Facebook Pixel

Фінансова грамотність українців: бути чи не бути

Олексій Петрівський
Запрошений експерт Ukraine Economic Outlook

Ми живемо у світі, де більшість речей вимірюється грошима. Некомпетентність в управлінні власними фінансами може дорого коштувати.

Суть фінансової грамотності полягає насамперед в умінні раціонально витрачати власні кошти. Це розуміння та здатність правильно створювати, зберігати та примножувати власні заощадження, розуміння, як не стати жертвою шахраїв.

Фінансово грамотна людина ефективно управляє особистими фінансами та завчасно планує доходи та витрати, ставить перед собою чіткі фінансові цілі, зокрема в горизонті 20-50 років і успішно їх досягає, має кілька джерел доходу, використовує різноманітні фінансові інструменти для досягнення поставлених фінансових цілей.

Одна з основних причин низького рівня фінансової грамотності більшості населення полягає в тому, що досить значна його частина розпочинала ведення особистих фінансів ще за часів існування Радянського Союзу та в умовах примітивної фінансової системи, в рамках якої практично не вимагалося прийняття власних фінансових рішень, а в багатьох випадках деякі з них взагалі підпадали під статті кримінального кодексу. Перехід країни до ринкової економіки створив абсолютно інші реалії фінансових відносин — населення виявилося не готовим приймати адекватні фінансові рішення. Реальність змінилась, а фінансова грамотність лишилась на тому ж примітивному рівні. Відповідно, в такій ситуації марно було чекати, що ці люди зможуть дати необхідний рівень фінансової грамотності своїм дітям, які сьогодні є досить значною частиною фінансово активного населення країни.

Протягом 30 років існування ринкових відносин у країні ніхто системно не займався фінансовою освітою населення. Населення саме здобувало певні знання, переважно емпіричними методами, за отримання яких часом доводилося платити досить високу ціну: втрачені заощадження у ненадійних банках, боргові ями в недобросовісних фінансових установах, втрати на курсовій різниці тощо.

Водночас більшість українців явно переоцінюють власний рівень фінансової грамотності. Заведіть розмову з пересічним громадянином щодо фінансової грамотності і в дев'яти з десяти випадків ви почуєте самовпевнену відповідь, що все, що потрібно знати про власні фінанси, ваш співрозмовник знає і навіть ще й вас зможе повчити. Але задайте йому кілька питань, наприклад, чим відрізняється простий відсоток від складного, або як порахувати реальну переплату по кредиту, маючи в розпорядженні термін і суму щомісячного платежу, і ви побачите, як почнуться проблеми з правильними відповідями.

Безумовно, ці самі люди беруть позики в мікрофінансових організаціях під 700-1000% річних, маючи змогу взяти кредит у банківській установі під відсотки, які менші десь у 10 разів, не кажучи вже про те, що варто б подумати взагалі, чи дійсно необхідний цей кредит на телефон або телевізор вартістю в половину річної зарплати. Інша частина, навпаки, за жодних обставин не використовує кредити як інструмент тільки тому, що хтось зі знайомих мав негативний досвід користування кредитом через власну необізнаність.

Далеко не в усіх є розуміння, що пропозиції вкласти в щось власні кошти під 10% на місяць є практично стовідсотковим скамом, оскільки такий показник досягається у виключних випадках, і там точно не буде потреби у фінансуванні від простого населення.

Фактично ми маємо середньостатистичний портрет споживача фінансових послуг: завищена оцінка рівня власної фінансової грамотності, тотальна недовіра до фінансових інститутів, пасивність у плані фінансової самоосвіти та схильність втрапляти в різного роду фінансові афери або витрачати зайві кошти внаслідок неправильних фінансових рішень. Очевидно, схожі висновки дає загальнонаціональне опитування наприкінці 2018 року, яке було проведено організацією USAID. Зокрема, в цьому дослідженні зазначається:

  • близько 20% громадян узагалі не роблять заощаджень;
  • З тих, хто заощаджує, кожен другий тримає заощадження вдома, таким чином, згідно з даними НБУ за третій квартал 2020 року, на руках у населення знаходиться понад $92 млрд;
  • Тільки 21% українців знає, що ФГВФО гарантує вклади лише до 200 тис. грн, 50% взагалі не знають, яку суму гарантує фонд, а 8% чекають, що у разі банкрутства банку їм буде компенсовано всю суму розміщених коштів;
  • Люди з нижчими доходами та нижчим рівнем фінансової освіти демонстрували значно нижчі результати та проявляли значно менший інтерес до фінансової грамотності. Парадоксально, але саме цій категорії людей фінансова просвіта є найнеобхіднішою.

У більшості українців досить пасивне ставлення до створення власного добробуту, підкріплене філософією патерналізму та поглядами на світ, сформованими крізь призму соціалістичних ідей. Немає почуття повної відповідальності за свій фінансовий стан, натомість є ціла купа претензій та вимог до державних і фінансових інститутів.

Але чи дійсно все так складно, як може здатися на перший погляд і як нам показують результати досліджень? Давайте спробуємо поглянути на ситуацію з іншого боку. Чи знає хтось точну цифру вкладників, які постійно мігрують з одного банку в інший у пошуках більшої дохідності з депозитів? Скільки насправді цих людей, які постійно тримають руку на пульсі ринку депозитних ставок, знають усі тонкощі та нюанси акційних пропозицій і які досить часто володіють інформацією краще за багатьох банківських спеціалістів, що працюють з цим банківським продуктом.

Чи не є це свідченням щонайменше непоганого рівня фінансової грамотності цих людей? А інвестори в нерухомість? Вони досить добре орієнтуються в дохідності інвестицій та термінах їхнього повернення, на якому етапі будівництва варто інвестувати, в коливанні цін на ринку нерухомості та в курсових ризиках. Хто ці люди? Скільки їх? Очевидно, точної статистики немає, але будь-який банківський спеціаліст, що працює на відділенні з клієнтами, так само як і менеджер одного з центрів продажу нерухомості, скажуть, що таких клієнтів досить багато. Звісно, можна поставити під сумнів рівень фінансової грамотності як перших, так і других, аргументуючи це сумами втрачених вкладів під час банкопадів та інвестуванням в об'єкти, які так і не добудувалися.

Але чи підраховував хтось, який відсоток серед тих, хто втратив свої кошти під час банкопаду, людей, які професійно заробляють на депозитах, стосовно до кількості простих вкладників? А в якому відсотковому співвідношенні знаходяться типові інвестори в житло до простих людей, які вирішили купити житло для себе? Скільки у відсотковому значенні в таких вкладників і інвесторів було невдалих угод стосовно вдалих? Зазвичай, про такого роду інвестиції, за їхньої вдалої та правильної роботи, не говорять голосно, ніхто не виходить на вулицю з транспарантами, на яких написана цифра зароблених відсотків чи сума від перепродажу квартири в новобудові, про це не показують у новинах в праймтайм, а про провали та банкрутства чують усі.

Можна, звісно, заперечити, що задоволення заробляти на депозитах і інвестуванні в нерухомість може дозволити собі клас вище середнього. Тут можна посперечатись, але давайте натомість розглянемо деякі аспекти фінансової діяльності українців, які точно не мають стосунку до градації за ступенем матеріальних статків.

Факт розрахунків карткою та можливість накопичення кешбеку за покупки уже загальновідомий та досить популярний в населення, особливо у молоді, і є тим інструментом, який може собі дозволити використовувати будь-хто, незалежно від матеріального рівня. Чи підраховував хтось, наскільки активно молодь користується цим інструментом, перетворюючи його на свого роду спорт? Що, крім кешбеку від банку, за ту ж саму покупку можна отримати кешбек від одного зі спеціальних кешбек-сервісів, де зібрані основні українські та міжнародні маркетплейси та магазини? І те, що, використовуючи підвищений кешбек на певну з категорій по картці, купуючи через кешбек-сервіси, інколи отримуючи знижку на певний товар від самого магазину, в кінцевому підсумку можливо повернути 50 і навіть 70% кешбеку від вартості покупки?

Чи займався хтось серйозними підрахунками, скільки на піку популярності криптовалют відкрилося криптообмінників? Скільки було відкрито компаній, бізнес яких тим чи іншим чином пов'язаний з криптовалютою, інвестуванням в неї, навчанням, консалтингом, маржинальною та арбітражною торгівлею. Всі ці речі були б неможливими без достатньо великого попиту на них серед населення. Звісно, можна мати різне ставлення та різні погляди щодо економічної сутності криптовалют, але важко не погодитись, що обізнаність у цих новітніх фінансових інструментах скоріше говорить про наявність певного рівня фінансової грамотності, ніж про схильність до участі у черговій авантюрі.

До речі, досить часто як один із аргументів низької фінансової грамотності населення приводять активну участь у фінансових пірамідах. Пропоную поглянути на це під іншим кутом зору.

Усі пам'ятають МММ середини 90-х років, добре пам'ятають наслідки того, як лопнула ця піраміда. Розчарування, зневіра, борги, серії самогубств. Люди були банально ошукані внаслідок власної фінансової безграмотності. Чи повторились ці наслідки після закриття МММ-2011 і МММ-2012? Звичайно, МММ-2011 і МММ-2012 були значно меншими за своїми масштабами у порівнянні з першою МММ, але, тим не менш, явище було достатньо масовим, за різними оцінками залучило від 3 до 6 мільйонів учасників. Що це були за люди? Невже така їхня кількість дозволила себе ще раз ошукати?

Очевидно, що ні, враховуючи те, що абсолютна більшість прекрасно пам'ятала наслідки першої МММ, а для тих, хто забув, чи випадково не знає, Сергій Мавроді офіційно попереджав, що проєкти є фінансовими пірамідами і кошти можна втратити у будь-коли. Отже, виключаючи варіант, що учасники не розуміли, в чому вони брали участь, то постає логічне запитання: яка мотивація участі в цих пірамідах? Прагнення легких грошей, не вникаючи в суть системи і не роблячи найпростіших необхідних розрахунків? Безумовно, таких учасників мало бути досить багато, вірогідно, що їх була більшість.

Однак достатня їхня кількість добре прораховувала потенційні ризики та досить багато з них зуміла примножити свій капітал за рахунок тих, хто недостатньо зважав на ризики. Головним підтвердженням є перманентна участь частини населення в того чи іншого роду схемах Понці. Після вищезгаданого МММ-2011-2012 їх було досить багато, найбільш відомі з яких «Меркурій», Helix, B2BJewelry, болгарська псевдокриптовалюта OneCoin тощо.

Звертає на себе увагу той факт, що в багатьох таких пірамідах «сотники» і «десятники» — зазвичай одні й ті ж люди, які переходять з однієї піраміди в іншу: спочатку вони були, приміром, десятниками в піраміді «Меркурій», потім у Helix, OneCoin тощо. Ці люди мають своїх постійних клієнтів, які час від часу самі звертаються з питанням щодо можливості взяти участь у черговій піраміді. Що для них фінансова піраміда? Для когось — лотерея, для когось — ігровий автомат, азарт, розвага, розрахунок на легкі гроші. Для певної категорії учасників це свого роду різновид ризикових інвестицій.

Вони, як правило, досконало вивчають інформацію про проєкт, визначають або вираховують приблизні терміни його існування та приймають достатньо виважені рішення щодо того, скільки разів доцільно ввійти в проєкт, коли необхідно вивести кошти та які суми вкладати. Окремий напрямок фінансових пірамід — це так звані HYIP-проєкти, якими користується, як правило, молодше покоління.

Об'єктивно, фінансування пірамід населенням є суто негативним явищем — збір фінансових ресурсів в цьому випадку явно не перетворюється на інвестиційні джерела розвитку реального сектору економіки. Кошти, враховуючи їхню кількість «на руках», які могли б піти на фінансування та розвиток певних бізнес-проєктів, що сприяли б створенню робочих місць, стимулювали б зростання ВВП і загалом могли б бути одним з драйверів економічного зростання країни, в основному поповнюють кишені аферистів.

Проте ми намагаємося подивитися на це явище в контексті фінансової грамотності населення. Згідно з поширеною думкою, учасниками пірамід стають азартні люди, ті, що перебувають у скрутному становищі, та фінансово неграмотні люди. Ми бачимо, що це справедливо лише частково — участь у фінансових пірамідах не завжди свідчить про фінансову безграмотність, досить часто учасники мають значно більший рівень фінансової грамотності, ніж про них звикли думати.

За дослідженнями MasterCard Digitalization Trust Survey 2019, українці надзвичайно відкриті до інновацій, випереджаючи при цьому низку європейських країн: 87% українців віддають перевагу оплаті смартфоном, а 58% громадян уже користуються платіжними застосунками, що є одним із найвищих показників у Європі. І ці вражаючі цифри досягнуті всього за кілька років. Чи не говорить це про те, що у нас досить високий потенціал сприйняття новітніх фінансових технологій за умови, що вони будуть зручними і цікавими споживачам? І як наслідок поширення новітніх фінансових технологій, збільшення рівня фінансової інклюзії та фінансової грамотності серед громадян?

https://thepage.ua/ua/experts/dzheff-bezos-stav-pershoyu-lyudinoyu-zi-statkom-u-dollar200-mlrd

Хто ці люди? Загалом це міленіали, наразі вони є найбільш активною і достатнього рівня платоспроможною категорією населення та відповідно є на сьогодні драйвером адаптації нових фінансових технологій та продуктів серед населення. Окремої уваги заслуговує молодше покоління. Національний банк України у своїй стратегії розвитку фінансової грамотності населення вже акцентує увагу на поколінні зумерів і поколінні альфа, які найближчим часом стануть економічно активною частиною населення.

Низький рівень фінансової грамотності, безумовно, є бичем нашого суспільства, оскільки переважна більшість фінансово неграмотного населення сумарно впливає на напрями та швидкість розвитку, насамперед економічного. Ми досить ясно можемо побачити та оцінити його ступінь, починаючи від впливу на фінансові ринки країни (згадаймо масові відтоки вкладників або панічний попит на валюту), так і на суспільно-політичні процеси з відповідними наслідками.

Через низький рівень фінансової грамотності суспільство приводить до влади популістів, обіцянки яких, з економічної точки зору, просто нездійсненні. Чого вартий той факт, що окремі політики можуть обіцяти одночасно збільшення соціальних виплат і зниження податків, водночас продовжувати роками знаходитись у топі української політики. З тієї ж причини до влади приходять ментальні соціалісти. До речі, чому соціалізм не працює і не вартий ностальгії, теж більшість не розуміє саме через рівень своєї фінансової грамотності.

Безумовно, у підвищенні рівня фінансової грамотності повинно бути зацікавлене передусім саме населення, оскільки тоді воно матиме можливість ухвалювати більш ефективні фінансові рішення, які відіб'ються в подальшому на їхньому матеріальному рівні. Потенціал у нашого суспільства, як ми бачимо, є. І він може бути сповна використаним як відповідними фінтех-продуктами, так і системними діями з боку держави.

Національний банк України презентував у червні 2019 року бачення стратегії фінансової грамотності, активна фаза реалізації якої була запланована на 2020 рік. Хочеться вірити в те, що старту реалізації завадила пандемія, і після її завершення дана ініціатива не залишиться просто красивою презентацією, а дійсно почне втілюватися. Продумано і правильно. Час покаже. А поки що українці шукають свої власні шляхи покращення фінансової грамотності або продовжують залишатися в полоні соціалістичних ілюзій.

Подякувати 🎉
The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора