Facebook Pixel
Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×

«Бучанська різанина» як соціальний шок. Як пережити лють і ненависть – поради психолога

Психолог радить працювати з емоціями після стресу, пов'язаного з новинами про звірства окупанта. Фото: Бучанська міська рада

Психолог радить працювати з емоціями після стресу, пов'язаного з новинами про звірства окупанта. Фото: Бучанська міська рада

Звірства російських окупантів у Бучі та інших містечках Київської області сколихнули все українське суспільство.

Перша реакція на фотодокази масових розстрілів і катувань мирних людей – гнів, лють, ненависть.

Як зазначила в інтерв’ю The Page психолог Леся Ковальчук, для соціуму це складна травма, яку треба пережити, адже війна з окупантом усе ще триває, і невідомо, скільки ще в нас таких травматичних тригерів.

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!

На переконання психолога, виплеснути горе та ненависть до убивць і катів українців – це правильна реакція.

Quote«По-перше, треба дати собі право бути людиною. Не вимагати від себе, як від Бога, усіх любити та прощати й усім дарувати благословення. Те, що сталося, абсолютно природно викликає почуття злості, люті, відрази, ненависті. Нам усім треба дати собі право відреагувати на ці жахливі злочини. Ми просто люди. Не святі, не ангели. Ми не можемо судити їх, але й не можемо відпускати їм гріхи», — зауважила психолог.

За її словами, відреагувати допомагають соціальні мережі, де дуже багато людей написали пости, виплеснувши свої емоції.

Підписуйтесь на нас в Google News!
Quote«Це і є реакція. Коли ти про це говориш, пишеш, передаєш свої переживання, тоді й відокремлюєшся від цього. Нам пощастило, що є соцмережі, де можна висловитися, написати «я ненавиджу їх» чи «нехай вони горять у пеклі». Ця реакція є абсолютно природною. Бо ми — люди. І коли стаємо свідками нелюдської поведінки, то не можемо дивитися на це, як святі», — пояснила Леся Ковальчук.

Наступним кроком у реакції має бути дія — щоб не застрягнути в психотравмі.

Quote«Наш біль треба виплеснути назовні, відреагувати, погорювати та вшанувати загиблих. Варто згадати наші традиційні ритуали: запаліть свічку, помоліться, пом'яніть загиблих від рук катів людей. Наша психіка любить дії. Якщо ви щось зробили, для нашої психіки це означає, що ви на щось вплинули, ви чимось керуєте. Адже ми пережили подію, з якою треба впоратися. Завтра ми й далі житимемо, адже ми ще не отримали перемогу», — вважає вона.

Кожна така подія, як мученицькі смерті в Бучі, усе наше суспільство сьогодні ріже по живому, але в майбутньому вплине на формування нашої нової ідентичності, переконана експертка.

Quote«Ми схиляємо голову, й у своєму серці маємо мати місце для всіх цих людей. Маємо їх пам'ятати, вшановувати. Будемо вчитися на цьому уроці, як українці мають ставитися один до одного, до своєї землі, пам'ятаючи те, скільки людей загинуло заради нашого майбутнього», — зауважила Леся Ковальчук.

Стреси війни. Як пережити травматичну подію

Травма війни сьогодні зачепила всіх українців. Навіть тих, хто в перші дні виїхав із міст, які зачепили воєнні дії, тих, хто мешкає у віддалених регіонах чи встиг виїхати за кордон, вважає психолог.

Сирени, які ми чуємо, обстріли, усе, що бачимо в новинах, особливо таку інформацію, як насилля в Бучі, Ворзелі, Ірпені, Маріуполі, Харкові та інших містах, переживання за рідних і близьких – усіх нас зачіпає ця ситуація. Тобто всі громадяни України так чи інакше травмовані цією подією.

Quote«Це називається не ПТСР, як усі говорять. Посттравматична стресова реакція (ПТСР) виникає внаслідок переживання травматичної події, але вона не є обов'язковим її наслідком. Ми переживаємо травматичну подію – те, що ми бачимо війну, те, що ми спостерігаємо, те, що ми живемо в бомбосховищах. Але травматична подія на кожного з нас має різний вплив, і це не обов'язково ПТСР», — наголосила Леся Ковальчук.

Утім, якщо людина опинилася в безпечному місці, якщо про це поговорила, якщо її вислухали, попіклувалися про неї, якщо їй за деякий час вдається адаптуватися на новому місці, тоді рана, яку людина отримала після пережитого стресу, починає загоюватися.

Quote«У нас є приблизно місяць після перенесеного важкого стресу до ПТСР. І цей місяць варто використати на загоювання цієї рани. Звісно, у всіх нас різні реакції й різна травматизація. Когось сильно «накрило» після обстрілів, а є діти, які стали свідками злочинів: ґвалтування, убивства батьків. Є діти, які тікали з «гарячих точок» у машинах, які обстрілювали. Це абсолютно різні за інтенсивністю події. Але це не означає, що людина, яка пережила подію більшої інтенсивності, має потім отримати посттравматичну стресову реакцію. Бо ПТСР впливає на психіку і все подальше життя. Це як спогади, які весь час із нами. Коли людина занурюється в альтернативну реальність — у страшні картинки, які вона переживала й бачила на власні очі. Іноді через ПТСР неможливо повернутися до нормального життя», — зазначила психолог.

Важливо за цей місяць одужання бути в безпеці й отримати допомогу та піклування. Для того щоб рана загоїлася, психолог радить дотримуватися простих правил:

  • допомагайте один одному;
  • приймайте допомогу, просіть про неї, якщо потребуєте її;
  • усвідомлюйте той факт, що ви вже в безпеці й загрози вже немає. Про це треба собі нагадувати, проговорювати;
  • поговоріть із кимось про те, що сталося, розкажіть свою історію. Знайдіть мудрого слухача, який вислухає вас, прийме вашу історію й не знецінить ваших почуттів;
  • оточуйте себе людьми, які сприймають усе так, як і ви, з якими можна поговорити про це;
  • якщо ви комусь допомагаєте, це треба робити тоді, коли маєте ресурс, тобто коли є усвідомлення, що з вами все гаразд.

Приблизно через місяць стрес може бути пережито, з'являться сили, енергія, нові ідеї. Ці сили знадобляться для того, щоб відбудовувати країну. Щоб з'являлися нові бізнеси, нові сервіси, нові товари та послуги, щоб економіка відновлювалася.

Quote«З досвіду та великої кількості досліджень відомо про посттравматичне зростання — його переживатимуть 70 — 80% українців. Це коли людина або дитина, яка пережила травматичну подію, починає дуже швидко розвиватися. Іноді ми спостерігаємо, як діти, які ночували в підвалах, бачили жахи, пережили щось страшне, дуже швидко дорослішають і стрімко розвиваються. Те саме буде і з нами після перемоги», — переконує психолог.

Про те, що робити, коли «накриває» війна, як «розморозити» свої почуття та як розмовляти з дітьми про війну і втрати — читайте згодом в інтерв`ю з Лесею Ковальчук на The Page.

Коментарі

Всі новини