Наприкінці травня в Окружний адміністративний суд був поданий позов про відсторонення першої заступниці голови Нацбанку України (НБУ) Катерини Рожкової від посади. Тоді ж у НБУ заявили, що у разі прийняття такого рішення будуть розцінювати ситуацію як пряме блокування роботи головної фінустанови країни. Проте у червні Баришівський суд прийняв це рішення. Нацбанк «занепокоївся ситуацією, коли українські суди дедалі частіше стають інструментом тиску на роботу центрального банку». Крім того, в НБУ додали, що «ці обставини вкотре наглядно підтверджують необхідність завершення розпочатої судової реформи для запобігання корупційного використання судової системи як інструменту політичного тиску на органи державної влади». Останнє прозвучало, як натяк на конфлікт з колишнім власником Приватбанку Ігорем Коломойським. Про дивні вердикти українського правосуддя, про юридичні лазівки в позовах Коломойського, про майбутнє Приватбанку та загалом фінансової системи України 
розпитало першу заступницю голови НБУ Катерину Рожкову.
Про відсторонення від посади і про роботу НБУ
– За рішенням суду вас все ж таки усунули?
– Є рішення Баришівського районного суду Київської області, яке вимагає мого відсторонення. Але Законом «Про Національний банк України» не передбачено відсторонення заступників Глави НБУ «за рішенням суду». Ми не розуміємо, як його виконувати, тому звернулися до суду за роз'ясненням: якщо ви прийняли таке рішення, то поясніть нам, як ви його бачили, оскільки це суперечить існуючому Закону. Баришівський суд нам у такому роз'ясненні відмовив, мотивуючи все це тим, що справу направлено до апеляції. Тож чекаємо апеляції.
– Поки суд розглядає справу, ви виконуєте свої обов'язки. Чи можливо потім оскаржувати прийняті вами робочі рішення?
– У нас колегіальна система прийняття рішень. Це одне з досягнень – внутрішня реформа Національного банку. Працює система комітетів, існує правління, є поняття кворуму, після кворуму йде голосування. Я є членом окремих комітетів і членом правління. Тому на сьогодні неможливо нікому, навіть голові НБУ, прийняти якесь одноосібне рішення. Все вирішується колегіально, і це, насправді, дуже добре.
– Виходить, що за прийняті рішення ніхто не відповідає?
– Ви даремно так говорите. Це прозорість, і це точно те, що дозволяє уникнути суб'єктивізму. У будь-якому разі кожна людина має якусь суб'єктивну думку. Коли ми обговорюємо щось, то розглядаємо одне й те саме питання з різних точок зору. У результаті народжується найоб'єктивніше рішення, яке тільки може бути. Така система прийнята в Європі і у всьому світі. Головне – це об'єктивність.
– Вважається, що у нас люди звикли до вертикалі.
– Цього робити не можна. Правління приймає важливі рішення. Наприклад, про якісь серйозні санкції до банків. Або ж стверджує концептуальні документи, які впливають на всю банківську систему, а можливо, й на весь фінансовий сектор та всю економіку. Уявіть собі, що людина вирішує такі речі одноосібно.
– Більшість думає, що так і вирішують. Зараз Ігор Коломойський каже, що Гонтарева у нього забрала банк.
– Це неправда. А чому Гонтарева і Рожкова? Тому що, мабуть, ми були комунікаторами з ним. Рішення прийняли колегіально, але комунікували ми — вона як глава НБУ і я як людина, яка відповідає за банківський нагляд. Тому він нас запам'ятав. У цьому й питання.
Щодо колегіальності. У нас дуже серйозні обговорення. Вчора [18 липня – ред.] на правлінні прийняли два нових положення для банківської системи. Була дуже складна дискусія.
– А які нові положення прийняли?
– Перше – це положення про організацію роботи з проблемною заборгованістю. Друге – положення про вимогу до банків створювати плани відновлення (recovery-плани) на випадок кризових ситуацій. Мова про організацію роботи щодо створення таких планів. Це досить серйозні системи, імплементація яких вимагає від банків додаткових зусиль для створення окремих підрозділів, а також організації нових процесів.
Тут була серйозна дискусія: наскільки це зараз потрібно, наскільки затратно, чи є сенс вносити зміни в структуру, як це вплине на попит на банківських фахівців, чи є такі фахівці на банківському ринку або де їх взяти. Це серйозні питання. Ми можемо щось запропонувати, а банки потім не зможуть нічого зробити. Тому настільки важливе повноцінне обговорення та колегіальність. І так приймаються усі рішення.
Про Приватбанк
– Якщо послухати звичайних людей, то про Приватбанк кажуть таке: або Коломойський його забере; або не забере; або забере не банк, а гроші. Чи можна зараз щось спрогнозувати?
– Ми живемо не в казці, не у віртуальному світі. Рішення про націоналізацію – це було рішення Національного банку, Кабінету міністрів, РНБО. Також у нас є Рада фінансової стабільності, куди входять представники інших регуляторів, наприклад, Міністерства фінансів, Фонду гарантування, НКЦПФР та Нацкомфінуслуг. Ми разом обговорювали все: чому ми це робимо; що буде, якщо ми цього не зробимо; які негативні наслідки будуть для країни. Тому, по-перше, ці рішення обгрунтовані. А я вірю в тріумф справедливості.
По-друге, ми продовжуємо захищати і відстоювати ці позиції в судах. По-третє, в цьому процесі дуже важлива підтримка наших зовнішніх партнерів і кредиторів. Наприклад, МВФ. Коли Фонд приходить в якусь країну і надає їй фінансову підтримку, підписується меморандум, де, як у кредитному договорі, є вимоги. Для того щоб повернути кошти, нам треба щось поліпшити. Зазвичай, вони не займаються окремими фінансовими інститутами. Вони говорять про фінансову систему взагалі: вам треба забезпечити стійкість системи, для цього треба проводити щороку перевірку, вимагати докапіталізацію в певних випадках.
Є світові стандарти. Але якщо окремі фінансові інститути є системно важливими, МВФ ними займається теж окремо. У нашому випадку – тому що в Приватбанку було 35% депозитів, 50+% фінансових транзакцій. Не можна було взагалі допускати такого монопольного становища. І для цього у регулятора завжди є свої можливості. Але вони, на жаль, не були задіяні. У результаті ми отримали те, що отримали: too big to fail.
МВФ не ставив завдання щось націоналізувати або не націоналізувати. Він ставив таке завдання: зробіть стрес-тест, зробіть оздоровлення банків і нехай вони працюють. Але якщо банк – банкрут, то з ним вже нічого не можна зробити.
Чому я кажу про те, що підтримка дуже важлива. МВФ вже кілька разів однозначно заявив, що неприйнятна відміна рішення про націоналізацію у будь-якому вигляді – частково або взагалі. І я переконана, що для продовження співпраці це буде серйозним фактором.
– Тобто МВФ все ж таки не дозволить повернути банк?
– Президент і його команда чітко заявили про те, що, по-перше, співпраця з МВФ необхідна; по-друге, вони будуть захищати інтереси країни. Тепер складаємо обидві половинки. Якщо скасування націоналізації – це стоп-фактор для подальшої співпраці з МВФ, то я сподіваюся на те, що суди розглянуть цю ситуацію детально і правильно, проаналізують всю наявну інформацію, причинно-наслідкові зв'язки. Тому що в цих позовах дуже багато маніпуляцій.
Навіть в самому позові написано, що Національний банк при оцінці достатності резервів, сформованих під кредити, і водночас достатності капіталу, керувався інструкцією, яка ще не набула чинності. Це неправда. Ми керувалися тією інструкцією, яка діяла на момент перевірки. Однак, оскільки ми знали, що з 3 січня 2017 року буде діяти інша, ми зробили розрахунок і за нею. Ми заявили, що оцінювати достатність капіталу й приймати рішення ми будемо за чинною інструкцією, але зробимо розрахунок і за новою, щоб власники і менеджмент розуміли, яка буде перспектива і які додаткові дії можуть знадобиться від менеджменту і власників. І таких моментів багато. Сподіваюся, що апеляційний суд все це вивчить.
– Коли буде апеляція? І чи правда, що попередній суд не мав права розглядати це питання?
– Апеляція ще не призначена. Раніше було прийнято кілька рішень в короткий проміжок часу і з процесуальними порушеннями. Але я не юрист, щоб грамотно пояснити всі тонкощі.
Про плани, банківську систему України та про Валерію Гонтареву
– А що буде після апеляції у вашій справі? Як ви живете в такій невизначеності?
– Я не можу гадати на кавовій гущі. З точки зору процесу, це апеляція на тимчасову заборону виконувати функції. І якщо її виграти, то питання все одно залишиться невирішеним. З приводу невизначеності. Дуже багато всього відбувається, а часу не вистачає. Ми жартуємо між собою, що після відрядження в один-два дні виникає відчуття, ніби на роботі не був місяць.
Я займаюся роботою. Наприклад, зараз НБУ розробляє нову стратегію. У нас купа планів, про які було заявлено досить давно. Ми рухаємося у межах регулювання банківського сектору. Є дуже багато речей, які треба робити. Якщо озиратися на подібні спроби дестабілізувати роботу НБУ (видавити неугодних певним персоналіям людей), озиратися загалом на Баришівську судову систему України, тоді нам треба йти продавати квіти, а не працювати в Нацбанку.
– А ви вірите в банківську систему України?
– Дуже вірю. Ви навіть не уявляєте, наскільки сильно вона змінилася. Банківська система України стала зовсім іншою. Вона змінювалася, щоб бути на рівні кращих. Хоча кращих не буває — є просто хороші практики.
– Наприклад, швейцарська.
– Банківська система не існує сама по собі. Зараз ми будемо говорити, що первинне – курка чи яйце, адже розмір, активність, спрямованість банківської системи визначаються рівнем розвитку економіки. На сьогодні добре те, що банківську систему України відновили, і вона готова бути драйвером економічного розвитку. Тобто вже готова кредитувати і може це робити: тут достатньо капіталу і ліквідності. А ось чого не вистачає: потрібно завершити структурні реформи, які підкріплять економіку. А далі вони будуть доповнювати один одного. Якщо робити все правильно, то, думаю, років за п'ять ми будемо мати одну з найкращих банківських систем.
– Ви спілкуєтеся з Валерією Гонтаревою? Що вона думає з приводу ситуації, що склалася?
– Звичайно, спілкуюся. Валерія Гонтарева дала багато інтерв'ю, там все сказано. Зрозуміло, що ця тема неприємна. Але я дивлюся оптимістично: все змінюється і якомось чином розвивається, судова система в тому числі. Десь вона недореформована, десь ми бачимо кращі результати.
– Валерія Гонтарева консультує, підказує щось НБУ?
– Вона зараз працює в Лондонській школі економіки. Консультує інші країни з питань макроекономіки, ринкового регулювання, банківського сектора. Вона дуже хороший спеціаліст. НБУ вона нічого не підказує. Коли ми спілкуємося, то нам не вистачає часу на обговорення цих речей. Нам цікаво поговорити про щось інше.
Про нові технології, monobank і фінансово-технічні компанії
– Зараз багато людей переходять c карток реальних банків з офісами та відділеннями на картки віртуального monobank. Це надійно?
– Вони переходять на картки Universal Bank, на яких написано monobank. І ці картки забезпечують певні послуги або продукти. У monobank немає банківської ліцензії. Це фінансова технологія скорінгу, пропозиції продуктів, генерації клієнтів, яка була розроблена і віддана Universal Bank, який її застосовує за умови використання логотипу monobank. Це шлюз, через який клієнти заходять на баланс Universal Bank. Ми знаємо власника Універсалу, розуміємо, що у нього з капіталом, щорічно перевіряємо його кредитний портфель, стежимо за тим, як у нього збільшуються депозити.
– Це нормально, що клієнти йдуть від державних банків до приватних?
– Хтось іде, хтось приходить. Зараз ми спостерігаємо перерозподіл клієнтів. Здорова конкуренція – це завжди добре. Нам треба повертати довіру людей до банківської системи загалом — не обов'язково тільки до депозитів. Тоді до нас прийдуть ті клієнти, які або ніколи не були в банках, або покинули банки в момент кризи. Нас це чекає, клієнтів буде більше. Над цим працюють і банки, і НБУ. Ми зараз запускаємо нову функцію і розвиваємо її – це захист прав споживачів. Люди будуть повертатися до банків, розуміючи, що є той, хто їх захистить.
– Крістін Лагард, виступаючи на форумі фінансових директорів в Японії, сказала, що за кілька років у Китаї фінансово-технічні компанії набрали такої сили і стали такими потужними гравцями, що тепер потрібно з цим щось робити. Чи є ризик, що вони вплинуть на фінансову систему, а центробанки не зможуть з цим впоратися?
– Тут є два моменти. Для того щоб якось врегулювати це питання, нам дуже потрібен спліт. Сьогодні небанківські фінансові установи дійсно мають можливість, отримуючи ліцензію в іншого регулятора, отримати ліцензію Нацбанку на здійснення деяких банківських операцій, наприклад, грошових переказів, обміну валют. Нацбанк, даючи ліцензію на ту чи іншу операцію, не є їхнім основним регулятором. Звідси загроза недотримання стандартів ринкової поведінки та регуляторного арбітражу. Якщо, наприклад, до банків у нас є чіткі вимоги, розуміння, як ми їх перевіряємо, то у випадку з небанківським ринком є межі. Це не стосується технології monobank — це стосується небанківських фінансових компаній.
Тепер поговоримо про фінтех-компанії. Вони розробляють якийсь програмний продукт, який дозволяє швидше робити перекази або швидше приймати кредитні рішення, оцінювати клієнтів з точки зору ризиків, автоматизувати інші банківські процеси. Далі такі компанії або продають технологію якомусь одному банку, або укладають договір з кількома і віддають цю технологію, грубо кажучи, в оренду. Нацбанк спостерігає за банками і формує свої вимоги до технологій, які вони використовують. Незалежно від того, чи ці технології власні, чи аутсорсингові — вони все одно мусять відповідати вимогам регулятора.
