У листопаді дослідницька компанія Gradus Research провела опитування «Настрої українського бізнесу»: підприємці розповіли про те, як адаптуються до умов війни. Їм нелегко. 35% бізнесів відчули зниження доходів наполовину й більше, що вплинуло на зайнятість працівників. 19% бізнесів релокувалися або готуються це зробити, частина з них — за кордон.
СЕО Gradus Research Євгенія Близнюк розповіла 
про те, чому релокація українського бізнесу за межі країни — не катастрофа, чому регіони, що потерпають від війни, мають шанс розквітнути після перемоги та чому українські підприємці зберігають оптимізм попри купу проблем.
Релокація бізнесу — це рух зі сходу на захід
У вашому опитуванні взяли участь понад 200 керівників і власників бізнесів. Скільки з-поміж них із регіонів, які потерпають від агресора?
Ми їх так не розподіляли. Це бізнеси, які оперують на національному рівні, тобто в них є підрозділи в усіх регіонах: хтось потрапляє під інтенсивніші удари на сході чи півночі України, хтось ні.
Увесь бізнес відчуває вплив війни: або безпосередньо, коли щось було зруйновано чи пошкоджено, або опосередковано — через втрату логістичних ланцюжків, постачання, дистрибуції тощо. Тобто відбувається масштабний вплив на всі види бізнесу.
З яких регіонів респонденти, що релокуються?
Релокація повторює загальні тренди міграції, умовно це рух зі сходу на захід. І тут є два важливі тренди, які теж очевидні для переважної більшості бізнесів, що брали участь в опитуванні. Перше — для переважної більшості релокація фактично означає перенесення головного офісу в безпечніше місце. Проте це не завжди релокація власне бізнесу: виробничих ділянок чи інших об’єктів. І друге — майже в усіх релокація відбувається паралельно з чітким завданням зберегти український ринок. Дуже мало бізнесів релокувалися за кордон і згорнули свою діяльність в Україні. Більшість почали розвивати додаткові напрями за її межами.
До яких українських міст переїжджають найчастіше?
Звісно, у топі Львів — туди була спрямована перша хвиля міграції. Тут історія досить природна: бізнес релокується туди, куди релокується власник чи управлінська команда, на місці люди розгортають активність. Також у топі для бізнесів, що релокувалися зі сходу, Київ. Третє місто — Одеса.
Зрозуміло, чому великі міста приваблюють: це принаймні хоча б якийсь ринок збуту, наявність потенційних споживачів і можливість розгорнути свою активність.
Чи готові ці міста прийняти нових конкурентів?
Не думаю, що в них є опція відмовлятися від цього. Крім того, це, навпаки, підживлює міста, бо частина бізнесів, як це не сумно, закрилася або закривається, багато бізнесів потерпають настільки, що не в змозі поки що розпочинати активну фазу відновлення. Це абсолютно комерційна, ринкова природа виживання. Хто готовий вкладатися й виживати, той виграє.
Чи не відчують території, що пережили окупацію, занепад після війни? Бізнес поїхав, і не факт, що він повернеться.
Це питання не до нас як соціологів, а до держави, бо є багато кейсів, коли з таких регіонів, навпаки, робили дуже привабливі інвестиційні напрями. Усі розуміють, що потенційно можна буде зайти в ці регіони значно дешевше, аніж у спокійній Західній Європі чи в мирній частині України, яка не була під прямими ударами. Тому це питання до держави, які програми буде розгорнуто для заохочення інвесторів.
Потенційно ринки з низькою вартістю входу та великим потенціалом розвитку є суперпривабливими для бізнесу. Тому я радше бачу в цьому можливість. Звісно, першій крок має зробити держава, а саме заохотити бізнес повертатися. Другий крок буде абсолютно природним, бо за бізнесом потягнуться й люди, там будуть робочі місця.
Це вже точно буде надпривабливо з погляду ринку праці, бо українці зараз дуже переймаються двома чинниками. Перший — безпековий, усі стежать за тим, де ситуація спокійніша. Другий — це наявність роботи, бо ринок наразі мізерний, і люди швидко реагуватимуть, якщо регіони запропонують нові робочі місця.
Релокація бізнесу за кордон: вартість входу на західний ринок є вищою
Які бізнеси найчастіше вирішують поїхати за кордон?
Що менший бізнес, то він мобільніший. Їм легше розпочати справу за кордоном, але в них значно менша фінансова подушка, ніж у великих бізнесів. А отже, менша спроможність вкластися в новий проєкт, бо вихід на західні ринки потребує певного фінансування: вартість входу на ринок є вищою, аніж в Україні.
Відкрити бізнес за кордоном намагаються багато бізнесів, але кожний у своєму сегменті обирає стратегію, яка підходить саме для нього.
Дослідження свідчить про те, що більшість обрали Польщу. Які ще країни обирають найчастіше?
Другою йде Німеччина, є трохи Бельгії, Іспанії, Великої Британії.
Можливо, є нетипові країни?
З-поміж екзотичних країн було декілька відповідей з Арабських Еміратів, проте це точно не мейнстрим, а додатковий напрям. Було ще кілька бізнесів у Штатах, один у Канаді, здається. Але це вже похідні кейси.
Хоч хто-небудь поїхав до росії?
Гадаю, що в наше опитування вони не потрапили, бо зазвичай такі люди не лишаються на зв’язку за українськими номерами телефонів чи адресами.
Я звернув увагу, що підприємці налаштовані досить оптимістично. Більшість вважають, що за кордоном на них чекає успіх. На чому це ґрунтується?
Ми теж звернули увагу на бойовий настрій. Я пов’язую це з психологією підприємця, бо якщо ти не впевнений в успіху своєї справи, то немає сенсу її починати.
Бізнесова спільнота ще до війни демонструвала максимально бойовий настрій, коли всі точно були переконані в тому, що наступний рік буде кращим за попередній. Наприклад, під час ковіду ми проводили опитування й бачили такий самий прояв життєздатності. Мені здається, що це ефект психотипу підприємця: якщо депресуєш і очікуєш крах чи невдачу, очевидно, що ти не підприємець. Чи підприємець, який зазнає краху та невдач.
Повернення бізнесу в Україну: є три запити до держави
Чи повернуться після закінчення війни бізнесмени, що поїхали за кордон?
Думаю, індикатором цього може бути той факт, що більшість намагаються зберегти наявний бізнес в Україні й додатково розгорнути новий за кордоном. Це свідчить про те, що після перемоги вони оперуватимуть українським ринком плюс додатковими ринками у ЄС. Фактично це не від’їзд і повернення, а вихід українських компаній на нові ринки, розширення географії та вихід на новий рівень.
Що може зробити влада, щоб бізнес повертався з упевненістю та вкладався в розвиток своєї країни?
Це те, про що ми говорили на початку щодо зруйнованих територій. Але тут йдеться про заохочення в масштабах країни. Насправді є три запити з боку бізнесу, три основні умови, що спонукатимуть їх повертатися. Це реформа судів, податкова реформа та створення привабливого інвестиційного клімату.
Крім того, від бізнесу, який поїхав, я чула, що зараз інвестування в Україну сприймається як інвестування в майбутню країну ЄС. Це теж прояв оптимізму підприємців, вони налаштовані так, що можна розгорнути супервигідно активи в Україні, щоб надалі отримати бізнес на території ЄС, бо всі живуть у перспективі вступу нашої країни до Євросоюзу.
Більшість опитаних вважають, що війна закінчиться протягом наступного року. Чому?
Гадаю, що це радше прояв циклу планування, бо 2023 рік — це максимальний горизонт, і бізнес закладає в нього воєнний стан. Щодо 2024 року ще ніхто не готовий планувати чи прогнозувати.
Вас чимось здивували результати опитування?
З одного боку, я задоволена результатами, адже це прояв життєвої стійкості, життєздатності бізнесу як активної частини суспільства. Люди не готові здаватися. Звісно, трохи просів настрій і оцінка ситуації з початком ракетних обстрілів критичної інфраструктури. Але однаково бізнес налаштований на роботу й підтримку працівників, економіки та країни загалом.
З іншого боку, тішить те, що бізнес не емігрує, не переміщується з корінням до інших країн, а лишає певні активи й можливості в Україні. Це чудовий сигнал. Якщо війна не затягнеться й не обернеться абсолютною катастрофою, бізнес лишає собі доволі широку можливість повертатися та будувати в Україні наступні етапи роботи та виробництва.
