Значна частина імпортних товарів до війни доставлялася в Україну морем у контейнерах. Вже понад півтора року чорноморські порти закриті для таких вантажів. Однак логістичні компанії зуміли перебудуватися, і контейнери знову пливуть та їдуть до України. Про те, як ці зміни відбувалися, 
розпитало Катерину Балютову, керуючого партнера та СЕО Marine Container Service.
Як для вас почалася повномасштабна війна?
– У листопаді 2021 року ми з моїм чоловіком – американцем вирішили остаточно, що будемо жити в Україні. Як багато хто тоді, ми не вірили, що війна почнеться. Але мій брат – ми з ним бізнес-партнери – за кілька днів до 24 лютого запропонував мені бути готовою до виїзду на захід України, оскільки, на його думку, була велика ймовірність захоплення Одеси у разі нападу РФ.
Коли почалися обстріли, ми виїхали машинами на захід, проїжджали через місця, куди зовсім недавно потрапили ракети. Під Вінницею нас не пропустили через блокпости. Ми залишилися ночувати під Уманню, а наступного дня, коли ситуація стала трохи прояснюватись, вирішили повертатися до Одеси.
Можливість від'їзду за кордон ми не хотіли навіть розглядати. Мій брат був учасником Майдану у 2013-2014 роках, моя родина з Одеси відправляла туди гроші та всіляко допомагала. Тому й зараз не могли залишити країну. За кілька днів стало зрозуміло, що Одесі найближчим часом окупація не загрожує – якби вона сталася, ми не залишилися б у місті. Тому почали дивитися, що і як можемо робити в нових умовах.
Катерина Балютова
Офіс компанії перемістився на мою дачу. Ми одразу ж почали займатися харчуванням бійців ТрО – кілька місяців самі купували продукти, готували їжу приблизно для ста осіб і розвозили її на позиції. Потім до цього підключилося Міноборони і стало легше, насамперед з грошима.
Згодом моя дача перетворилася не лише на офіс, а й на «пункт незламності». Поставили генератор, адже в Одесі електроенергії не було по кілька днів поспіль. Тепер у нас там їх уже два.
Відновлення бізнесу після початку війни
Коли у вас виникли перші думки про бізнес у воєнних умовах?
– Наш бізнес – це контейнерні перевезення. Усі морські перевезення вантажів в Україну були зупинені 24 лютого, порти закрилися. Відтоді й досі жодне судно з контейнерами до них не зайшло.
Майже 90% наших клієнтів займаються імпортом: запчастини до різної техніки, будматеріали, сантехніка, побутова техніка тощо. І 90% відправлень були з Китаю, решта — з країн Південно-Східної Азії.
У перші пару тижнів був повний хаос. Багато клієнтів не виходили на зв'язок із нами, вони рятували себе й родину.
До повномасштабного вторгнення в Україну за місяць заходило близько 20-25 тисяч контейнерів з імпортом. З огляду на те, що транзитний час з китайських портів до України становить 1,5-2 місяці, ми розуміли, що приблизно 50-60 тисяч контейнерів десь «зависли». Наша частка становила десь приблизно 1 тисячу контейнерів, і треба було з'ясувати, де вони знаходяться.
Частина з них залишалася в Китаї, інша вивантажувалася в портах за маршрутом руху або переносилася на невеликі судна, які мали доставити їх до України.
Ми відразу почали намагатися розібратися у ситуації — встановити звʼязок з клієнтами та відправниками, знайти контейнери і організувати їхню доставку, розробляючи нові доступні на той час логістичні маршрути.
Як змінилися умови для вашого бізнесу?
– Першим неприємним сюрпризом для нас стали дії китайських партнерів. На словах вони начебто не підтримували РФ. Однак у найважчі перші дні без жодних попереджень кардинально змінили для українців умови співпраці: перекрили усі кредитні лінії й висунули вимогу сплатити всі поточні борги та надалі працювати лише за 100%-вою передоплатою.
При тому, що з деякими китайськими агентами ми працювали вже понад 10 років. Також клієнти мали свої домовленості і замовляли вантаж за мінімальною передоплатою у 10%, а часто мали відстрочку платежу навіть після отримання товару.
Тобто все враз обнулилося — ніби виникла глуха стіна.
На щастя, українська банківська система працювала майже без збоїв. Хоча спочатку як в експедиторських компаніях, так і у клієнтів були складнощі з купівлею валюти, пов'язані з переліком критичного імпорту.
Виникли неабиякі проблеми і з документами, оскільки порти, на які несподівано «упали», українські транзитні контейнери, не були готові до цього. І якщо румунські та польські порти швидко перелаштувалися та знайшли можливість прискорити роботу, наприклад, приймали від нас скан-копії документів, то турецькі не змогли піти на поступки та ще й досі вимагають усі паперові оригінали.
Проте за місяць роботи ми вже чітко розуміли, де який вантаж знаходиться. Пішли перші оплати та видачі наших контейнерів в іноземних портах.
Основна частина нашого персоналу залишилася в Україні. Декілька людей, які виїхали на самому початку вторгнення, за 2-3 місяці повернулися.
Робота з різних міст і країн майже не вплинула на якість і швидкість процесів. Мабуть, за це треба подякувати ковіду — за час карантину ми навчилися працювати дистанційно, налагодили нові бізнес-процеси через CRM-систему. Якби нам довелося все опановувати в умовах перших місяців війни, то ще невідомо, як би все склалося — можливо, ми раніше зламалися б, ніж навчилися.
Нова реальність у контейнерній логістиці
Коли для вас бізнес-ситуація набула вигляду нової нормальності?
– Десь за два місяці нові логістичні схеми здебільшого сформувалися. Трохи більше часу знадобилося, щоб знайти нових партнерів та налагодити співпрацю.
Зрештою, ми втратили близько 35% клієнтів, їхні бізнеси з різних причин перестали працювати. Перші три-чотири місяці ми майже не мали нових замовлень. Обсяг перевезень впав приблизно на 40%.
Але вже влітку 2022 року клієнти почали оживати — думати, чого ще потребує ринок і замовляти це. Так поставки потроху відновились. Нині нашу роботу можна назвати майже розміреною.
Як через закриття морських портів зараз виглядає контейнерна логістика?
– Наразі контейнери доставляються до морських портів, що знаходяться поблизу кордону з Україною. В основному це румунська Констанца та польські Гданськ і Гдиня. А далі оптимальний маршрут доводиться прораховувати практично кожному клієнту особисто.
Йдеться не лише про вартість морського фрахту (він наразі дешевший у польські порти), а й про доставку вантажу до кордону України і потім до місця призначення. Це може бути доставка контейнера автотраком або перевантаження товару з контейнера. Доводиться враховувати черги на пунктах пропуску та багато інших факторів.
Ми пропонуємо різні варіанти, інформуємо про переваги та ризики кожного з них, а замовник вже сам вирішує, який обрати. Переважна більшість вантажів доставляється клієнтам автомобілями. Залізниця залучається, якщо йдуть відразу 10-20 контейнерів, особливо важких (наприклад, з добривами). Для клієнта така доставка дешевше, але й займає вона більше часу.
З наших річкових портів з контейнерами працюють Ізмаїл та Рені, куди їх доставляють спеціальні баржі з румунської Констанци. Але такий варіант не всім підходить через те, що зростає транзитний час. А останнім часом через обстріли цих портів дається взнаки й фактор безпеки.
Як змінилися ціни у контейнерній логістиці?
– Під час пандемії ковіду у світі сильно подорожчала — до п'яти разів — вартість низки видів фрахту, насамперед через тимчасове закриття портів Китаю, Америки та Європи та внаслідок цього нехватку порожніх контейнерів.
Доставка 40-футового контейнера з Китаю до портів Чорного моря напередодні та на початку повномасштабного вторгнення коштувала рекордні $10-12 тис. Влітку минулого року світові ціни на фрахт почали різко падати через уповільнення економіки. У вересні вони наблизилися до доковідного рівня – $2-2,5 тис. за контейнер. Це дуже допомогло нашим клієнтам, витрати на логістику яких значно зросли через війну.
Наша винагорода залишається такою ж, як була до війни — від $30 до $50 за контейнер. Ми розуміємо, що клієнти наразі часто працюють на межі виживання, і не вбачаємо можливим для себе у такій ситуації піднімати ціни, хоча наші витрати через загальну інфляцію теж збільшилися.
Що відбувається зі страхуванням у вашому бізнесі?
– У нашій українській логістиці існують два види страхування. Перший — страхування вантажу, ним займається клієнт. Крім того, є страхування нашої відповідальності як експедитора.
Перший вид не обов'язковий, контейнерні лінії його не вимагають, і клієнти часто не страхують вантажі. Він зазвичай коштує 0,2% інвойсної вартості вантажу, тому для імпорту виходить досить значна сума.
Відповідальність експедитора включає безпеку доставки контейнера, помилки персоналу під час оформлення документів тощо. Наша компанія ось вже понад 6 років має договір страхування відповідальності з британською страховою компанією TT-Club, який забезпечує страхове покриття у розмірі 250 тис. євро на кожний контейнер, який ми перевозимо.
Платимо ж ми страховику не за кожен контейнер, а фіксовану суму щокварталу, залежно від очікуваного обсягу перевезення. Це страхування збільшує вартість витрат приблизно на $10. Але ми вважаємо, що спокій і впевненість клієнтів для нас головні, бо стресу у нашому житті й так вистачає. За час війни у нас поки не трапилося жодного страхового випадку.
Чому війна навчила український бізнес
На вашу думку, що з нинішніх схем роботи може стати в пригоді у мирних умовах?
– Відповісти на це питання складно, бо ми не знаємо, коли закінчиться війна і в якому стані українська економіка буде на час перемоги. Наприклад, деякі наші клієнти готуються відкрити свої склади у Польщі та звідти вже проводити дистрибуцію.
Однозначно не відмовимося від дистанційної роботи. Ковід та війна навчили нас бути максимально гнучкими та адаптивними. Хіба що, сподіваюся, не знадобиться навичка роботи з бомбосховища.
Ще точно можу сказати, що на початку великої війни українці показали себе як дуже згуртована нація. Ми спрацювали як єдиний організм і стали прикладом єдності для всього світу. Кожен робив те, що міг на своєму місці, та всі разом допомагали армії.
Наприклад, наша компанія до 50% прибутку направляла і направляє на допомогу військовим та реабілітацію поранених воїнів. У моєму оточенні майже всі або донатять, або волонтерять, або допомагають ЗСУ інформаційно. Впевнена, що й надалі кожен український бізнес, кожна людина має підтримувати нашу армію усіма можливими способами.
Попри цю трагічну сторінку нашої історії, ми як суспільство дуже сильно змінюємося – зростаємо, вчимося, загартовуємося та згуртовуємося.
Читайте також
