24 серпня українці відзначать 32 річницю від дня проголошення Незалежності. Найбільш бурхливі зміни наша держава та суспільство переживають з 2014 року. Проте за цей час українці так і не змінили рівень довіри до центральної влади. Натомість реформа децентралізації показала дуже серйозне зростання рівня довіри до місцевої влади. Тобто, ця реформа змогла змінити те, що здавалося досить сталим – українці в принципі «не схильні довіряти».
Чому справа не в менталітеті й думка, що данці завжди довіряли владі та оточенню, а українці – просто такі «від природи», як змінювався рівень довіри до влади в Україні, чому низький рівень довіри – це не дуже добре та як це змінити, 
розповів ректор Університету Київської школи економіки Тимофій Брік. Як змінюється українська ідентичність, читайте в першій частині інтервʼю.
Українці почали більше довіряти владі?
Чи зросла довіра українців до влади за останні 9-10 років?
В усій міжнародній літературі, в усіх дослідженнях зазвичай говорять, що Україна – це суспільство з низькою довірою. Ми не довіряємо президенту, не довіряємо парламенту, але ми так само не довіряємо анонімним незнайомим людям.
Ось, наприклад, своїй сім'ї я довіряю, своїм друзям я довіряю, а сусіду вже не довіряю. І це був такий стереотип про Україну, що ми прям країна без довіри. І ми бачимо, що з 2014-го року це дуже змінилося.
І є прямі причинно-наслідкові зв'язки: ми бачимо в наших дослідженнях, що реформа децентралізації стала причиною того, що у людей з'явилася довіра до місцевої влади та до сусідів.
Цікаво, що ми не бачимо зростання задоволеністю тим, як місцева влада працює. Це не те, що люди прямо задоволені, вау, у нас тепер класні дороги, чи у нас тепер класне ЖКГ, чи ще щось таке, але довіра до місцевої влади є.
Тобто вони просто тепер знають цих людей, правильно я розумію, і тому вірять?
Вони знають тепер цих людей, і їм простіше зрозуміти можливості. Так, вони взаємодіють з ними, люди відчувають, що вони є частиною спільноти, і відповідно, зростає довіра.
Раніше вважалося, що довіру неможливо змінити, що треба, щоб покоління пройшли, з'явилися нові українці й вони почали довіряти. А ми бачимо, що це не так.
Достатньо змінити інституції, зробити якусь реформу, наприклад децентралізації. І в рамках одного покоління люди можуть змінитися з недовірливих до довірливих. І це доволі унікальна історія.
Як зросла довіра до місцевої влади
А є якийсь показник, як це зросло в цифрах? Я згадую, як у книжці «Рік хюґе по-данськи. Секрети найщасливішої країни у світі» Гелен Расселл (2015 рік) писала про те, що данці довіряють владі та довіряють 70% свого оточення. Для України це справді здавалося дуже дивним.
До 2015 року місцевій владі українці довіряли мало, це було десь 15-20% респондентів за даними Інститут соціології НАНУ. А після 2015 ця цифра зростала до 25-30%. Це суттєва зміна. І головне, що паралельно довіра до національної влади не зростала.
Ба більше, у нас є статистичні моделі, які кажуть, що це зростання відбулося саме тому, що відбувалася децентралізація.
Але є національно-державні органи влади – президент, парламент. До центральної влади не відбулося зростання довіри. Це 10-15% до 2015, які не змінилися й після 2015.
Чому брак довіри до влади – це не дуже добре
Чи є те, що не зросла довіра до центральної влади, недобрим для розвитку суспільства? З одного боку, є аргументи, що за такого рівня довіри диктатури в нас не буде. З іншого боку, можливо, це заважає якимось процесам, якщо населення глобально не довіряє. Що б ти не робив, у нас зрада-перемога коливаються кожен день.
Це дійсно проблема. В зраді-довіри зазвичай проблема — у двох вимірах.
Перший – існує ризик, що уряд пропонує якісь зміни, реформи, і навіть якщо це важливі, правильні, розумні реформи, якщо є брак довіри, то буде дуже складно їх проштовхнути.
І таке було в 1990-ті роки в багатьох країнах пострадянського простору. Є цілі дослідження, є такий дослідник Джошуа Такер, який написав книжку «Тінь комунізму». Там він пише про росію, Україну, Польщу, Угорщину – і всюди є цей брак довіри, який дуже погано впливав на проведення реформ – наприклад, приватизації.
Якщо немає довіри, то люди просто не будуть підтримувати реформаторський уряд. І, навпаки, будуть підтримувати уряди популістів. Це погано.
А другий вимір, чому брак довіри – це поганий індикатор: люди між собою не можуть співпрацювати та займатися якимось інноваціями. Ось ти приходиш з якоюсь інноваційною ідеєю, а люди не підтримують чи блокують. Це дуже погано, тому, звісно, краще працювати над тим, щоб довіра була.
Звідки взяти довіру до влади та чому це не про менталітет
Але ж така проблема – це замкнуте коло, а звідки брати цю довіру? І ось є такий хрестоматійний приклад, якщо на ту ж Данію спиратися. Є дослідження, що було опубліковано в журналі European Sociological Review – Danish Exceptionalism: Explaining the Unique Increase in Social Trust Over the Past 30 Years (або коротко «Унікальний випадок Данії: пояснення зростання довіри протягом останніх 30 років). І воно показує, як там довіра зростала з 1980-х по наші дні.
Є такий стереотип, що, данці завжди такі були.
Ну, так, є оця історія про закони Янте (Jantelova/Janteloven/Jantelagen — усталений вираз, який характеризує особливу скандинавську модель групової поведінки), що в них просто така особливість менталітету. Хоча данці насправді дуже з цим сперечаються, наскільки я пам'ятаю.
Так, так. І ось є наслідки, які говорять, що у Данії у 1980-х по 10-бальній шкалі середній рівень довіри був десь 5, а в 2000-ні — вже майже 10. Тобто рівень довіри 30 років зростав від 5 до 10, точніше, 9 з копійками.
Чому він збільшився? Тому що якраз відбувалися інституційні зміни, реформи, щоб громадяни могли якось долучатися до співпраці один з одним.
І ось є український приклад. Український приклад – це помаранчева революція, 2004 рік. Зокрема, Інститут соціології при Академії наук України, дослідив, що довіра до президента постійно була малою, а у 2004 році фантастично зросла. Але потім вона падає та ніколи не повертається.
Це тому, що не відбулося якихось інституційних змін. Просто прийшла харизматична людина, їй дали кредит довіри, харизматична людина не виправдала довіру, і в неї забрали цей кредит назад. Все.
А ось децентралізація – це якби контрприклад того, як довіра до місцевої влади зростає й не падає. Тому що відбулася не просто зміна харизматичних лідерів. Натомість відбулася важлива інституційна реформа – нова влада, нові бюджети, нове законодавство, нові кордони, партисипативні бюджети, гендерні квоти.
Це не те, що вам пощастило, що у вас мер прикольний, а це прямо серйозна інституційна зміна.
