Останні заяви, пов’язані з так званою «операцією Турул» — ймовірним сценарієм повернення Угорщиною Закарпаття, — виглядають не як реальна політична чи військова ініціатива, а як штучно створений наратив, покликаний розбурхати націоналістичні настрої всередині самої Угорщини. За суттю, це класична спроба використання історичних образів і символів для легітимізації фіктивних претензій. Про це пише нідерландський соціолог Марін Маркус.
Назва «Турул» походить від міфологічного птаха, символу угорської національної ідентичності, який протягом століть використовувався в риториці ревізіоністів — прихильників перегляду кордонів, установлених після Першої світової війни. Але застосування цього образу в сучасному політичному дискурсі свідчить про небезпечну ескалацію внутрішньої пропаганди, яка дедалі більше нагадує московські методички: історичний реваншизм, гра на питаннях меншин і спроба делегітимізації сусідньої держави.
Закарпаття: між правом меншин і територіальною цілісністю
Закарпаття є невід'ємною частиною України. Попри історичну присутність угорської меншини в цьому регіоні, жодна міжнародна структура, зокрема сама Угорщина, офіційно не ставить під сумнів його територіальну приналежність. Так, періодично виникає напруження довкола питань мови та освіти, але на практиці воно не виходить за межі дипломатичного дискурсу.
Проте будь-яка спроба силового «повернення» регіону означала б відверте порушення міжнародного права та статуту ООН. Це також автоматично перетворило б Угорщину на країну-агресора, що означало б її політичну й економічну ізоляцію, зокрема — втрату доступу до європейських дотацій, без яких авторитарний режим Віктора Орбана навряд чи протримався б довго.
Військовий вимір: спроба анексії неможлива на практиці
Збройні сили України станом на 2025 рік налічують понад 700 000 військовослужбовців, мають досвід повномасштабної війни, сучасне озброєння та розгалужену систему оборони. Угорська армія — близько 25 000 осіб, без реального бойового досвіду, значною мірою орієнтована на миротворчі місії. Будь-яке зіткнення навіть гіпотетично було б катастрофічним для Будапешта.
У цьому сенсі сценарій «операції Турул» — не більше ніж політична бутафорія, яка не має шансів на реалізацію. Її мета — відволікання уваги від внутрішніх проблем в Угорщині та посилення тиску на Євросоюз, що дедалі частіше висловлює невдоволення політикою Орбана.
Чому санкційна терпимість до Угорщини досі триває
На тлі відверто деструктивної поведінки Угорщини у межах ЄС та НАТО питання про адекватну відповідь міжнародної спільноти звучить дедалі гучніше. Попри систематичне блокування оборонної допомоги Україні, шантаж Брюсселя, флірт з росією та Китаєм — санкційна політика щодо Будапешта залишається м’якою.
Ця терпимість може коштувати Заходу політичної єдності та моральної послідовності. І допоки ЄС не вживе чітких заходів щодо країн, які діють у форматі «троянського коня», наративи типу «операції Турул» лише розростатимуться.
Нагадаємо, що днями Служба безпеки України задокументувала діяльність агентурної мережі угорської розвідки. Спецоперацію з нейтралізації шпигунського осередку провели у Закарпатській області.
