Facebook Pixel
Русский военный корабль, иди нах*й.
Пожертвувати на армію
×

Дітям про війну. Чому «не плач» і «все буде добре» шкодять

Розмови про війну з дітьми: що можна і що не можна говорити. Фото: AFP

Розмови про війну з дітьми: що можна і що не можна говорити. Фото: AFP

Українські діти, особливо ті, які перебувають на території країни за останні п'ять місяців під час активних воєнних дій, вже стали «дітьми війни».

У країні вже, мабуть, нема дітей, з якими не говорили про війну. Як говорити про війну з дітьми, для яких це особиста трагедія: що do та don`t для всіх — це мають знати широкі суспільного кола — одноліткіи, їх батьки, учителі та вихователі.

Навіть якщо у дитини немає бажання повертатися до цієї теми – вона все одно щодня чує про неї в розмовах дорослих, однолітків, з новин, з гучномовця, що сповіщає про сирену і необхідність йти в укриття.

Приєднуйтесь до нас в соцмережах!

І якщо говорять про події, що відбуваються «десь і з кимось», то дитині легше вдається переключитися на ігри, книжку, телефон, друзів чи інші активності.

Набагато складніше, коли дитина сама опиняється в центрі обговорення. І в силу віку чи обставин не має можливості зупинити розпитування або ж вийти з ситуації. Так складається, що чим складніший і травматичніший досвід, тим більше цікавості він викликає в оточення.

Підписуйтесь на нас в Google News!

Говорити з дитиною про війну: що не рекомендовано

Надмірні розпитування дитини можуть привести до повторної травматизації або ж погіршення її емоційного стану.

Як не рекомендовано говорити з дітьми:

  • Піднімати тему втрати, розпитувати при яких обставинах загинули тато/мама чи інша близька людина. Висловлювати свою думку про померлу людину та обставини її смерті. Обговорювати це з іншими людьми в присутності дитини. Розпитувати як їй тепер і чи вона сумує.
  • Заспокоювати дитину фразами на кшталт «Ну нічого, все буде добре» «Не плач, ти це переживеш», «Добре, що хоч тобі вижити вдалось».
  • Пробувати з’ясувати щось з її минулого (сімейні традиції, улюблені місця та з ким вона їх любила відвідувати, іграшки, які мала, долю домашніх улюбленців).
  • Цікавитися у дитини про долю рідних чи друзів, що залишилися в зоні ведення бойових дій чи на окупованих територіях.
  • Розпитувати про обстріли, військові дії, які могла бачити, руйнування будинків, смерті чи поранення інших людей. Як вона себе тоді почувала.
  • У присутності дитини обговорювати події, що можуть бути пов’язані з її травматичним досвідом.
  • Наполягати робити те, що дитина ще не готова, відмовляється або ж боїться.
  • Порушувати особистісні кордони дитини. У разі бажання взяти її за руку чи обійняти, спитати перш ніж це зробити.
  • Розказувати про дитину якусь інформацію без її згоди (наприклад «Знайомтесь, це (ім’я) Вона ВПО, її дім розбомбили і батько загинув під уламками. Тепер вона буде жити тут і дружити з нами»).

Тоді про що ж розмовляти?

Про «тут і тепер», а ще трохи про мрії та бажання. Спробувати створити атмосферу довіри, прийняття та емоційної захищеності та дати можливість дитині самій обрати коли, кому і що саме про себе розказувати.

Як працювати з дітьми, що потерпіли від війни

Дитині в час переживання горя, травми чи стресу, дуже важливо поруч мати дорослих людей, що можуть підтримати, зрозуміти, пояснити, допомогти повернути відчуття безпеки та радості від життя.

Але ситуація зараз така, що і ми дорослі, через війну втратили відчуття безпеки, переживаємо різноманітні емоції, горюємо через втрати, не маємо сил та ресурсу. Не можливо ділитися тим, чого сам не маєш, чи вчити того, що сам не вмієш.

Багато з нас неодноразово чули фразу в інструктажі перед зльотом літака: «У разі виникнення аварійної ситуації, спочатку надягніть маску на себе, а потім на дитину».

Оскільки наша країна зараз якраз і знаходиться в «аварійній ситуації», то кожній людині і суспільству в цілому, щоб якісно допомогти дітям, бажано спочатку допомогти собі.

Дитяча психіка, в більшості випадків, здатна самостійного справитися з втратою та горюванням. Тут важливо розуміти як допомагати, і як не заважати цьому процесу.

Одним з першочергових та дієвих кроків, є психоедукація (психоосвіта) суспільства про нормальні реакції на ненормальні події, з якими ми стикаємось.

Розуміння того, що відбувається зі мною чи дитиною, які можуть бути реакції, скільки вони триватимуть, які прийдуть їм на зміну – уже повертає нам відчуття безпеки та більшого контролю над ситуацією, знижує тривогу, зменшує кількість хибних висновків.

Психоедукація є щоденною лікарською практикою. Наприклад, лікар консультує маму дитини, що травмувалась. Він пояснює, що в гіпсі ходити треба три тижні, в той час нога може чухатись, боліти чи ще щось. Потім буде період реабілітації, де потрібно робити ті чи інші дії і оцінювати стан – чи варто звернутися до лікаря у разі виникнення певних симптомів, чи такі симптоми є нормою і самі пройдуть.

При такому підході ми маємо маму, що сама менше панікує, розуміє що відбувається з дитиною і її травмою, і що дуже важливо – може заспокоїти, пояснити, підтримати і допомогти пройти шлях до повного одужання.

Тому бажано, щоб люди, які оточують дитину, мали базові знання про особливості переживання втрати дітьми, етапи горювання, можливі реакції (залежно від віку), як вони проявляються на рівні емоцій, поведінки, тілесних відреагувань.

Дорослі повинні орієнтуватись коли потрібна додаткова підтримка та дії, а коли навпаки – час і простір для зцілення.

В Україні протягом останніх місяців фахівцями психологами активно проводяться різноманітні психоедукаційні семінари, лекції, та навчання. Одні розраховані для всіх бажаючих, інші більш профільні (наприклад, навчання для вчителів, вихователів, тренерів гуртків, волонтерів, соціальних працівників, психологів).

Ці заходи дають розуміння які є прояви поведінки дітей в період гострої травми та в посттравматичний період, яким чином їх моніторити і правильно реагувати, і в яких випадках варто звернутись до профільного спеціаліста.

Оскільки суспільство ще довго відчуватиме наслідки війни, то важливо, щоб якомога більша аудиторія, що працює чи спілкується з дітьми, була ознайомлена з цими підходами і допомогла їм пережити цей важкий період.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Коментарі

Всі новини