Одне з перших важливих повідомлень, яке прозвучало від команди «Зе!» — робота з МВФ буде продовжена. При цьому майже кожен політик, намагаючись переконати народ у необхідності роботи з фондом, каже людям: Іншої альтернативи немає.
У свій час ці слова повторювала «залізна» Маргарет, намагаючись виправдати політику, яка призвела Великобританію до економічної кризи на початку 80-их. Її врятувало тільки те, що Англія жорсткою військовою силою відповіла Аргентині, коли та вирішила пред’явити претензії на Фолклендські острови. Тетчер пішла у ва-банк і перемогла. Одночасно з цим вона повернула собі рейтинг і шанс продовжити свою політику. Ймовірно, саме в той момент англійці згадали про колишню славу найбільшої в світі імперії.
Маргарет брехала. Альтернатива була. Буквально поруч, через протоку Ла-Манш динамічно розвивалася інша країна – Франція. Якщо англійці вирішили взяти курс на зниження впливу держави на економіку, то французи навпаки будували економіку завдяки державі.
А ще були Скандинавські країни, які будували державу загального добробуту. Була Південна Корея, яка динамічно розвививалася, Японія, Тайвань, де держава активно розвивала експорто-орієнтовані економіки. І на рахунок всього цього Маргарет брехала, як бреше недосвідчений лікар, переконуючи пацієнта в правильності його методу лікування. Однак, тут я не суджу Тетчер. Я суджу її брехню.
І як у свій час брехала прем’єр-міністр Великобританії, так зараз брешуть наші політики про те, що альтернативи МВФ немає. Адже можна пригадати, як розвивалися без цих кредитів Японія і Китай. Можна навіть пригадати, як одного разу в 1997 році за кредитом звернулася Південна Корея, проте швидко вирішила свої проблеми і більше не зверталася за допомогою до цієї організації. Однак це дуже незручні приклади, які ставлять питання: а що з нами не так? Чому інші можуть, а ми не можемо злізти з кредитної голки?
Відповідь на це питання лежить на поверхні. Міжнародний валютний фонд — це організація, що допомагає країнам з проблемами в платіжному балансі. Ці проблеми виникають, коли держава сильно залежить від долара або інших резервних валют і по суті у країни витрати в цій валюті перевищують доходи. Хоча фонд у нас люблять називати якірним інвестором, проте, насправді це кредитор останньої інстанції. Коли державу ніхто не хоче кредитувати, то залишається надія на МВФ. Використовуючи своє виняткове становище, цей кредитор може дати гроші при виконанні ряду умов. Парадокс цих умов у тому, що вони не усувають головну проблему — дефіцит платіжного балансу. Адже вони прекрасно розуміють, що він включає в себе торговий баланс. І якщо є величезний торговий дефіцит, то зрозуміло, що проблема з платіжним нікуди не зникне. І саме цю проблему потрібно вирішувати. Однак реформи МВФ вирішують що завгодно, тільки не це.
Насправді ж альтернатива є, і вона досить очевидна. Проблему з платіжним балансом ми можемо вирішити самі, але для цього потрібно бажання. Країна повинна розвивати внутрішнє виробництво знижуючи залежність від імпорту і розвивати експорт. Саме таким чином азіатські країни досягли успіху без МВФ. Частково проблему можна було б вирішити, якщо провести реальні реформи. Це експортно-кредитне агентство, індустріальні парки, обмеження експорту сировини. Але оскільки така ініціатива надходить від невеличкої купки депутатів, то більшість їх не чує. Замість цього, шукають спосіб, як би отримати новий кредит. А населенню розповідають про те, що альтернативи немає. І найгірше те, що минула влада, так і нинішня в цьому питанні нічим не відрізняються один від одного.
Читайте також
Штучний інтелект під мікроскопом: чому прозорість і зрозумілість стають новими бізнес-імперативами
«Вчасно.Кращі» — відзнака компаній, що впевнено рухаються до цифрового майбутнього
