Протягом 15 років після розпаду Радянського Союзу 1991 року зовнішня політика Заходу, здавалося, спиралася на міцний фундамент. Ліберальні цінності: демократія, відкриті ринки, права людини та верховенство закону – щойно взяли гору над комунізмом. США, єдина наддержава, мала вплив, щоб нав'язати цей моральний кодекс терористам і тиранам. І це жорстоке кохання було виправданим, адже історія показала, що західні цінності були незаперечною формулою миру, процвітання та прогресу.
Про це йдеться в редакційній колонці, опублікованій британським журналом The Economist.
Зараз, ще за 15 років, зовнішня політика Заходу є безладною. Щоб зрозуміти чому, колумністи взяли Мухаммеда бін Салмана (МБС, як його часто називають у ЗМІ), наслідного принца Саудівської Аравії. Відносини з ним ілюструють ерозію кожного з трьох стовпів зовнішньої політики Заходу: цінностей, влади та історичної долі.
Наслідний принц може бути жорстоким і пригнічувати своїх ворогів. Він був визнаний винним у вбивстві опозиційного журналіста. Але він також є модернізатором, який лібералізував саудівське суспільство, приручив священнослужителів і надав жінкам нові свободи. Навіть якщо ви сумніваєтеся в реформаторському прагненні МБС, то Саудівська Аравія видобуває нафту, яка може допомогти США та їхнім союзникам протистояти ще більш небезпечній людині — Путіну. Чи етичною є політика уникати МБС або не вечеряти з ним?
МБС також показує, що американська міць менш солідна, ніж це здавалося 15 років тому. Саудівська Аравія була близькою до Америки з 1945 року, але МБС довгий час зневажав Джо Байдена, відмовляючись відповідати на його телефонні дзвінки, натомість наближаючись до Росії та Китаю. Саудівська Аравія є ключем до регіону, який Америка намагалася «виправити», коли вдерлася до Іраку. І хоча Америка та її союзники, як і раніше, грізні, бойові дії виснажили готовність виборців бачити, як їхні війська діють як глобальна поліційна сила. Їхнє небажання зрозуміло: війни в пустелі продемонстрували, що не можна перетворити людей на лібералів, стріляючи в них.
МБС вважає, що може досягти західного рівня добробуту без таких незручностей, як-от демократія чи права людини. І він не самотній. Китай відстоює переваги «орієнтованих на людей» прав людини, які ставлять мир і економічний розвиток вище за право на вибори та свободу слова. Путін вдерся в Україну під час того, що можна розглядати як війну проти цінностей Просвітництва, яку веде режим, який перебуває в рабстві російського фашизму.
Коли західні лідери благають глобальний Південь стати на захист міжнародної системи, засуджуючи Путіна, багато хто у відповідь говорить, що вони втратили терпіння щодо проповідницьких, лицемірних представників Заходу, які самі охоче вдираються в інші країни, коли їм це зручно.
Автори The Economist пишуть, що вони не втратили своєї віри в інститути, що виникли в епоху Просвітництва. Ліберальні цінності є універсальними. Однак стратегія Заходу щодо просування свого світогляду дає збої, і США та їхнім союзникам потрібно бути тверезішими. Вони мають балансувати бажане з можливим. Саме тоді вони мають дотримуватися принципів, які рятують їх від цинізму путінської пустельної зони, вільної від правди.
Найкращий спосіб для західних лідерів уникнути звинувачень у лицемірстві – утриматися від обстоювання моральних позицій, яких вони не можуть дотримуватися. Під час передвиборчої кампанії Байден пообіцяв ставитися до Саудівської Аравії як до ізгоя. Але минулого місяця він вирушив у Джидду й спілкувався з МБС, після чого його широко засудили за лицемірство та моральне боягузтво. Насправді його помилкою було дати приємну обіцянку натовпу.
Західні лідери мають бути чесними щодо того, який вплив вони справді мають. Твердження, що інші потребують Заходу більше, ніж він їх, у наші дні невірне. 1991 року на «велику сімку» припадало 66% світового виробництва, сьогодні лише 44%.
Озираючись назад, було зарозумілістю думати, що диктатури можна вилікувати за допомогою батальйонів юристів-правозахисників і економістів-риночників. Лідери мають чітко розуміти, що правильно, а що ні. Коли вони зважують, чи накладати санкції на порушників, вони мають оцінювати ймовірні результати, а не демонструвати видимість чесноти.
Інший принцип полягає в тому, що розмовляти, спілкуватися зазвичай корисно. Дехто говорить, що це дає легітимність негідникам. Насправді це дає розуміння, дає можливість впливати й допомагає розв'язувати проблеми, наприклад, почати вивезення зерна з України або попросити «Аль-Шабаб», філію «Аль-Каїди», допомогти врятувати Сомалі від голоду.
Байден мав рацію, розмовляючи з МБС. Емманюель Макрон мав рацію, розмовляючи з Путіним. Усім треба говорити й з президентом Китаю Сі Цзіньпіном.
Є різні способи допомогти вести чесні переговори. Наприклад, на зустрічі можна висловити свою думку щодо прав людини, як це зробив Байден, спілкуючись із МБС. Можна обмежити контакти, як це зробив Макрон після того, як російські війська скоїли воєнні злочини. Можна наполягати на тому, щоб поговорити з опозицією та дисидентами. У цьому західні лідери мають координувати свої дії, щоб знизити ймовірність того, що вони стануть жертвами політики «розділяй і володарюй» з опонентів.
Останній принцип полягає в тому, щоб визнати, що зовнішня політика, як будь-яке управління, вимагає компромісів. Так, такі компроміси не мають бути брудними. Більш чітка увага до результатів російської анексії Криму у 2014 році могла б привести до ефективніших дій країн НАТО, ніж слабкі, рятівні для совісті санкції, які вони ввели.
***
«Захід виявив, що спроба нав'язати свої цінності таким деспотам, як-от МБС, приречена на провал. Натомість варто поєднувати тиск із переконанням і відвертість із терпінням. Це може бути не так приємно, як обурюватися та закликати до бойкоту й символічних санкцій. Але, найімовірніше, саме це принесе реальну користь», – робить висновок The Economist.
Читайте також
Маркетолог + підприємець: формула ефективної співпраці, аби збільшити доходи бізнесу х2
Публічний чи приватний інтерес? Статус юридичних осіб у контексті антикорупційного законодавства
