Парламент отримав ініціативу, яка, прикриваючись хорошими намірами, здатна виключити екс-президента Петра Порошенка на 10 років із політичного життя країни. На цей період він не зможе бути кандидатом ані в депутати, ані в президенти. Але питання далеко не в Порошенку — воно тільки для привернення уваги до проблеми люстрації.
Для цього слід спочатку зрозуміти, що таке люстрація, які у нас міфи і очікування щодо цієї процедури, і яка існує міжнародна практика.
Люстрація – це законодавче обмеження (заборона) недемократичних еліт і практик в управлінні державою, як виключна міра для збереження самої держави і можливості становлення молодої демократії.
В 2014 році українці виступили акціями масових протестів проти проявленої жорстокості та насилля посадовців до мітингувальників, небаченої корупції та відмови влади підписати угоду про асоціацію з ЄС як майбутнього європейському курсу України.
Внаслідок цих акцій непокори і протистояння людей керівництво держави втекло з країни. Утекли: президент, голова Служби безпеки, зовнішньої розвитки, генеральний прокурор, міністр МВС, головний податківець країни, прем’єр-міністр, голова адміністрації президента і багато інших.
Непросте питання: після розгулу корупції, виявлення насильства проти власного народу, десятків загиблих людей, анексії та окупації частини територій України — у який спосіб треба було перезавантажити державний апарат? Чи топ посадовці часів Януковича мали далі залишатися на своїх посадах? Хто повинен був би перевірити їхні дії на законність? Вони самі повинні були себе перевірити? Хто і як їх мав звільнити та яка підстава звільнення?
Чи треба було сподіватись, що вони самі підуть з топ посад? Державні посади — це не приватна власність, не джерело особистої влади і збагачення. Це делегування повноважень та функцій держави для заперечення функціонування державних інституцій, законності та забезпечення насамперед рівності прав людей.
Самі посадовці не звільнялись, розслідувати самі себе вони не могли, а інших не було, слід було вирішувати проблему перезапуску державних органів.
Так з'явився Закон про очищення влади, який не притягав жодну особу до відповідальності, а лише зазначив, що на державних посадах не можуть перебувати особи, які є носіями досвіду попереднього державного управління. Зазначу: недемократичного управління, результатом якого стала загибель багатьох людей і загроза втрати самої держави.
Закон визначив не прізвища, а конкретні критерії, за якими держава не потребує на державних посадах осіб та їхнього досвіду протягом 10 років, поки держава не пройде становлення і не усуне всі недемократичні практики.
Заборона займати державні посади зокрема стосувалась тих, хто:
- займав топ посади за каденції президенства Януковича не менше року,
- працював на керівних посадах комуністичної партії,
- хто був працівникам КДБ.
За весь час дії люстраційного закону в реєстрі осіб, щодо яких застосували люстраційну заборону, було приблизно тисяча осіб. І це на всю Україну, на понад 700 тис. посадовців і 40 млн населення країни. Така собі мінілюстрація, недостатня, але важлива — бо вистояла як закон і продемонструвала, що запит людей важливіший, ніж комфорт влади.
Але Закон про очищення влади приймався в 2014 році строком на 10 років і не стосувався люстрації виборних посад. Парламентарі вирішили, що призначення на посади – це право держави, і люстрацію застосувати доречно. Але обрання – це право людей, тільки людям вирішувати, кого обирати.
У 2022 році Україна знову зіткнулась із наднебезпекою: війна, незаконне вторгнення воєнних формувань іншої країни сусіда – рф, із захопленням територій, вбивством мирних громадян, знищенням законних військових формувань суверенної держави, руйнуванням інфраструктури і вчиненням безліч воєнних злочинів. Ворожі танки вже їхали по вулицях Києва, а частина міст під Києвом після перебування там «рашистів-освабадітєлєй» перетворились на національну трагедію.
Неймовірна звитяга та супротив всієї України зробили неможливе – ворожа армія була викинута за межі центральної України, країна виборола життя, але ціна цього життя — десятки тисяч людей та бої, які продовжуються на нашій території.
Є цілком очевидним, що в сучасному світі війни готуються і проводяться сучасними засобами, включаючи інформаційну підготовку, системну пропаганду, запровадження агентів впливу, підкуп посадовців, запровадження важелів економічного впливу тощо – усе це відкрито масштабно забезпечується кремлем. П’ята колона кремля завжди мала своїх адептів, партійне різноманіття та свій сектор виборців, які, проживаючи в України, підтримували всі наративи направлені на нівелювання державності, української культури і державної мови.
Тому цілком доречно, що прийшов час, коли держава має право захищати власне життя, культуру і людей від тих наративів і досвіду, що сприяли війні, вторгненню на нашу землю ворогів і геноциду цілого народу.
Що не так в законопроєкті № 7318
Люстрація може розповсюджуватися на виборні посади, це можливо, коли є очевидні критерії та очевидний досвід, який становить загрозу для демократії. Як депутатом і президентом не може бути громадянин іншої країни, так само цілком логічно, що не тільки за формою, а й за змістом особа, яка несе наративи знецінення української державності і культури, не може мати доступ до державного управляння та законотворення.
Законопроєкт № 7318 про очищення влади щодо заборони засновникам та членам антиукраїнських політичних партій обиратися на посади президента чи депутатів є цілком доречним, але форма його імплементації не відповідає меті очищення, до того ж він містить суттєві ризики.
Що пропонує новий законопроєкт? «Нова» люстрація передбачає заборону засновникам та членам низки партій (зокрема ОПЗЖ, Партії регіонів, партія Шарія) обіймати люстраційні посади впродовж 10 років та балотуватися на посади президента України, нардепа, депутата місцевих рад, місцевого голову.
Ініціатива хороша, щоб партії були, є чи стали протиукраїнськими. Але саме тут є питання щодо тих, хто був причетним до таких партій, і при цьому займали чи займають під час війни не просто проукраїнську позицію, а й відповідають за безпеку, фінансування, підтримку обороні і захисту.
Так, Порошенко, як відомо, був одним із засновників Партії регіонів в 1997 році. Хоча тоді вона не задумувалась як антиукраїнська, а набула таких рис згодом і припинила свою діяльність в 2014 році. Фактично відбувся її ребрендинг в Опозиційний блок, який об’єднав у своїх лавах колишніх «регіоналів».
Можна говорити про інші прізвища з різних політичних таборів: від Олексія Гончаренко, який був завзятим регіоналом і склав мандат, не погоджуючись з політикою партії в 2014, до Олександра Вілкула, екс-регіонала та нардепа від Опозиційного блоку, який зараз як голова військової адміністрації Кривого Рогу забезпечує напрямок захисту й оборони України.
Переконана, що нашій країні справді потрібна люстрація. Так склалося, що я маю найбільші практичні знання з люстрації в Україні, бо: входила в групу розробки закону «Про очищення влади», формувала і очолювала два роки департамент з питань люстрації Мінюсту і запроваджувала закон, вивчала закордонний досвід, представляла уряд в Конституційному суді з люстраційного закону, працювала з експертами Венеційської комісії над законом.
Як на мене, історія з люстрацією цікава тим, що разом з важливим ефектом очищення влади, вона може перетворитись на небезпечний інструмент для знищення чесної демократичної політичної конкуренції чи внести розкол і суперечності в політичні табори, які відстоюють інтереси України у війні.
Слід зазначити, що і екс-президент Порошенко, і президент Зеленський самі порушували люстраційний закон, користуючись політичним імунітетом, призначали чи залишали на посадах люстраційних осіб. Зеленський, зокрема, в порушення закону призначив Андрія Богдана в Адміністрацію президента. Щоб знівелювати порушення закону, навіть перейменували «адміністрацію» президента на «офіс», згодом в «офіс» був призначений Олег Татаров, який теж підпадає під люстраційні критерії і заборони, тож не має права перебувати на державних посадах.
Багато інших осіб у владі мають особисті інтереси щодо скасування закону і неодноразово негативно висловлювались про нього. А Федір Веніславський, нардеп «Слуги народу» і представник президента в Конституційному суді, взагалі має рідного брата — люстрованого прокурора.
Люстрація заважала владі і всім посадовцям, але на неї був запит суспільства, Євромайдану: щоб до тих, хто дотичний до недемократичних практик держуправління, застосовувалась тимчасова заборона обіймати державні посади.
Запит суспільства на заборону пропаганди «руського міру» очевидний, як ненависть до російських загарбників, вбивць, ґвалтівників, грабіжників. Захист власної вільної незалежної держави, української культури, власної сім’ї та домівки – єдиний пріоритет.
Законопроєкт повинен забрати усю п’яту колонну, адептів «руского міра», виключити їх ідеологію з політичного життя України назавжди. Треба знайти критерії не просто політичної приналежності до антиукраїнських партій, але й відмови від неї.
Це повинен бути окремий закон, не слід чіпати Закон про очищення влади 2014 року, бо вій завершить дію через 2 роки і фактично реалізований. Законопроєкт руйнує його структуру, парламентарі переплутали всередині статті і процедури, це нищить старий закон і не дасть запрацювати новому.
Якщо мова йде про заборону обиратися членам антиукраїнських партій, то цілком доречним є проведення процедур заборони таких партій в судовому порядку, як це передбачено законодавством України. Пропаганда війни, заклики до зміни конституційного ладу, колабораціонізм, загрози порушення суверенітету України — підстави для заборони таких політичних партій.
Згідно з проєктом № 7318, люстрація стосується виборчих посад – хоча зараз в країні війна і до виборів ще далеко. Тож яке питання ми намагаємось вирішити прямо зараз, прикриваючись красивими словами «очищення влади»?
Не можна допустити, щоб люстрацію використовували як зручний інструмент усунення конкурентів, вирішення особистих інтересів. Тому що це надзвичайний виключний правовий інструмент, який слід застосовувати державі у виключні історичні моменти, коли відсутні інші інструменти, які дають можливість врятувати державу, перевантажити державний апарат.
Усунення з посад, зокрема виборних – швидкий інструмент, але недостатній для правової держави, де повинні працювати постійні державні інституції, які на сьогодні повністю контролюються і забезпечуються владою. Це притягнення до кримінальної відповідальності тих, хто вчинив злочин: державна зрада, колабораціонізм тощо. У цій частині маємо всередині країни тих, хто вчиняє злочини, але вони не притягнуті до кримінальної відповідальності.
Є, наприклад, перший вирок Царьову за заклики до зміни меж території України та порушення встановленого Конституцією порядку співпраці з країною агресором тощо. Але це перші кроки щодо реальних вироків по реальних злочинах.
Люстрація або усунення з посад ЗАМАЛО: повинна працювати кримінальна юстиція. Законність повинна бути справедливою і співрозмірною із вчиненням. Люстрація не виключає притягнення до кримінальної відповідальності за вчинене.
Нова люстрація має бути: при забороні антиукраїнських партій, уточненні й удосконаленні критеріїв люстрації, оформлення люстрації окремим законом – тоді Україна отримає додатковий внутрішній захист.
Сам законопроєкт переслідує законну мету, але найгірше те, що його писали ті, хто не читав матчасть і ще й зробив купу помилок. Передбачаю, що політична боротьба над його змістом та прийняттям буде запеклою.
Читайте також
