Врегулювати важливе для суспільства питання скасування дії мораторію Верховна Рада вирішила шляхом прийняття (поки що лише в першому читанні) проєкту закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обігу земель сільськогосподарського призначення» (№ 2178-10).
Закон повинен був встановити чіткі та прозорі правила купівлі-продажу сільгоспземель, які, з одного боку, гарантували б додержання конституційних прав власників, а з іншого — дозволили б повноцінно працювати ринку с/г земель.
На мій погляд, внесення декількох змін до чинних законодавчих актів (як це пропонується відповідно до законопроєкту), а не прийняття спеціального Закону не є вирішенням проблеми, яка існує ще з 2001 року.
Щорічно продовжуючи дію мораторію, законодавець пов'язував його скасування з ухваленням спеціального Закону про обіг земель с/г призначення.
Закон повинен був встановити чіткі та прозорі правила купівлі-продажу сільгоспземель, які, з одного боку, гарантували б додержання конституційних прав власників таких земель, а з іншого боку, дозволили б повноцінно працювати ринку с/г земель.
У той же час законопроект пропонує виключити відповідне положення Земельного кодексу України — про необхідність прийняття такого спеціального Закону.
Головні зміни законопроєкту стосуються, звичайно ж, суб'єктів права власності на землі сільгосппризначення. Відповідно до змін, набувати право власності на сільськогосподарські земельні ділянки зможуть громадяни; юридичні особи, створені згідно законодавства України; територіальні громади; держава.
Разом з тим будь-яких спеціальних вимог до суб'єктів законопроєкт не містить. У той же час нинішня редакція ЗК України передбачає, що покупцями сільгоспземель можуть бути, зокрема, громадяни, які мають освіту або досвід роботи у сільському господарстві чи займаються веденням товарного сільгоспвиробництва.
Таким чином норми законопроєкту побічно сприяють зміні цільового призначення земель сільгосппризначення, оскільки новий власник може бути не пов'язаний з сільським господарством і перевести землю в іншу категорію.
Законопроєктом також передбачено встановлення максимальної площі земель сільськогосподарського призначення, яка може перебувати у власності однієї фізичної/юридичної особи. Така площа встановлюється в процентному співвідношенні до загальної площі області або країни (наприклад, концентрація сільгоспземель у руках одного суб'єкта не може перевищувати 0,5% земель сільгосппризначення України).
Але яким чином буде «працювати» ця норма, якщо в Україні не проведена інвентаризація земель сільгосппризначення. У нас відсутня повна інформація про загальну площу земель сільгосппризначення як у межах окремої адміністративно-територіальної одиниці, так і по Україні в цілому.
Не наповнений відповідною інформацією й Державний земельний кадастр. Під час укладання угод з сільгоспземлями неможливо точно встановити скільки землі в процентному співвідношенні її покупець вже має у власності. Доцільніше було б встановити такий граничний розмір земель сільгосппризначення у фіксованому розмірі (у гектарах).
Що стосується можливості придбання земель с/г призначення іноземцями, то законопроєкт безпосередньо не дозволяє таким суб'єктам виступати власниками земель даної категорії.
Але він містить, наприклад, положення, згідно з яким іноземна юридична особа, з моменту реєстрації якої пройшло не менше 3 років, може виступати суб'єктом права власності на земельні ділянки сільгосппризначення.
На мій погляд, необхідно дуже зважено підійти до питання щодо дозволу або заборони на продаж землі іноземцям. Саме воно викликає найбільший суспільний резонанс і є каменем спотикання на шляху відкриття ринку земель в Україні. В цьому питанні було б корисним врахувати досвід інших країн, які вже пройшли цей етап.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
