Facebook Pixel

Щоб кожна сльоза і капля крові проросла силою України

Світлана Ройз
дитячий сімейний психолог

Сьогодні весь день поруч було питання — «як жити далі, після Бучі, Ірпіня?«... І я цілий день себе ловила на тому, що не дозволяю собі вдих, що спина зігнулась, і що я вмить посивіла. Я думала про багатьох із нас. Як жити далі, після ... І собі відповідала — треба виплакати, відгорювати, вити, дозволити собі плакати стільки, скільки потрібно. В горюванні є свої етапи.

«Робота горя» починається з визнання факту смерті, з ритуалу поховання померлих. У нас загальне горе — і, можливо, має бути створено ритуал спільної скорботи.

Тільки після цього починається відлік нового життя. Життя після смерті.

В арт-терапії є практика «перехідний міст». Я, на жаль, не знаю, хто її автор. Її використовують в роботі з підлітками і людьми, що знаходяться у кризі.

На окремому аркуші малюється картинка минулого. На іншому — картинка майбутнього.

І малюється міст — що кладеться між ними. Як знак переходу, знак зв'язку між минулим і майбутнім... і знак того, що ми перейдемо. І цей «міст» ми можемо зміцнювати. Наш теперішній міст — не просто над землею — над прірвою. Бо біль саме такий. І нам важливо відчути, як його перейти. Ми,насправді, вже йдемо по ньому. Тримаючись за руки. Тримачючи когось. Дивлячись на своїх дітей. Займаючись волонтерством. Рятуючи тварин. Сплачуючи, навіть зараз, податки. турбуючись про тих, хто поруч. Ми зміцнюємо його своєю вірою. І Вірою в те, що Україна Жива і буде Жити.

Коли ми вже йдемо через цей міст — ми розуміємо, що як в минулому — в «першому малюнку» — не буде. А «останній» — ми будемо самі створювати. І навіть зараз створюємо.

Коли ми йдемо «по мосту» — ми будемо коливатись в емоціях. Поступово (навіть завтра) буде повертатись дозвіл на радість, поступово ми відчуватимемо вкуси, а у дітей це проявлятиметься раніше.

В одному з коментарів під моїм дописом мати хлопця поділилась, що вчительку обурив сміх дитини і вона його почала булити. Прийшлося переходити в інший клас. А це був перший сміх дитини після жаху бомбардувань. Вчителька була у своїй травмі, в якій радість непереносима.

Діти, навіть перебуваючи в скорботі — будуть і мають право на ігри, сміх, радість. Потім будуть повертатись до смутку. А потім знов до гри. Для нас критично — коли взагалі щось не проявлене, коли дитина (чи дорослий) тільки в одному стані.

І будьте, будь ласка, обережні — радість дітей може дратувати, але вона оживлює, вона потрібна. Щоб жити. І ми теж будемо поступово оживати. І так важливо дозволити собі не впасти в почуття провини. Життя не означає, що ми зрадили. Ми присвятимо Перемогу тим, хто загинув.

Мені здається, ті хто загинув, хотіли б, щоб ми Жили! І дійшли до «третьої картини» — майбутнього. Я писала вже, що я б хотіла зробити в пам'ять про них. Скажу ще — Я хочу про них пам'ятати. І щоб світ пам'ятав. Хочу, щоб кожна сльоза і капля крові проросла силою України. Щоб вороги були покарані і не сміли дивитись в наш бік...

І щоб діти сміялись.

Я сьогодні проводила онлайн зустріч, на ній в віконцях зум було багато дітей. І коли вони в кінці зустрічі сміялись — я ледь стримувала сльози.

Я дуже хочу, щоб ми в свій час перейшли цей страшний міст. І стали ще людянішими. І ще глибшими.

Мій третій «малюнок» — про Життя!

Оригінал

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!
Подякувати 🎉
The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора