Захист прав і свобод людини набуває дедалі вищої актуальності, особливо коли йдеться про правозастосовну діяльність державних, і особливо правоохоронних, органів. Оголошення особи в розшук є одним з інструментів, що дозволяє боротися зі злочинністю та забезпечувати правопорядок, однак досить часто цей механізм супроводжується зловживаннями з боку правоохоронців та неправомірним обмеженням прав і законних інтересів громадян.
Останнім часом спостерігається тривожна тенденція: правоохоронні органи безпідставно публікують повістки про виклик особи в ЗМІ, а після неявки особи за такою повісткою оголошують її в розшук з подальшим обґрунтуванням нібито необхідності застосування відносно неї запобіжного заходу. При цьому до застосування пропонується не просто особисте зобов’язання чи домашній арешт, а одразу найсуворіший – тримання під вартою. Така практика викликає сумніви щодо її законності та правомірності.
І саме така ситуація сталася з одним із наших клієнтів, інтереси якого ми нещодавно мали нагоду представляти. Наш клієнт – велике підприємство, яке спеціалізується на виробництві електроенергії з відновлюваних джерел та є значущим інвестором в економіку України. Як ми виявили, правоохоронці розпочали щодо службових осіб нашого клієнта кримінальне провадження на основі завідомо хибних та надуманих підстав. При цьому ані підприємство, ані його службові особи навіть не здогадувалися про це провадження, адже не отримували запитів слідства чи рішень судів про надання документів. Про існування провадження стало відомо, лише коли слідчий, оминаючи чітко врегульовану процедуру виклику особи до органу досудового розслідування, одразу вдався до публікації в ЗМІ письмового повідомлення про підозру одній зі службових осіб підприємства та повісток про її виклик, вже в процесуальному статусі підозрюваного.
Надалі це стало підґрунтям для оголошення цієї особи в міжнародний розшук та заочного обрання їй запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Звісно, що такі дії правоохоронців завдали неабиякої репутаційної шкоди підприємству й відповідно були піддані оскарженню з досягненням певного позитивного результату в кримінально-правовій площині.
Відтак, враховуючи поширеність такої проблеми, у цій статті ми розглянемо правові аспекти процедур виклику та оголошення особи у розшук, а також і можливі зловживання з боку правоохоронців.
Які ж є підстави для оголошення особи в розшук?
Стаття 281 Кримінального процесуального кодексу України (надалі – КПК України) передбачає, що у випадку, якщо під час досудового розслідування місцезнаходження підозрюваного невідоме або він виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України чи за межами України та не з’являється без поважних причин на виклик слідчого, прокурора за умови його належного повідомлення про такий виклик, слідчий або прокурор оголошують розшук такого підозрюваного. При цьому до оголошення підозрюваного в розшук слідчий або прокурор зобов’язані вжити заходів щодо встановлення його місцеперебування.
Тож необхідною умовою оголошення особи у розшук є, серед іншого, належне повідомлення особи про її виклик до правоохоронців та неявка особи за таким повідомленням. За відсутності належного повідомлення немає підстав стверджувати, що особа не з'являється без поважних причин на відповідний виклик, а відтак і не може вважатися такою, що ухиляється від слідства.
Чи може публікація повістки про виклик у ЗМІ вважатися належним способом виклику особи?
Далеко не всі повістки про виклик підлягають публікуванню в ЗМІ. За загальним правилом, передбаченим ч. 1 ст. 135 КПК України, особа викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику телефоном або телеграмою.
Відповідно до ч. 2 ст. 135 КПК України, у разі тимчасової відсутності особи за місцем проживання повістка для передачі їй вручається під розписку дорослому члену сім’ї особи чи іншій особі, яка з нею проживає, житлово-експлуатаційній організації за місцем проживання особи або адміністрації за місцем її роботи.
Спеціальний порядок вручення повісток встановлений для осіб, які проживають за кордоном. Так, згідно з ч. 7 ст. 135 КПК України, така повістка має вручатися згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за відсутності такого – за допомогою дипломатичного (консульського) представництва.
Своєю чергою, публікація повісток про виклик в ЗМІ є винятковим заходом та має застосовуватися за наявності достатніх підстав вважати, що особа, яка викликається, виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної державою-агресором, у випадку обґрунтованої неможливості вручення їй такої повістки іншими способами, передбаченими КПК України.
Тож для вручення особі повістки шляхом її публікування в загальнодержавних ЗМІ та на офіційному вебсайті Офісу Генпрокурора мають одночасно існувати дві обов'язкові умови:
- Наявність достатніх підстав вважати, що особа виїхала та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави-агресора.
- Обґрунтована неможливість вручити їй повістку іншими, передбаченими КПК України, способами (поштою, електронною поштою, телефоном, телеграмою, через житлово-експлуатаційну організацію за місцем проживання особи або адміністрацію за місцем її роботи).
Натомість на практиці часто трапляється, що правоохоронці, не скориставшись жодним із загальних способів вручення повісток, одразу вдаються до публікації повісток у ЗМІ, не маючи жодних підстав вважати, що особа може перебувати на тимчасово окупованій території України або на території держави-агресора. Часто особа може навіть не здогадуватися про її виклик і, відповідно, не мати можливості з'явитися у встановлений час і місце. Однак правоохоронці, всупереч вимогам процесуального закону, використовують начебто «неявку» особи як підставу для оголошення її в розшук та подальшого затримання із застосуванням щодо неї запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Водночас, як відомо, затримання особи з подальшим обранням щодо неї запобіжного заходу здійснюється на підставі ст. 188 КПК України, частина 3 якої серед іншого зобов'язує слідчого або прокурора довести, що підозрюваний/обвинувачений дійсно переховується від органу досудового розслідування, надавши слідчому судді відповідні докази.
Про що свідчить судова практика?
Наявна судова практика дозволяє відстежити три ключові підходи судів до встановлення наявності/відсутності підстав для публікації повісток про виклик в ЗМІ і, як наслідок, стверджувати про ухилення особи від досудового розслідування.
Перший підхід
У правоохоронців дійсно є підстави вважати, що особа перебуває на тимчасово окупованій території України або на території держави-агресора, що встановлюється судом на підставі доказів. Наприклад, це може підтверджуватися документами про місце проживання особи (ухвала Голосіївського районного суду м. Києва від 03.04.2023), довідкою Департаменту внутрішньої безпеки (ухвала Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 29.09.2023), даними Управління контррозвідувальних заходів із захисту національної інформаційної сфери України Департаменту захисту національної державності СБ України (ухвала Шевченківського районного суду м. Києва від 14.11.2023). У такому разі публікація повістки про виклик особи у ЗМІ відповідає вимогам КПК України, але лише за умови, якщо правоохоронці використали всі інші способи вручення повістки про виклик, за якими особа не з'явилася.
Другий підхід
Правоохоронці не мають жодних доказів для того, аби вважати, що особа перебуває на тимчасово окупованій території України або на території держави-агресора. Що більше, правоохоронці не використовують інші способи виклику особи, окрім публікації повістки про виклик у ЗМІ. Суд, своєю чергою, жодним чином не перевіряє наявність/відсутність таких підстав та чи дійсно викликалася така особа іншими способами до публікації повістки у ЗМІ. Приклади: ухвала Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14.11.2023, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 09.04.2024, ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 07.04.2024, ухвала Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 12.03.2023. В такому випадку суд безпідставно та необґрунтовано задовольняє клопотання правоохоронців про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, ігноруючи порушення правоохоронцями встановленого КПК України порядку виклику особи.
Третій підхід
Правоохоронці не мають жодних доказів на підтвердження наявності підстав перебування особи на тимчасово окупованій території України або на території держави-агресора, однак все ж публікують повістку в ЗМІ, не використовуючи інші способи вручення. Під час розгляду відповідних клопотань правоохоронців суд встановлює та враховує відсутність в останніх доказів (1) на підтвердження перебування особи на тимчасового окупованій території України або на території держави-агресора та (2) повідомлення особи про виклик іншими способами, окрім як публікації повістки в ЗМІ. В результаті суд відмовляє у задоволенні клопотання правоохоронців про обрання запобіжного заходу щодо такої особи.
Зокрема, в ухвалі Подільського районного суду м. Києва від 21.06.2023 слідчий суддя зазначив, що повістки про виклик до слідчого та вручення підозри шляхом публікації в ЗМІ загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному вебсайті Офісу Генерального прокурора здійснюється лише після вжиття заходів передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 135 КПК України (описані вище). Оскільки слідчий не вжив відповідних заходів для виклику особи, а одразу здійснив публікацію повістки в ЗМІ, слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У справі № 646/4917/23 на підтвердження необхідності обрання щодо особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою правоохоронці зазначили про (1) повідомлення про підозру такій особі шляхом її публікації в ЗМІ у зв'язку з нібито перебуванням такої особи на тимчасово окупованій території та (2) оголошення особи в розшук з наданням до клопотання відповідної постанови. Разом з тим ухвалою від 05.09.2023 слідчий суддя відмовив у задоволенні клопотання про обрання відносно особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки додані до клопотання матеріали не містять будь-яких посилань та підтверджень того, що підозрюваний виїхав та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором.
Що в результаті?
Оголошення особи в розшук є важливим інструментом у боротьбі зі злочинністю, однак його застосування повинно здійснюватися з дотриманням усіх процесуальних норм, встановлених КПК України.
Кодекс передбачає чіткий порядок виклику особи правоохоронцями, недотримання якого позбавляє правоохоронців можливості оголошувати особу в розшук. Публікація повістки про виклик у ЗМІ є винятковим способом виклику особи, який можна застосувати виключно якщо:
- були використані всі інші способи виклику особи, за якими особа не з'явилася
- існують підстави вважати, що особа, яка викликається, перебуває на тимчасово окупованій території або території держави-агресора
У всіх інших випадках публікація повісток у ЗМІ є неналежним способом виклику особи, неявка по якій не може свідчити про ухилення від досудового розслідування.
Попри переважно невтішну судову практику, ми вважаємо, що тенденція має змінюватися. Суди мають ретельно перевіряти дотримання правоохоронцями встановленого КПК України порядку виклику осіб і враховувати його при встановленні факту ухилення особи від досудового розслідування з подальшим застосуванням щодо такої особи обмежувальних заходів кримінально-правового характеру.
Статтю створено у співавторстві з Лілією Лавріченко, юристом, адвокатом INTEGRITES
