Як змінився Київ за 14 місяців: мова, ціни та люди

журналістка, письменниця, цифрова художниця

Після 14 місяців життя в Німеччині ми з трирічним сином Денисом повернулися до Києва. Я везла сина до тата, якого він не бачив понад рік, але я везла його у війну, від якої ми тікали. Це було важко збалансувати у свідомості. Але це було моє рішення, на яке ніхто не міг вплинути.

Коли ми зустрілися на автовокзалі в Києві, війна на мить здалася менш нещадною. Я тримала в руках жовто-блакитні квіти, блакитні очі мого чоловіка світилися щастям, а син схвильовано посміхався. Це, безсумнівно, було того варте!

Що змінилося в Києві за 14 місяців

Кияни поступово переходять на українську мову. Щодня з сином відвідуємо дитячі майданчики, і я помітила, що батьки розмовляють з дітьми українською, хоча між собою вони часто спілкуються російською. В магазинах, поліклініках, банках також звучить рідна мова. Навіть мої друзі та чоловік, які виросли в російськомовних сім'ях і завжди розмовляли російською, тепер намагаються використовувати українську і зменшили споживання російськомовного контенту.
Ціни на продукти тепер не нижчі, ніж у Німеччині. Мені важко звикнути до нинішньої вартості життя в Києві. У Німеччині типовий тижневий похід по магазинах для мене і мого сина коштував би 65-100 євро. В Києві так само – ціни майже ідентичні. Однак, дитяче фруктове пюре за 1 євро і за 40 грн хоч і мають однакову вартість, але для мене це суттєва різниця при наших скромних зарплатах. Деякі продукти в Україні значно дорожчі, приміром, фрукти та овочі. Черешні та полуниця стали розкішними ласощами. Банани та яблука – привіт! А отже, висновок для себе – потрібно більше заробляти.
Настрій та зовнішній вигляд киян. Мені здалося, що люди виглядають менш життєрадісними. Можливо, це відчуття зумовлене роком життя в Німеччині, де перехожі усміхаються та вітаються до тебе, де касири бажають приємного дня. Загалом, мене вразила відкритість і підтримка німців, те, що вони завжди усміхнені й врівноважені.

Спостерігаючи за пасажирами в київському метро, я помітила, що розваги та художню літературу витіснили новини.

А під час повітряної тривоги, яка неочікувано застала мене на вулиці, мені здавалось, що я єдина, хто сильно занепокоєний. Люди навколо мене виглядали напрочуд спокійними, вони сиділи у відкритих кафе, на лавках біля будинків і продовжували займатися своїми справами. Однак, було помітно, що вони не відірвані від подій, а слідкують за новинами в телефонах.

Тим часом місто продовжує жити і розвиватися. Не припиняється будівництво нових будинків, торгових центрів.

За два тижні під обстрілами я поступово адаптувалася, менше панікую. Я все ще напружена і читаю новини на Telegram-каналах, але тривога вщухає. Бо я вірю в ППО.

Чого мені не вистачало в Німеччині?

Було кілька речей, яких мені бракувало під час перебування в Німеччині. Перш за все, я дуже сумувала за своєю сім'єю.

Крім того, мені не вистачало комфорту розмовляти рідною мовою, бути зрозумілою, не покладаючись на телефон і гугл-перекладач. На щастя, давали розраду українські сусіди та зустрічі українців по понеділках. І, напевно, вперше я пожалкувала, що погано знаю англійську. Між тим, натхнення вчити німецьку мову до мене так і не прийшло. Адже я точно знала, що хочу повернутися додому.

Зустріч українців у місті Ахім, Німеччина. Фото: Наталія Поцелуй

Медицина в Німеччині

Я сумувала за нашою медициною. За тиждень у Києві я встигла відвідати терапевта, отоларинголога, ендокринолога, хірурга та ортопеда. Я здала необхідні аналізи, зробила УЗД та МРТ. Таке комплексне обстеження у Німеччині я змогла б пройти, напевне, лише за рік.

До речі, зі здивуванням дізналася, що в Німеччині мене двічі лікували від варикозу, якого в мене нема.

З іншого боку, медицина в Німеччині відома своєю високою якістю. Близько місяця тому я потрапила там до лікарні. Це був терміновий випадок, почалось зараження, і мій сімейний лікар посприяв, щоб мені зробили невідкладну операцію. Вважаю, що мені пощастило.

Лікарняна палата в місті Ахім, Німеччина. Фото: Альона Паламарчук

У Німеччині прийнято чекати три місяці на стандартний прийом лікаря. Мій син, який має ваду серця, мусив чекати шість місяців, щоб потрапити до кардіолога, аналогічно як і на візит до ЛОРа. Щоправда, до педіатра та сімейного лікаря зазвичай можна потрапити швидше – протягом тижня. А для екстрених випадків існують спеціалізовані лікарні.

В Києві за два дні ми відвідали дитячого невролога та отоларинголога. У Центрі дитячої кардіології та кардіохірургії Денисові обстежили серце, ми навіть стали в чергу на безкоштовну операцію. І я зрозуміла, наскільки швидкою і ефективною є наша медицина!

Що українці могли б запозичити у німців?

Витриманий стиль архітектури та зелені паркани. Передусім мене вразило те, що в німецьких містах переважно всі будинки витримані в єдиному стилі (колір, оздоблення, черепиця), часто це фахверк, та немає двохметрових огорож біля кожної приватної оселі. Замість цегли, бетону та металу – невисокі охайні дерев’яні паркани, або сітка, оздоблена рослинами. Часто це просто живопліт. Біля приватних будинків замість городів – декоративні ділянки з вічнозеленими рослинами та квітами. Прибудинкові території практично у всіх відкриті.

Місто Ахім, Німеччина. Фото: Альона Паламарчук

Відсутність бордюрів на пішохідних доріжках. У маленьких містах достатньо широкі тротуари з пофарбованими у червоний колір велосипедними доріжками, у великих містах – для велосипедистів відведена смуга на проїжджій частині. Всі тротуари без бордюрів і з плавними ухилами, які забезпечують зручний перехід проїжджої частини з дитячим візочком, на інвалідному візку та переїзд на легкому персональному транспорті.
Наявність ліфтів для людей з обмеженими можливостями та мам з дитячими візочками біля підземних переходів у метрополітені. На дорогах та в парках Києва високі бордюри. Як мамі малої дитини, мені постійно доводиться підкидати і перетягувати візочок. Пандуси в підземних переходах небезпечні. Ширина пандуса часто не відповідає ширині коліс. Найбільш незручно, коли це триколісний візочок. Його можна спустити чи підняти хіба що без дитини.
Прибирання вулиць. В Німеччині немає захаращеності стихійною торгівлею. У місті, де ми жили, двічі на тиждень організовували базар. Після 14:00 на місці базару вже була ідеальна чистота. Та й загалом, дуже рідко можна побачити якесь сміття на вулиці. Тим більше нема звалищ. Однак, часто на вулицях можна побачити викинуті меблі, техніку, велосипеди, посуд, книги тощо. Позбавитися великогабаритного сміття можна раз у півроку, попередньо створивши заявку. Є служби, які забирають меблі, інші забирають метал. Також залишені на вулиці речі часто забирають люди, які можуть їх продати чи здати на металолом. Також вживані меблі та одяг можна віддати у спеціалізовані магазини або віднести у контейнери: є окремі для одягу й іграшок та для постільної білизни.

Викинуті меблі та велосипед у місті Ахім, Німеччина. Фото: Альона Паламарчук

Сортування сміття регулюється на законодавчому рівні. На кожному подвір’ї є чотири контейнери для роздільного збору відходів: синій – для паперу та картону, зелений – для органічних відходів, чорний – для змішаного сміття, жовтий контейнер (або пакети) – для пластику, упаковки та інших штучних матеріали, які підлягають переробці. Зазвичай такі баки знаходяться перед будинком і виставляються на тротуар у день вивозу сміття, переважно раз у два тижні. Тару також сортують за кольорами: зелене, біле та коричневе скло мають окремі контейнери. Скляні пляшки на банки потрібно самим відносити на місця сортування. А от за пластикові пляшки можна отримати гроші, точніше, повернути 25 центів, які додаються до вартості напою. Насправді, сортувати сміття не складно, а дуже зручно. Хотілося б більш активно формувати екозвички і в нас.
Громадський транспорт має точний розклад. На кожній зупинці є таблички або табло з графіком відправлень. Також є багато видів квитків: на одну-дві години, на день, місяць чи рік. Окремо можна придбати проїзні для школярів, студентів, вигідні квитки для групи людей, бувають сезонні знижки, як от минулого року влітку був єдиний проїзний на всі види транспорту за 9 євро. Цього року він коштує 49 євро. Найпопулярніший і найзручніший мобільний додаток – DB Navigator. У ньому можна прокласти маршрут з точним графіком транспорту, включаючи потяги, автобуси і трамваї. Також у додатку протягом поїздки можна відслідковувати всі зупинки і сплатити за проїзд.

Мені хотілося б, щоб ці рішення ми могли перейняти в Україні.

Місто Ахім, Німеччина. Фото: Альона Паламарчук

За 14 місяців ми відвикли від вибухів

Дивно, але я нарешті відчуваю спокій. Ні, страх не зник. За 14 місяців ми відвикли від вибухів. Щоранку мої друзі пишуть: «Як ви? Як пережили цю ніч?» Відповідаю: «Було страшно. Пережили».

Зараз ми живемо, як усі, з непохитною вірою у наше ППО, у ЗСУ, в нашу перемогу, з надією на мирне та щасливе життя в Україні. З натхненням творити та відбудовувати. З пам’яттю про наших героїв-захисників. З квіткою червоного маку в серці, яка ніколи не зав’яне.