Цифровізація — це нова правова та соціально-політична реальність, у якій уже живе світ. Вона — найважливіший чинник зростання економіки будь-якої країни.
Україна в цій новій реальності робить лише перші кроки. Позитивне в цьому те, що ми рухаємося. Негативне — часто ці кроки здійснюються за стандартами, що незрозумілі країнам того ж Євросоюзу, інтеграція з яким — ще одна стратегічна мета України.
Створення нової реальності — процес, безумовно, тривалий і пов'язаний із великою кількістю викликів. Потрібно збирати всі елементи по цеглинці, не пропускаючи жодної, щоб у результаті мати правильний візерунок.
Як із цим процесом управляється Україна? Мова йде про основні сфери цифровізації: е-комерцію, довірчі послуги та телекомунікації.
Сім основних ініціатив ЄС
Цифрове майбутнє країн — членів ЄС визначають сім основних ініціатив і стратегічних документів:
- Європейська стратегія єдиного цифрового ринку (Digital Single Market Strategy for Europe);
- Розвиток мережевої інфраструктури в межах побудови європейського гігабітного суспільства (Connectivity for a European Gigabit Society: у 2021–2027 роках будуть розгортуватися мережі дуже високої пропускної здатності, зокрема 5G, на це передбачено 2 млрд. євро);
- Цифрова Європа 2025 року (Digital Europe 2025);
- Комунікації: формування цифрового майбутнього Європи (Communication: Shaping Europe's Digital Future);
- Європейський кодекс електронних комунікацій;
- Програма ЄС «Розвиток цифрової інфраструктури Європи» (Connecting Europe Facility) на 2021–2027 роки;
- Цифровий компас до 2030 року: європейський шлях до цифрового десятиліття (2030 Digital Compass: the European way for the Digital Decade).
На жаль, чимось подібним Україна похвалитися не може. Є окремі елементи, однак цілісної картини досі немає. Тому й важливо, щоб ми в цьому процесі орієнтувалися на тих, хто вибудував цілісну систему, тим паче що сам ЄС готовий ділитися своїми напрацюваннями.
Е-комерція: велика частина ринку в тіні
Головні гроші цифровізації — у е-комерції. На 2020 рік в Україні е-комерція — це $4 млрд (її частка становить 8,8% у роздрібній торгівлі), з яких $450 млн — експорт. Середній річний чек українця в е-комерції — $104.
Цифри купівельної спроможності та експорту не надто разючі. Наприклад, середній чек європейця — приблизно 1000 євро на рік. Ринок е-комерції ЄС у 400 разів більший за український. За минулий рік він зріс на 12% — до 717 млрд євро та за прогнозами у 2023 році перевалить за трильйон євро.
Тому він привабливий для нас. Водночас український ринок теж динамічно зростає — на 40% за цей же період. Очікується, що протягом п’яти наступних років його обсяг щонайменше подвоїться та сягне 5% ВВП.
Повертаючись до експорту, зазначимо, що найбільш значні країни — імпортери українських товарів такі: США (33% ринку), Росія (16%), Великобританія (7%), Німеччина (5%). Тобто на європейському напрямку в нас великі нереалізовані можливості електронної комерції.
Чому так? Формально Україна виконала свої зобов’язання, пов’язані з Угодою про асоціацію з ЄС, — імплементувала в національне законодавство Директиву від 2000 року: у 2015 році в нас набрав чинності Закон «Про електронну комерцію». Однак за останні 20 років у ЄС суттєво змінилося законодавство щодо сфери електронної комерції.
Серед іншого йдеться про онлайн-майданчики, які зобов’язані чітко інформувати споживачів про основні критерії відбору товарів і ціни на них. У покупців мають бути однакові права, незалежно від того, в якій із країн ЄС перебуває продавець.
Також в Україні жодним чином не регулюється реалізація цифрового контенту та цифрових послуг (відео, музичні файли, програмне забезпечення, трансляції в прямому ефірі, програми для чату та соціальні медіа).
Окрім того, в нас розмір комісійної винагороди за еквайрингові послуги (послуга банку, яка дає змогу за допомогою POS-терміналу брати до оплати платіжні картки міжнародних та національних платіжних систем за товари, роботи та послуги під час онлайн-розрахунків) можуть у 7 разів перевищувати ставки в країнах Європейського Союзу.
Та й сама доставка товарів відбувається набагато довше та за високими цінами на міжнародні відправлення.
Ці чинники призводять до того, що велика частина ринку е-комерції в Україні перебуває в тіні, тому до нас часто потрапляє продукція невідомого походження.
З 1 червня 2021 року запрацювали нові правила сплати ПДВ та додаткові тарифи на всі відправлення до ЄС з інших країн (зокрема, ті, що мають задекларовану вартість до 22 євро). Також змін зазнав і режим оформлення торгівельних майданчиків та окремих операторів, які хотіли би продавати в ЄС. Для української е-комерції це наразі створює додатковий бар’єр для експорту в ЄС, в той час як продовжується різке зростання імпорту в Україну (внаслідок неоподаткованих транзакцій під час купівлі роздрібних товарів з азіатських маркетплейсів). Це питання потребує великої та негайної уваги, але в збалансований та зважений спосіб.
Довірчі послуги: крок уперед — два вбік
Спочатку дві новини. Одна з них зовсім свіжа, інша — трішки давніша, однак теж визначальна для цього сектора. Зокрема, Верховна Рада ухвалила законопроєкт №5495, який передбачає цифровізацію всіх публічних послуг (так званий режим paperless). Він уперше впроваджує поняття «електронна публічна послуга» та прирівнює її до паперових послуг. Також встановлюються чіткі правила надання е-послуг. Зокрема, тепер їх можна надавати автоматично без втручання чиновника.
Інша — ухвалено законопроєкт, згідно з яким цифрові паспорти в загальнодержавному мобільному застосунку «Дія» матимуть таку ж юридичну силу, як і пластикові чи паперові аналоги. У Міністерстві цифрової трансформації вже назвали Україну першою державою, що узаконила цифрові документи, а Кабмін раніше зобов’язався перевести весь державний сервіс в електронний вигляд до кінця 2021 року.
Однак, попри приємні та довгоочікувані перемоги, мало хто говорить про невідповідність нововведень (наприклад, застосунку «Дія» та нового цифрового паспорта eID) європейським технічним стандартам і вимогам. Більше розголосу отримують певні баги та вочевидь тимчасові проблеми з упровадженням нових систем, в той час як основна проблема — глибоко під капотом у стандартах шифрування, у відповідності обладнання криптографічного захисту європейським та євроатлантичним стандартам.
Логічно було б, щоби «Дія» пройшла аудит у європейському органі з оцінювання відповідності. А ще тут можна було б створити функціонал, де б українці отримували та перевіряли «європейський цифровий підпис», із яким у нас теж не все гаразд. Із 7,2 млн підписів, які вже отримали українці, 88% навіть формально не відповідають стандартам ЄС та не можуть називатися кваліфікованими електронними підписами (КЕП), а підписів, виданих за стандартами шифрування, які визнає ЄС, зовсім одиниці. Водночас в Україні сформувалася державна монополія на довірчі послуги, зокрема на електронні підписи: понад 90% їх видано Приватбанком та Податковою службою України.
Перші важливі кроки зроблено. Чи буде політична воля діяти до кінця
Для ЄС основні напрямки розвитку натепер — концепція створення гігабітного суспільства до 2025 року та стратегія цифрової Європи до 2025 року.
Йдеться про мережі зі швидкістю 100 Мбіт/с, які охоплять усі європейські домогосподарства до 2025 року та матимуть можливості модернізації. А ще — про гігабітне під'єднання, що з’єднає всі основні соціально-економічні інфраструктурні об’єкти; безперебійне покриття 5G, яке має бути доступне в усіх міських районах та на всіх наземних транспортних шляхах.
ЄС розглядає 5G як один із основних блоків цифрової економіки та розвитку суспільства до 2030 року. Очікується, що його впровадження принесе 213 млрд євро доходів у всьому світі вже у 2025 році.
Що в Україні?
У грудні 2020 року був ухвалений Закон України «Про електронні комунікації» (набирає чинності 1 січня 2022 року), основою для розроблення якого стали положення Європейського кодексу електронних комунікацій (ухвалений у ЄС у грудні 2018 року). І це важливо, адже вперше Україна імплементує нове законодавство одночасно з державами — членами ЄС.
Відбулося розгортання мереж 4G, впроваджено перенесення абонентських номерів, а також здійснюється імплементація низки актів ЄС, пов’язаних із управлінням радіочастотним спектром. Україна працює над можливістю створення міжнародного роумінгу з ЄС.
Водночас ми відстаємо одразу в кількох питаннях, серед яких: незалежність регулятора, використання діапазону частот 700 МГц (власне, це і є 5G) та розгортання широкосмугових мереж. Питання останньої милі в розгортанні цифрової інфраструктури широкосмугового доступу вже в найближчому майбутньому постане особливо гостро в сільській місцевості: десь буде густо, а десь пусто.
У серпні 2020 року Мінцифри представило на обговорення проєкт національної стратегії розвитку широкосмугового доступу до інтернету та план заходів з її впровадження. Згідно з документами, 95% українців отримали б можливість під'єднатися до швидкісного фіксованого та мобільного інтернету.
Ці заходи, за даними експертів Світового банку, потребуватимуть $350–450 млн інвестицій приватних компаній. Це дороге задоволення, і очевидно, що в період COVID-19 такі кошти важко знайти. Але, як свідчить наше дослідження, Україна отримає великі фінансові вигоди від інтеграції до єдиного цифрового простору ЄС, які з лишком окуплять згадані інвестиції. Головне, щоб їх вклали в технології, що відповідають європейським стандартам, які незабаром не потребуватимуть суттєвої модернізації.
Любов Акуленко, Андрій Дресвянніков, Український центр європейської політики
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
