Обговорення можливих дострокових виборів до Верховної Ради тривають уже не один місяць. Насамперед цю тему «підігрівають» олігархи, опозиція та позапарламентські політичні сили, які воліють якомога швидше перезавантажити законодавчий орган — звісно, у розрахунку на власний успіх. Утім, є й цілком об’єктивні причини для цього кроку.
Передусім через так званий «розрив легітимності». Результати місцевих виборів зовсім не корелюють із представництвом у Верховній Раді. Як не рахуй.
Наприклад, «Слуга народу» назвала себе переможцем останнього волевиявлення, оскільки взяла 20% мандатів в обласних радах — більше за інші партії. Навіть якщо вважати такі висновки коректними, це нищівний провал, як порівняти з тогорічними парламентськими виборами, де СН отримала 43% голосів і виграла в більшості мажоритарних округів. Додамо сюди й тотальну поразку кандидатів від партії влади на мерських виборах.
Окрім того, на місцевих виборах ЄС, ОПЗЖ і «За майбутнє» отримали статус значно вищий, ніж вони мають у парламенті. А в багатьох регіонах перемогу здобули партії, що взагалі не представлені в Раді — від умовно всеукраїнської «Пропозиції» до суто регіональних, як-от «Єдина альтернатива» в Чернівцях.
Місцеві розклади відтепер створюють повний дисонанс із розкладами у Верховній Раді. «Несхожість» між центром і периферією тільки зростатиме. А виборці дедалі частіше питатимуть:
«А кого взагалі представляють депутати парламенту?»
Ба більше, електорат непокоїтиме те, що люди, які так стрімко втратили довіру, збираються встановлювати правила життя країни ще аж до 2024 року!
Загалом це все може призвести до небезпечного та непотрібного протистояння за лініями «парламент — президент» і «центр — регіони».
Противники дострокового розпуску Верховної Ради запевняють, що президент Володимир Зеленський на такий крок не наважиться, оскільки в новому парламенті, за даними соціологів, розклад сил буде нібито зовсім не на користь глави держави. Дійсно, як зазначалося вище, опоненти чинної влади — ЄС та ОПЗЖ — вочевидь, посилять свої позиції, тоді як «слуги народу» втратять більшість.
Але тверезий погляд на ситуацію говорить нам, що «монобільшості» немає вже зараз. Кожне важливе рішення дискутується всередині президентської фракції так, ніби це представники полярних політичних сил. Власне, так і є: ідеологічні розбіжності між «слугами» є настільки великими, що годі очікувати спільну позицію «монобільшості» з питань економічних і податкових реформ, Донбасу та Криму, кадрової політики, зовнішньої політики тощо.
Ситуація довкола санкцій проти нардепа Олександра Дубінського лише підтверджує сказане: політик опонує президенту та керівництву фракції, а в перспективі може увести за собою пару десятків депутатів, що поховає «монобільшість» уже юридично, а не тільки фактично.
Штучне збереження такої фракції зараз виглядає дещо обґрунтованим, але стратегічно є пасткою для президента. Довіра до Верховної Ради падає (рівень недовіри вже зараз перевищує 75%), заяви, дії та бездіяльність «слуг» тягнуть вниз і рейтинг президента. Довіра до парламенту й «монобільшості» так чи інакше наближатиметься до нуля, просяде й рейтинг президента, але більше визначеності й керованості в законодавчому органі вже не стане.
Тож десь за рік Володимир Зеленський, маючи рейтинг 20% або й нижче, побачить перед собою ще й геть некерований парламент. У якому, до речі, його опоненти та конкуренти зможуть підсилити свої позиції навіть без перевиборів — просто «розподіливши» між собою нардепів «монобільшості».
Ці процеси, власне, проходять уже зараз. Умовно проросійські «слуги народу» дрейфують у бік ОПЗЖ, умовно праві синхронізуються з ЄС, депутати, які є близькими до олігарха Ігоря Коломойського, уже ледь не офіційно згуртувалися у власну групу.
Перезавантаження Верховної Ради сьогодні — це, звісно, ризикований крок для Володимира Зеленського. Але це ледь не остання можливість перезавантажити не тільки владу, а і власну політичну силу. Наразі рейтинг довіри до президента (за даними «Центра Разумкова») складає 30%. Цього достатньо, щоб сформувати зовсім нову команду — з брендом «Слуга народу» або з новим, не заплямованим скандалами — і з нею увійти в парламентські вибори з чудовими шансами на підсумковий успіх.
І цей рейтинг довіри особисто до Володимира Зеленського ще можна конвертувати в стабільну більшість, яка буде локомотивом «другої спроби» реформ. Також цей авторитет глави держави ще можна використати для розпуску парламенту, адже для цієї процедури йому, найімовірніше, знадобиться допомога зсередини законодавчого органу.
А поки що рейтинг президента просто поступово розчиняється і, як таймер, відміряє час до того моменту, коли вже Зеленський стане заручником Верховної Ради. І розмова, можливо, піде вже не про розпуск Ради, а про дострокову відставку президента.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
Практичний кейс трьох українських компаній, які працевлаштовують людей з інвалідністю
