Наприкінці травня 2024 року представник Пентагону заявив, що Росія запустила на навколоземну орбіту супутник, «який, швидше за все, є протикосмічною зброєю, ймовірно, здатною атакувати інші супутники на низькій навколоземній орбіті». Тоді ж американські ЗМІ повідомляли, що Пентагон може розгорнути нове покоління наземних та космічних систем для захисту своєї супутникової мережі, зокрема шляхом виведення з ладу космічних об'єктів супротивника.
вивчило відкриту інформацію про те, на що здатні військові супутники та протикосмічна зброя різних країн.
Скільки зараз супутників на орбіті
У травні 2023 року на навколоземній орбіті перебувало 7560 супутників, що діють, згідно з підрахунками американського Союзу стурбованих учених (Union of Concerned Scientists). Більшість – 6768 супутників – розташовані на низькій навколоземній орбіті (її висота від 160 до 2000 км). На середніх орбітах – 143 супутники, на еліптичних – 59, на геостаціонарній – 590.
На низьких орбітах перебувають більшість супутників військового призначення, але точних даних про їх сумарну кількість немає, оскільки не завжди країни розкривають можливості апаратів, що запускаються, а у військових цілях можуть використовувати і комерційні апарати.
Наприклад, загальна кількість супутників США – 5184. З них:
- цивільні – 30;
- комерційні – 4741;
- урядові – 167;
- військові – 246.
У контексті аналізу військово-космічних ресурсів аналітики виділяють США, Китай та Росію, у яких не тільки найбільше супутників, але є і ядерна зброя, і власні протикосмічні розробки.
Країни, які самі запускають супутники або мають свої супутники на орбіті
З початку космічної ери, тобто з 4 жовтня 1957 року, коли СРСР запустив перший штучний супутник Землі, до космосу відправили близько 17 тис. супутників, згідно з даними Управління ООН з питань космічного простору (United Nations Office for Outer Space Affairs – UNOOSA). З 1962 року ця організація веде реєстр запущених у космос об'єктів, але з 17 тис. супутників реєстрацію ООН мають 15,5 тис. 2022 року UNOOSA отримало документи на реєстрацію 2050 об'єктів, 2023 року – 2250.
Які завдання вирішують військові супутники
Головні завдання сучасних військових супутників:
- розвідка та спостереження (Intelligence, Surveillance and Reconnaissance – ISR). Такі супутники ведуть оптичну або радіотехнічну розвідку;
- стратегічна комунікація та навігація;
- раннє попередження про ракетний напад.
Військові супутники розміщують на усіх видах орбіт.
На низьких орбітах знаходяться ISR-супутники, які отримують детальні зображення земної поверхні та забезпечують зв'язок.
Супутники на середніх навколоземних орбітах (висота від 2 тис. до 24 тис. км) використовують переважно у навігації. Вони також допомагають відстежувати цілі та наводити зброю для високоточних ударів, виявляти ядерні вибухи тощо.
Геостаціонарна орбіта (висота 35 786 км) розташована над екватором Землі. Супутник, що перебуває на ній, рухається з кутовою швидкістю, рівною кутовій швидкості обертання Землі навколо осі, тому він як би зависає над певною точкою на земній поверхні. На цій орбіті розміщуються системи раннього попередження, які виявляють запуски балістичних ракет.
Експерти Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI) зазначають, що останніми роками значення ISR-супутників зросло. Це пов'язано з розвитком високоточної зброї, ефективність якої залежить від того, наскільки точна та своєчасна інформація про цілі. За оцінкою SIPRI, Китай і США мають високорозвинені угруповання ISR-супутників. Росія у цьому напрямі відстає. Одна з причин – вплив західних санкцій, запроваджених у 2014 році через агресію в Україні.
Супутникову навігацію використовують як цивільні, так і військові. США, ЄС, Китай та Росія мають власні глобальні навігаційні системи. Для комерційних цілей широко застосовується американська система глобального позиціонування (Global Positioning System – GPS), що діє з 1978 року.
Розробка китайської системи «Бейдоу» (скорочено – BD) розпочалася у 1994 році, на повну потужність вона вийшла у 2020 році. У Росії розробку глобальної навігаційної супутникової системи ГЛОНАСС розпочали у 1980-ті, її повноцінне використання стало можливим у 2000-х. Розгортання супутників європейської системи «Галілео» розпочалося у 2005 році. Зараз система працює, але угруповання супутників поки що менше необхідного для забезпечення глобального покриття.
Супутники GPS знаходяться на геостаціонарній орбіті, а інших систем – на нижчих орбітах.
Комерційні супутники, що перебувають на низьких орбітах, також використовують у військових цілях. Наприклад, запущені компанією SpaceX інтернет-супутники Starlink забезпечують зв'язок для ЗСУ. Застосування комерційних супутників для військових цілей не регламентовано і за фактом знаходиться у сірій зоні.
Як супутники вирішують завдання ядерного стримування
У SIPRI вважають, що особливу роль у ядерному стримуванні відіграють розміщені на геостаціонарній та високих еліптичних орбітах супутники системи раннього попередження. Їхні датчики здатні виявляти смолоскипи ракетних двигунів при запуску, тобто інформувати про можливу ядерну атаку. В результаті такі системи дозволяють збільшити ресурс часу, протягом якого можна ухвалити рішення про необхідну реакцію.
Американська система раннього попередження в космосі (Defence Support Program – DSP) діє з початку 1970-х років. Супутники перебувають на геостаціонарній орбіті та регулярно модернізуються. Зокрема, кількість ІЧ-датчиків на одному супутнику збільшилася з 2 тис. до 6 тис. Розрахунковий строк служби апарату зріс з 1,5 до 5 років. Свою ефективність DSP показала в ході операції «Буря в пустелі» у 1991 році, виявивши запуск іракських балістичних ракет Scud, попередження про що отримали коаліційні сили в Ізраїлі та Саудівській Аравії.
Кількість супутників, що діють
На зміну DSP приходить Інфрачервона система космічного базування (Space-Based Infrared System – SBIRS), що складається із шести супутників на геостаціонарній орбіті. Вона також використовує дані супутників, що знаходяться на високій еліптичній орбіті (у тому числі супутників DSP), та розгорнуті по всьому світу наземні системи. У порівнянні з DSP датчики SBIRS більш чутливі.
У лютому 2024 року США повідомили про запуск двох супутників системи «Космічний датчик гіперзвукового та балістичного стеження» (Hypersonic and Ballistic Tracking Space Sensor – HBTSS), вона буде здатна відстежувати запуск гіперзвукових ракет.
Росія розвиває свою систему раннього попередження «Купол», яка замінила радянські системи попередження «Око», створені у 1980-1990-х. У «Купол» входять супутники «Тундра». Перший із них запустили у 2015 році. 2020-го Москва повідомила, що запустила четвертий супутник «Тундра» і тим самим довела «Купол» до мінімального штатного складу. Загалом у систему мають увійти десять супутників.
Інформації про китайську систему раннього попередження ще менше, ніж про російську, зазначають у SIPRI. Пентагон заявляв, що Пекін почав розробляти три такі космічні системи в 2013 році, а в 2021-му на орбіті був як мінімум один супутник попередження про ракетний напад.
Як можна боротися із супутниками
Супутники рухаються відомою траєкторією і в них немає фізичного захисту, що робить їх відносно вразливими. Тому провідні космічні країни активно розробляють засоби протикосмічної боротьби.
При цьому з початку 2000-х Генасамблея ООН щороку ухвалює резолюцію про запобігання перегонам озброєнь у космосі. Однак міжнародної угоди на цю тему немає. Немає навіть визнаного міжнародного визначення того, що можна вважати космічною чи протикосмічною зброєю.
Експерти називають чотири категорії протикосмічної (протисупутникової) зброї, що несуть різні загрози супутникам.
Кінетичний вплив
Це атаки із фізичним знищенням супутника. Є кілька підвидів таких систем.
Насамперед це системи прямого сходження: ракети, які запускають із Землі, щоб зруйнувати супутник супротивника на орбіті. У 2007 році таку зброю випробував Китай – балістична ракета середньої дальності збила старий китайський метеорологічний супутник на висоті 865 км. У 2008 році США запустили з крейсера ракету-перехоплювач SM-3, щоб збити свій супутник-розвідник, що зійшов з орбіти. У 2019 році випробування, під час якого було знищено супутник, провела Індія. 2021 року Росія знищила на орбіті радянський неробочий супутник радіотехнічної розвідки.
Ще є так звані соорбітальні протисупутникові системи. Це можуть бути супутники, які виводять на ту саму орбіту, що й ціль. Також може бути використана невелика космічна міна, яка рухається траєкторією цілі, або розміщена на супутнику рука-маніпулятор, яка зводить чужий супутник з орбіти. При цьому в міжнародному праві не визначено мінімальну припустиму відстань між космічними об'єктами і немає вимоги повідомляти інші країни про зближення з їхніми супутниками, зазначає SIPRI.
До цього типу зброї США відносять російський супутник «Космос-2519». Після запуску у 2017 році від нього на орбіті відокремився «Космос-2521», від якого відокремився «Космос-2523». За оцінкою американської Асоціації контролю за озброєннями, ці об'єкти проводили високошвидкісні маневри на орбіті. Те саме робили і запущений у 2020 році «Комос-2542» і «Космос-2543», що відокремився від нього. Ці «матрьошки» небезпечно зближалися з американськими військовими супутниками.
Некінетичний вплив
Тут супутник отримує фізичне ушкодження без прямого удару.
Насамперед це вплив електромагнітного імпульсу, що виникає внаслідок ядерного вибуху у космосі. У 1962 році США висадили в повітря ядерний пристрій на висоті 400 км над атолом Джонстон на півночі Тихого океану. Електромагнітний імпульс був такої сили, що на гавайському острові Оаху за 1,3 тис. км від епіцентру вибуху стався стрибок напруги, який вивів з ладу побутову електроніку. З ладу також вийшли три супутники, ще на семи було пошкоджено електроніку.
Ще один варіант – використання потужного лазера, здатного пошкоджувати окремі елементи супутника, насамперед оптичні системи та сонячні батареї. У 2013 році китайські вчені повідомили, що у 2005 році вони за допомогою лазерної гармати засліпили супутник на висоті 600 км.
Радіоелектронні атаки
Мета таких атак – не пошкодити елементи супутника, а завадити роботі наземних систем, які передають та отримують дані з космосу. Тут виділяють два прийоми: глушіння, що створює перешкоди на радіочастотах, та спуфінг, тобто генерація підробленого сигналу. Таким чином, йдеться про різновид систем РЕБ.
Кібератаки супутників
Як і будь-які інші кібератаки, кібернапади в космосі здійснюються для перехоплення даних, їх пошкодження або заміни, а також отримання контролю над обчислювальною системою.
Читайте також
