Провокатори: хто та як змушує українців вчиняти злочини

адвокат Ario Law Firm

А чи знали ви, якщо викриті на корупції чиновники доведуть у суді, що цей злочин навмисно спровокований правоохоронцями, то усі зібрані внаслідок провокативних дій докази будуть визнані недопустимими – скоріш за все, підозрюваних виправдають. А ви в курсі, що правоохоронні органи дійсно нерідко змушують громадян вчиняти правопорушення? Причин для цього вдосталь: кількість розкриттів для просування кар'єрними сходами чи швидкий шлях для особистого збагачення.

Провокація злочину сама по собі є злочином, і якщо довести це, то порушник закону перетвориться на жертву. Але де ж та межа між провокацією та діями органів правопорядку, спрямованими на запобігання реальних правопорушень? Розберемося.

Зловживання з боку правоохоронців

На жаль, у своїй адвокатській практиці мені зустрічалися прецеденти зловживання деякими представниками правоохоронної системи своїми повноваженнями з точки зору підбурювання людини скоїти кримінальне правопорушення. Це означає, що без сприяння з боку правоохоронного органу особа, скоріш за все, не скоїла б злочин. Серед правників така протиправна поведінка правоохоронців називається «провокація вчинення злочину».

Читайте також:

Новини

НАЗК почало перевіряти спосіб життя голови Нацполіції Івана Вигівського: причини

Читайте також:

Новини

НАЗК почало перевіряти спосіб життя голови Нацполіції Івана Вигівського: причини

Поясню на умовному прикладі. У держслужбовця захворів хтось з членів родини, лікування потребує значних фінансових ресурсів, яких немає. Представники правоохоронного органу, дізнавшись про морально та матеріально скрутну ситуацію цього держслужбовця, шляхом залучення агентів першими вийшли з ним на звʼязок, аби запропонувати йому хабаря. Це провокація.

І хоча норми чинного Кримінального процесуального кодексу не містять чіткого визначення цього терміну, окремі положення, якими врегульовано порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій, застерігають щодо неприпустимості провокації з боку органів правопорядку.

Трохи теорії: що є законним

Що ж не є провокацією? В українському законодавстві передбачений окремий вид негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД), що мають назву «контроль за вчиненням злочину» (ст. 271 КПК України). Та це узагальнене поняття має цілий перелік підвидів. Серед них:

Контрольована поставка. Полягає в організації і здійсненні слідчим та оперативним підрозділом контролю за переміщенням товарів, предметів і речовин, у тому числі заборонених до обігу. Мета – виявлення ознак злочину та фіксації фактичних даних про протиправні дії осіб, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом. Наприклад, особа для власного споживання замовляє наркотичні засоби в агента, що діє під контролем правоохоронних органів.
Контрольована закупка. Полягає в імітації придбання або отримання, у тому числі безоплатного товару, який перебуває у вільному обігу. Така закупка може здійснюватися у фізичних та юридичних осіб незалежно від форм власності. Мета – викриття і документування факту вчинення злочину та особи, яка його вчинила. Наприклад, агент, який діє під контролем правоохоронних органів, здійснює закупку безакцизного алкоголю у правопорушників.
Оперативна закупка. Полягає в імітації придбання або отримання, у тому числі безоплатного товару, обіг якого обмежений чи заборонений чинним законодавством. Мета – викриття і документування факту вчинення злочину та особи, яка його вчинила. Наприклад, агент, що діє під контролем правоохоронних органів, здійснює закупку зброї, наркотичних речовин та інших заборонених для вільного продажу товарів.
Спеціальний слідчий експеримент. Полягає у створенні слідчим та оперативним підрозділом відповідних умов в обстановці, максимально наближеній до реальної. Мета – перевірка дійсних намірів певної особи, у діях якої вбачаються ознаки тяжкого чи особливо тяжкого злочину, спостереження за її поведінкою та ухваленням нею рішень щодо вчинення злочину. Наприклад, особа, яка займає відповідальну посаду, діючи під контролем правоохоронців, зустрічається з іншою особою, яка пропонує або одразу надає хабар. Тільки в такому випадку (тобто під контролем правоохоронців) людина, яка отримує хабар, не несе кримінальної відповідальності, адже діє в умовах спеціального слідчого експерименту.
Імітування обстановки злочину. полягає в діях слідчого, уповноваженої особи, з використанням імітаційних засобів, які створять в оточуючих уявлення про вчинення реального злочину. Мета – запобігання реального злочину та викриття особи (осіб), яка планувала чи замовляла його вчинення. Наприклад, інсценування вбивства з метою викриття замовника цього злочину.

Підкреслю, що наше законодавство (ст. 271 КПК України) зобов’язує уповноваженого у кримінальному провадженні прокурора під час ухвалення рішення про проведення контролю за вчиненням злочину викласти у постанові обставини, які б свідчили про відсутність в його діях провокації. Та, на жаль, ця норма в сучасних реаліях є скоріш формальністю. Як правило, прокурори у постановах обмежуються фразою «обставини, що можуть свідчити про наявність ознак провокування особи на вчинення злочину, відсутні». Але жодного підтвердження тому не надається. Ба більше, в Україні тягар доказування щодо провокації лягає саме на сторону захисту, і це навіть попри те, що відповідно до практики ЄСПЛ, доводити має сторона обвинувачення.

Спровокований злочин: що варто знати

Пройдемося по практиці Верховного Суду. Так, досліджуючи природу ознак провокації злочину, Верховний Суд виділив перелік задач, які судді мають розвʼязати, розглядаючи відповідні заяви.

Задача №1. Чи існувала станом на день початку проведення НСРД стосовно певної особи об’єктивна підозра (тобто така, яка була б зрозумілою для осіб, що не володіють специфічними криміналістичними знаннями) в тому, що ця людина дійсно може бути причетною до злочинної діяльності? Чи здійснювала вона злочини раніше або ж висловлювала готовність їх вчинити?

В ідеальному варіанті підставами для проведення контролю за вчиненням злочину є попереднє надходження до правоохоронного органу відповідної заяви з боку інших осіб.

Наприклад, заява директора держпідприємства про отримання пропозиції з боку іншої особи щодо неправомірної вигоди за надання певних послуг.

Задача №2. Необхідно встановити момент залучення третьої особи, яка заявила про злочин. Зокрема, для цього існує два варіанти:

особа може бути залучена представниками правоохоронного органу вже після отримання нею злочинної пропозиції, наприклад, щодо хабаря чи придбання наркотичних засобів.
особа залучається представниками правоохоронного органу до моменту отримання нею якоїсь протиправної пропозиції.

Другий варіант – доволі ризикований для представників органів правопорядку. Річ у тім, що за умови, якщо особа першою не виявляла якоїсь злочинної пропозиції, представникам правоохоронного органу необхідно створити такі фактичні обставини, за яких «потенційна ціль» виявить бажання скоїти злочин. При цьому саме на правоохоронців покладається обов’язок зібрати інформацію, яка б свідчила про те, що вказана особа займалася незаконною діяльністю ще до початку проведення контролю за нею.

Задача №3. Необхідно встановити характер поведінки правоохоронних органів у ході проведення контролю за особою. Я б виділив два види такої поведінки:

активна: коли представники правоохоронного органу підбурюють особу до вчинення кримінального правопорушення шляхом створення необхідної для цього обстановки. Наприклад, слідство через свого агента ініціює конфіденційні зустрічі/листування/телефонні розмови з потенційним правопорушником.
пасивна: представники правоохоронного органу забезпечили залучену до співробітництва особу спеціальною технікою для фіксації злочину, повідомили її про заборону провокування потенційного злочинця та чекають на перші кроки саме з боку можливого правопорушника (пропозицію/надання неправомірної вигоди або придбання наркотичних засобів тощо).

Інші задачі – це встановити:

Чи була особа, яка співпрацювала з правоохоронцями та діяла у ролі агента залежною від їхньої волі? Адже нерідко такі «агенти» перебувають під слідством. В ході розслідування органи пропонують цим агентам піти на співпрацю і у такий спосіб послабити кримінальну відповідальність для себе, наприклад, шляхом перекваліфікації складу злочину, зміни запобіжного заходу тощо.
Хто був ініціатором початку спілкування та хто ініціював подальше спілкування?
Чи були висловлені від особи, щодо якої здійснювався контроль, попередні відмови у вчинені злочину?
Чи перебувала особа, щодо якої здійснювався контроль, у вкрай скрутному життєвому становищі (наш приклад з держслужбовцем та його хворим родичем)?

Агенти маніпуляції: про помилки слідства

Вважаю, що слід звернути увагу і на поширені порушення, які допускають органи слідства під час процедури залучення агента до конфіденційного співробітництва задля викриття злочину. З власного досвіду захисту клієнтів я б виділив такі порушення, як залучення особи до проведення НСРД без її заяви-згоди на співробітництво; без ухвалення відповідного процесуального рішення, оформленого постановою прокурора або слідчого; а також без складання відповідного протоколу, де правоохоронець зобов'язаний пояснити такій особі про недопустимість розголошення відомостей НСРД, а також ознайомити людину з іншими процесуальними правами та обов’язками.

Тут підкреслю, що більшою мірою працівники правоохоронних органів йдуть на подібного роду процесуальні порушення, усвідомлюючи правові наслідки. А вони полягають у наступному: якщо суддя визнає, що зібрані в ході НСРД докази мають елементи провокації особи до вчинення злочину, то ці докази вважатимуться недопустимими.

І таку ситуацію я б назвав «lose-lose» для усіх сторін. Припустимо, що правоохоронці дійсно вийшли на слід злочинця, зробили велику роботу, до якої залучено багато ресурсів (людських та матеріальних). А через банальну помилку результати цієї роботи, хоч і не одразу, будуть оскаржені в суді, а злочинець не понесе справедливого покарання.

Чи навпаки, коли правоохоронці вирішили «покошмарити» визначену заздалегідь жертву, спровокувавши її на злочин. Слід розуміти, що недопустимими ці докази будуть визнані лише на стадії судового розгляду. Тобто до цього людина фактично перебуватиме під слідством, зазнаватиме втручання в особисте життя шляхом обмеження свободи та волі (застосування запобіжного заходу аж до тримання під вартою у нелюдських умовах в СІЗО), втручання у право власності у зв’язку з арештом її майна тощо. І так може тривати роками.

Зазнаючи такого втручання, люди куди частіше схильні погодитися із запропонованими працівниками правоохоронного органу умовами так званої «угоди зі слідством». Це передбачає, наприклад, миттєве пом’якшення запобіжного заходу. За це ж окремі працівники органів правопорядку отримують високі показники професійної діяльності з викриття злочинів.

Відтак ми нерідко чуємо від клієнтів, які стали жертвами подібного роду провокацій, що краще отримати три роки умовного терміну, аніж боротися щонайменше 5 років в судах усіх трьох інстанцій без жодних гарантій отримання виправдувального вироку. І це, не враховуючи чималих фінансових витрат на забезпечення себе професійною правничою допомогою.