Державно-приватне партнерство дозволяє скоротити витрати і передати частину ризиків з державного у комерційний сектор. За контрактом приватні компанії створюють і обслуговують державні послуги та інфраструктуру, однак значна частина фінансового ризику залишається за державою. За даними Світового банку (грудень 2016 року), ця практика поширена у 92 країнах світу.
Великобританія була серед піонерів державно-приватного партнерства. З кінця 1990-х британське співробітництво між державним та комерційним сектором охопило такі державні видатки: охорона здоров’я, освіта та військова сфера. Британський уряд платить приватним консорціумам за використання побудованої інфраструктури, допоки вона не переходить у власність держави через кілька десятиліть. Найбільшим успішним прикладом цієї співпраці є найстаріша клініка в Лондоні – Бартс (Лікарня Св. Варфоломія), що побудована у 1123 році. Це найстаріша британська клініка, яка і сьогодні знаходиться на місці заснування.
Девелоперський гігант Skanska UK відновив і побудував Бартс, інвестувавши у проект понад 1 млрд фунтів. Тепер Бартс – це провідний кардіо-онкологічний центр, який обслуговує Лондон і його околиці. Заклад розрахований на 290 місць і забезпечує роботою понад 2 тис. осіб. Протягом усього процесу реконструкції лікарня продовжувала працювати у звичайному режимі.
У свою чергу, інвестиційна корпорація Sustainable Development Capital вклала понад 2,5 млн фунтів у низьковуглеродне комбіноване виробництво тепла і електроенергії (CCHP) в Бартс. Відповідно до Директиви ЄС з енергоефективності, CCHP забезпечує виробництво електроенергії і тепла з меншою кількістю вуглецю, що призведе до скорочення викидів. Британський міністр енергетики та зміни клімату Грег Баркер наступним чином прокоментував даний проект: «CCHP має великий потенціал для значних скорочень викидів і зменшення витрат для таких потужних споживачів енергії, як лікарні. Але для цього потрібна значна фінансова підтримка, тому я покладаюся на державно-приватне партнерство для реалізації подібних проектів».
Державно-приватне партнерство для реконструкції Бартса дозволило Національній службі охорони здоров’я:
- підвищити якість і доступність медичної допомоги шляхом надання нових клінічних моделей;
- покращити середовище для хворих і персоналу і скоротити забруднення навколишнього середовища;
- збільшити кількісну можливість надання медичної допомоги;
- знизити державні видатки у сфері охорони здоров’я;
- поліпшити кваліфікацію і лояльність персоналу.
Удосконалення охорони здоров’я шляхом впровадження нових технологій лікування та діагностики захворювань, а також будівництва нових профільних медичних центрів вимагає великих капіталовкладень з боку держави.
Завданням №1 реформи охорони здоров’я в Україні є пошук фінансування, заради такого можна навіть спеціальну посаду або робочу групу створювати. Без вирішення проблеми браку коштів вся гарна демагогія і навіть щирі наміри не мають практичного сенсу.
Впровадження обов’язкового державного медичного страхування на основі державно-приватного партнерства із залученням страхового бізнесу з позитивним досвідом та високою репутацією зменшує фінансове навантаження як на превентивну охорону здоров’я, так і на забезпечення медичної допомоги.
За участю трьох сторін – держави (платників податків), громадян (прийнятні доплати за страхові поліси) і страхового бізнесу – виграють усі. Держава отримує ресурс для збереження людського потенціалу. Громадяни отримують реалізацію права на здоров’я і медичну допомогу, а також мотивацію уникати шкідливих факторів для здоров’я у повсякденному житті, адже розрахунок вартості поліса повинен прямо пропорційно залежати від способу життя. Галузь отримує розширення ринку страхових послуг і таким чином виграє за рахунок обсягів, звільняючись від залежності від маржі цін (і робить поліси більш доступними для громадян). Для цього всього лише потрібно вести переговори і грамотно здійснювати розрахунки, ініціатором і промоутером яких має виступити Міністерство охорони здоров’я. Звичайно ж, все залежить не від одного міністерства, проте ініціатива повинна виходити від профільного відомства.
Однак замість пошуку фінансування спостерігається тенденція до скорочення вже наявних медичних і наукових ресурсів та комерціалізації того, що є стратегічним обов’язком держави – охорони здоров’я та доступності медичної допомоги. Така політика є недоречною для найбіднішої країни Європи, що знаходиться в стані війни, де більшість населення живе за межею бідності, а кількість самого населення щорічно скорочується на 200 тис. через легковажне ставлення чиновників до охорони здоров’я і медичної допомоги. Охорона здоров’я потребує фінансування. Однак без вирішення цієї задачі шляхом державно-приватного партнерства та/або іншими способами гроші не підуть за пацієнтом, оскільки їх просто немає.
