Показник Cost to Income Ratio для українських банків у березні склав 66%.
Це добре чи погано, багато чи мало, що це взагалі означає?
66% — високий показник. Це рівень найбільших європейських банків.
Як так сталося, що під час війни українські банки показують таку високу ефективність?
CIR — це один із ключових показників ефективності роботи банків і банківської системи. Математично це відношення операційних витрат до операційних доходів. По суті, це показник, який говорить, скільки банки витрачають, аби заробити одну гривню доходів. Умовно кажучи, CIR 66% означає, що аби отримати гривню доходів банки в середньому мають витратити приблизно 66 копійок. Що менший CIR, то краще. З європейської практики «умовно безпечним» зазвичай вважають CIR десь приблизно 65 — 70%. Якщо вище — це вже великий ризик, побоювання, що банк не зможе перекрити операційним прибутком свої очікувані збитки (те, що називається «резервами» або «кредитним ризиком»). А відтак буде не дуже платоспроможним. Зрозуміло, це все case by case.
Перше. Сам собою, без динаміки, без інших показників місячний CIR взагалі мало що означає. Краще брати квартальний, а ще краще — річний (або за останні 12 місяців, щоб уникнути впливу сезонності та разових доходів. Хоча березень щодо цього — місяць досить «безпечний»).
Друге. У динаміці, у порівнянні з аналогічним показником попередніх місяців і аналогічного періоду минулих років це вже цікавіше.
Що тут цікавого. CIR 66% у перший місяць повноцінної справжньої війни, з окупацією та невизначеністю — ось таке значення CIR виглядає дуже оптимістичним. Для порівняння: найбільші банки ЄС (113 так званих significant institutions) торік мали квартальний CIR у діапазоні 64,3 — 66,0%. За бажання можна зробити дещо хибний висновок, що нібито українська банківська система навіть під час відкритої війни нічим не гірша за європейську систему в мирний час. Це не так. На банківську систему «лягла» війна, а це збитки й величезна невизначеність, і в якому стані банки вийдуть із війни, не знає, мабуть, ніхто.
Ще порівняння. CIR у березні 2022 року – десь приблизно такий самий, як у березні 2020 року під час першої хвилі пандемії та запровадження карантину. Тоді було 64%, зараз 66% — різниця не принципова, але тоді березневі збитки банків були значно меншими. Навіть не так: у березні 2020-го банки змогли залишитися маржинально прибутковими (244 млн), тоді як у березні 2022 року зафіксовано значні збитки – 10,7 млрд грн.
Третє. Динаміка місячного CIR цього року. Січень — 39%, це навіть краще, ніж у «безпроблемному» січні 2020-го. Лютий — 48%. Там є нюанси, пов'язані з доходами державних банків (досить багато розписувати), але загалом на тому новинному тлі, що було в лютому, показник непоганий. Березень – 66%. Нібито органічна динаміка.
Четверте. Але є нюанс. Завдяки чому так сильно зріс CIR у березні? Якщо подивитися на складники докладніше, то за великим рахунком головним чинником було зменшення комісійних доходів. У березні три найбільші на ринку платіжних операцій банки відмовилися від комісії за еквайринг, відтак комісійні доходи за системою просіли аж на 57%.
Що було б, якби комісії не скасували? Якщо взяти – дуже на око – скорочення «фізичного обсягу» платежів приблизно на 25% унаслідок війни та скорочення ділової активності взагалі – швидкі розрахунки дають CIR за березень 2022 року в районі 58 — 60%. Приблизно стільки було й у березні минулого року.
П’яте. Ок, і що? Те, що це не дуже реально. Війна, невизначеність в економіці, скорочення постачань, розрив виробничих і логістичних ланцюжків, криза неплатежів – це не «зрада», а констатація факту. Багато позичальників банків припинили діяльність, багато не припинили, але не мали змоги платити. Але ефективність банків без урахування зниження комісійних доходів лишилася на торішньому рівні.
Баг статистики? Ні. Статистика НБУ є дуже точною й коректною. Якщо вона щось показує, то так і є.
Шосте. Але як так могло статися, що ефективність роботи банків у першій місяць війни, у період найтяжчого шоку погіршилася дуже несуттєво? Найлогічніша відповідь така: банки ЩЕ не визнали реальної якості активів. Тобто не взяли до уваги чи не встигли порахувати, скільки позичальників не платитимуть.
Іншими словами. Багато позичальників припинили обслуговувати кредити. Де-факто банки мають оцінити, хто з таких позичальників не зможе платити взагалі, а хто відновить платежі після шоку або після закінчення воєнного стану. За першою групою банки вже не мають нараховувати відсотки, бо фактично їх не отримають.
Але, судячи зі статистики, сталося так, що банки й далі нараховували відсотки за кредитами майже всіх позичальників – і тих, що платять, і тих, що не платять. Це, до речі, видно зі значення нарахованих (не отриманих) відсоткових доходів – у березні цей показник упав лише на 13% щодо лютого (з 24,6 до 21,4 млрд грн). Це тоді, коли ставки за кредитами знизилися, плюс банки стали менше отримувати відсоткових доходів від НБУ (замість двотижневих депсертифікатів перейшли на овернайти, які дають менший дохід).
Ці нараховані, але не отримані відсотки потім «списувалися» /«сторнувалися»/ коштом збільшення резервів – там дійсно збільшення майже на 16 млрд грн за місяць. Але на операційну ефективність воно не вплинуло.
Чи мали банки право так робити. Абсолютно. Юридично мали повне право.
Сьоме. Резюме. Що це означає?
Означає це те, що:
а) Банки лише почали визнавати збитки. Цифри за березень – це лише перші прикидки. Дуже обережні. Тому картина зараз виглядає оптимістично;
б) Збитки банків зростатимуть. Найімовірніше, дуже суттєво. Банки максимально відтягуватимуть визнання в часі. І це правильно з погляду банків – аби не провокувати паніку та негативні новини. Але це може стати проблемою для НБУ, який не бачитиме всієї реальної картини, а відтак може не встигати реагувати адекватно;
в) Операційна ефективність системи погіршуватиметься. Реальну ефективність, найімовірніше, ми побачимо десь за три місяці після початку війни, коли банки вже юридично змушені будуть визнавати дефолт (за пунктом 164.1 Постанови 351, тобто прострочення) за тими кредитами, які не обслуговуються й не обслуговуватимуться. Це в кращому разі. Бо буде ще маса кредитів, які технічно обслуговуватимуться, але фактично їх уже не буде погашено;
г) Це так і має бути. Тут жодної «зради». Надвеликі, безпрецедентні збитки банків – це абсолютно очікувано. Зараз це не так важливо, як ліквідність, тобто можливість розраховуватися з вкладниками тут і зараз. У переважної більшості банків проблем із ліквідністю немає;
д) Якими будуть збитки, яким буде тиск на капітал, чи впораються банки із цим тиском – про це ще зарано говорити. Важливішим є те, що вони, банки, працюють.
Текст опубліковано за згодою автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
