Що говорити дітям про війну: поради психолога

За місяць розв'язаної росією війни в Україні були змушені залишити свої домівки 4,3 млн дітей – це більш ніж половина з 7,5 млн дитячого населення країни.

Як повідомили в ЮНІСЕФ, ще сотні тисяч дітей залишаються в зоні бойових дій.

Із дітьми, які разом з дорослими переживають бомбардування, жахи війни, чи навіть просто бачать воєнні дії в новинах — звісно ж треба розмовляти про це. Дітям треба казати правду про війну, про те, що відбувається навколо, зазначила в інтерв'ю психологиня Леся Ковальчук.

По-перше, за її словами, найважливіше, коли настає небезпека, дітям треба допомогти зорієнтуватися в ситуації. Не треба недооцінювати їхні можливості. Вони більш адаптивні, ніж дорослі. Але з ними треба говорити на мові, яка відповідає їхній категорії.

«Якщо дитині 2-3 роки, їй не потрібно пояснювати, що таке російська пропаганда. Такій малечі треба постійно нагадувати, що мама поряд. Розмовляти з дитиною треба спокійно, але давати чіткі інструкції: зараз ми маємо піти в укриття, зараз треба перевдягтися, будемо їсти чи будемо їхати на потязі. Увесь час треба давати інформацію про те, що просто зараз відбувається», — наголосила експертка.

Якщо це доросліша дитина, яка більше розуміє, обов’язково треба відповідати на всі запитання, які вона ставить: у такий спосіб дитина перетравлює те, що відбувається.

По-третє, дітям треба казати правду про війну, навіть про втрати.

«Дитині обов’язково треба говорити про те, що на нас напав ворог. Але ми обороняємось, робимо все для того, щоб захиститись і щоб на нашу землю прийшов мир. Є ЗСУ, тероборона, правоохоронці, спецпідрозділи. Треба дати дитині зрозуміти, що ми не в хаосі, ситуацію контролюють дорослі. Є відповідальні люди, які є роблять усе можливе, щоб ми повернулися додому», — вважає Ковальчук.

У ситуації, якщо батько пішов в армію чи тероборону, а мама змушена поїхати з дитиною навіть за закордон, це також треба пояснити,

«Дитина має знати, що батько не покинув родину, а задіяний у шляхетну справу: він захищає не лише свою сім’ю, а й країну. Таким чином щоб дитина поважала вчинок батька і розуміла, що відбувається щось значуще. Треба цю інформацію подавати з повагою, щоб дитина розуміла: є дорослі люди, які контролюють війну і борються за мир», — зауважила психологиня.

За словами експертки, діти набагато швидше відходять після травматичної події, коли їм важко говорити про такі обставини, можуть цю історію програти з якимись іграшками.

Читайте також: Щоб кожна сльоза і капля крові проросла силою України

«У них краще виходить відрефлексувати травму, ніж у дорослих. Як тільки вони щось важке пережили, одразу програють цю історію з ляльками, ліплять історію з пластиліну, малюють свою емоцію. Що у них в руках – тим і лікуються. У дітей більш здорова психіка: вони автоматично починають програвати цю ситуацію – і таким чином від неї дистанціюються», — пояснила Леся Ковальчук.

Чого не можна казати і робити з дітьми під час стресу

Ні в якому разі не можна ігнорувати стан дитини, гримати на неї, лякати словами на кшталт «мені і так важко, а тут ще ти зі своїми питаннями, відчепися від мене».

У такому випадку дитина ще більше лякається, фруструється і це може мати тяжкі наслідки. Тому треба знаходити час поговорити. Нас лікує той, хто поряд і може нас вислухати, пояснила Леся Ковальчук.

"Якщо дитина може розказати про свої відчуття: про те, що їй страшно, чого їй хочеться – це дуже добре. При цьому треба бути готовим, що у стресі вона може задавати одне і те ж питання навіть по 25 разів. Значить, треба 25 разів відповісти на це питання. У стресових умовах у дитини «коротка пам'ять": вона перепитує, тому що боїться. У такі ситуації наше завдання – дивитись малечі в очі, нагадувати, що ви поряд, тримати за руку і говорити наперед, що будете робити", — пояснила психологиня.

У стресових ситуаціях також не варто перекладати на плечі дитини відповідальність, наприклад, питати, чи хотіла б вона зараз поїхати до Польщі.

"Мама відповідає за її життя та здоров’я, тому самостійно приймає рішення. Каже дитині, що робити, а не питає, що робити. Тут потрібні короткі і чіткі інструкції щодо того, як будете діяти у найближчий час. Наприклад, «зараз приїде машина і ми поїдемо», «тепер маємо піти в туалет», або «зараз ми маємо поїсти, бо є така можливість».

Читайте також: Особливості виїзду за кордон із дітьми в період воєнного стану

Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter