що нові правила і обмеження не поширюються на зарубіжних журналістів, проте додається бюрократії при їх акредитації.
Табличка «сатира» та «сарказм»
Отже, welcome back to USSR: нам пропонують створити безглуздий орган «самоврядування журналістів», який контролюватиме професійну етику журналістів», розділить їх на «професійних журналістів» і просто «журналістів» і одноосібно представлятиме їх інтереси в органах влади.
У разі поширення недостовірної інформації (а це може бути і неповна інформація) законопроєкт пропонує складну процедуру спростування. Причому з моменту появи підозр в інфоомбудсмена ви будете зобов'язані написати в публікації, що «інформація знаходиться на перевірці». Про те, що окремі платформи взагалі не дозволяють редагувати старі матеріали, автори, схоже, забули.
За злісне порушення закону можуть покарати як штрафом, так і термінами ув'язнення до 7 років.
Є в законі й інші цікаві моменти, що викликають напади іронії. Наприклад, там зазначено, що «не є дезінформацією... сатира і пародія, якщо при поширенні чітко заявлено про сатиричний або пародійний характер розміщеної інформації».
Відповідно, якщо кожну новину маркувати пародійним стікером або плашкою, писати можна що завгодно? Або це своєрідна перестраховка для «Ліги сміху» та «Кварталу 95»? Автори не уточнюють.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
