Танцювальний театр Insha Dance Company 6 жовтня розпочинає тур Україною з балетом-антиутопією «1984. Інша» та пластичною виставою «Д.І.М.». Покази пройдуть у Києві, Івано-Франківську, Хмельницькому та Львові.
Театр був створений у 2019 році у Києві. Спочатку це був творчий дует двох українських танцівників — Іллі Мірошніченка та Катерини Кузнецової. У 2022 році дует трансформувався в Insha Dance Company, метою якої є розвиток та популяризація танцювального театру в Україні через призму європейського досвіду.
Танцівник, хореограф, суперфіналіст восьмого сезону шоу «Танцюють всі!», артист балету Ілля Мірошніченко розказав 
про сучасний незалежний театр та як вдається підкорювати глядача танцем.
Як працює незалежний театр
Що таке незалежний театр?
Незалежний театр — це поняття доволі умовне. З одного боку, незалежність — це відсутність наглядовості з боку якогось вищого керівництва, відсутність обов’язкового виконання репертуарного плану. Незалежний театр — це мобільна штука, такий мобільний організм, який дуже швидко може адаптуватися під умови сучасності. Незалежність дає більше свободи в продукті, який створюється цим організмом. Більш універсальні теми, більше свободи у виборі якихось інноваційних інструментів.
Постановник Ілля Мірошніченко. Джерело: Insha Dance Company
Враховуючи досвід роботи у двох державних театрах, я стикався з великим опором до чогось більш сучасного, державні театри заперечують новаторство, вони застигли у часі. Мені відгукується фраза Леся Курбаса, що театр сьогодні має бути таким, яким суспільство буде завтра.
Але незалежний театр — це ще і фінансові питання. Найбільша проблема — пошук коштів. Я знаю дуже багато маленьких організацій, у яких є доволі цікаві ідеї, але немає можливостей для їхньої реалізації. І це проблема всього незалежного перформативного сектору.
Також треба розуміти, що будь-який театр залежить від глядача, аудиторії, на яку націлене мистецтво. Ми залежимо і не залежимо. Це складне питання, в якому важко знайти якусь однозначність.
Яким суспільство буде завтра і яким театр має бути сьогодні?
Це історія про відстоювання власного світогляду перед глядачами. У мене є така думка, що роль режисера — відстояти свій дитячій світогляд перед величезною купою дорослих світоглядів. Завтрашнє суспільство мені б хотілося бачити витриманим, толерантним, дуже хочеться його бачити більш інтелектуальним, з нестандартним мисленням. Але хочеться, щоб при цьому суспільство зберігало таку дитячу інфантильність, тяглість до якихось дуже банальних простих речей, без яких ми просто не можемо обійтися в побуті.
Ми не можемо обійтися без таких емоцій, як сміх, радість, ми не можемо обійтися, на жаль, без суму. Не хочеться, щоб трагедія переважала, але ми не можемо без неї.
Треба шукати такі ключики, які допоможуть глядачам відкрити дверцята і добувати звідти світло. Ще суспільство має бути згуртованим. Ми можемо згуртовувати навколо себе українського глядача і поступово побороти синдром меншовартості.
Треба по-доброму перевиховувати глядача і перемогти думку, що українське — це щось нецікаве або якась шароварщина, з якою нас звикли асоціювати. Треба доказати, що у нас теж є новаторський сучасний театр, і він вже став вагомим гравцем на арені світового театру.
Як перекласти Орвела на мову танцю
Чому ви звернулися до Орвела?
Вистава «1984. Інша» — це перша спільна постановницька робота моя і Катерини Кузнецової. Прем’єра була 21 січня 2020 року. Але сама ідея з’явилася ще у 2019-му. Ця тема вже тоді здавалася дуже актуальною.
Вистава «1984.Інша». Джерело: Insha Dance Company
Я чітко пам’ятаю той момент, коли ми з Катею ішли в театр на роботу, розмовляли про антиутопії. В повітрі відчувалася напруженість і актуальність антиутопічного світу. Я перечитав першоджерело, і мені дуже захотілося поставити танцювальну виставу за мотивами Орвела. Я розумів, що це буде важко. Яким би універсальним не був танцювальний театр, але не все можна станцювати. І такі важкі, складні літературні твори дуже непросто перекладаються на мову руху.
Це був виклик, але ми були молоді, і нам цей виклик був цікавим. Робота дуже сподобалася глядачам, так ми почали свій шлях як постановники.
На що ви спираєтеся, коли перекладаєте літературу на мову танцю?
У мене немає точної відповіді, мистецтво — аж ніяк не точна наука. Це така рефлексивна річ, але це точно символізм. Після прочитання антиутопії ми виписували основні меседжі, які були закладені Орвелом: якісь ключові моменти, ключові історії. Потім починали брейнстормити, думали, як це можна показати, маючи доволі обмежений ресурс: маючи ідею, що світло — головний злодій, маючи тіла артистів, як головний засіб вираження.
Звертались до цікавих словосполучень, до фразеологізмів. Наприклад, «ковтати пропаганду». Як можна показати «ковтати пропаганду»? Те, що звучить як оксюморон, дуже хореографічно виглядає на сцені. І ми щось формуємо, кладемо в долоню, ковтаємо, а далі вже реакція нас як виконавців, це добре чи погано, чи несе воно якусь сакральність.
Це набір художніх засобів, які діють як навігація, допомагають глядачам розібратися в тому, що вони бачать. Рух — основне джерело для хореографічної вистави, балету. Я адепт теорії, що будь-який рух можна вважати танцем. Сучасний світовий театр дуже сильно тяжіє до природності руху і це цікаво глядачам. Це такий глибинний пошук в собі, спирання на власний досвід і дуже багато роботи в залі: вигадуємо, пробуємо, перевіряємо, записуємо на відео, показуємо це умовній фокус-групі. Таким чином починаємо розуміти, що працює, а що ні.
Як сприймають український театр за кордоном
Як щодо вашої вистави «Д.І.М.«? Чи змогли ви нею привернути увагу до такої проблеми, як втрата домівок українцями?
Однозначно вдалося. Але треба розуміти менталітет європейців. Вони все, що зроблено українцями, сприймають як «ммм, ви бідні, нещасні». Деяким українцям це може здаватися доволі нещирою реакцією, але насправді це не так. Люди там абсолютно не можуть зрозуміти ті обставини, в яких ми живемо, в яких знаходимося, в яких створюємо, вони не розуміють наш інфопростір.
Для них це черговий військовий конфлікт, який знаходиться дуже далеко. Навіть поляки, які живуть на кордоні, теж думають, що від них це далеко. На них можна впливати темами, які їм було б теоретично легше зрозуміти.
Вистава «Д.І.М.«. Джерело: Insha Dance Company
Це стало мотивом для створення цієї вистави за кордоном. Я бачив, що людям було важко навіть просто вичавити з себе слова, їх це дуже сильно вразило. Вразив навіть не сам контекст роботи, а спосіб тонкої сповіді.
Ми йшли шляхом нелінійної драматургії, не вибудовували якусь спеціальну сюжетну лінію. В нас не було героя, який би втратив домівку, тому що такий сюжет, на мою думку, є спекулятивним. Ми пішли шляхом сатурації, перенасичення символізмом вистави, де будь-яка дія артиста підсилює попередні художні засоби і просто створюється загальне відчуття. Це дуже модерний підхід до танцювального театру.
Чим український глядач відрізняється від іноземного?
Ці відмінності дуже добре відчуваються на етапі зворотного зв’язку. У нас, українців, є така національна особливість: ми завжди знаємо, як має бути, ми завжди краще знаємо за всіх, як кому що робити. Це комічна історія, але вона мені подобається. Наш глядач зараз дуже вимогливий, і це видно навіть в Європі. Українці можуть більш прямо казати про речі, які їм не подобаються чи які їм незрозумілі. Деякі можуть сказати: я б не так зробив. І це теж ок, ми це приймаємо. Кожен має право на власну думку.
Але хотілося б, щоб на виставах незалежного театру глядач враховував такий момент, що то не є звичайний театр, який має власну базу для репетицій, власний сценічний майданчик, власний людський ресурс для створення того, що люди дивляться. Глядачі приходять в театр і сприймають це як черговий культурний продукт. А за цим культурним продуктом стоять тонни мотивації, ідейності і просто бажання зробити щось інакше, не маючи міцного ґрунту під цим. Хочеться, щоб люди розуміли, що це не просто звичайний театр, це театр, який потребує великих зусиль.
Незалежний театр дає поштовх академічному
Класичний театр тисне на сучасний, але може навіть тягне його назад?
Незалежний театр — це аналог малого бізнесу, маленьких підприємців, які постійно знаходять шляхи уніфікованості діяльності, своєї унікальності, швидко реагують на події. Тим самим він дає поштовх великому бізнесу, який бачить: ага, у нас купа підприємців, які почали займатися кав’ярнями, значить, ми, великі мережі, можемо зробити щось схоже. Але у всіх є свої стратегії, своє розуміння ринку і кожен реагує на це як може.
Мені здається, що це спільна робота в плані розвитку. Воно не тисне, ми існуємо в різних просторах. В академічному театрі свій глядач, у нас свій. Це більше як створення альтернативи, варіативність для глядача, знаходження чогось нового. Незалежний театр дозволяє собі набагато більше, ніж академічний, і це нормально.
Чи є у вас конкуренти?
Я переконаний, що наявність різних танцювальних театрів в одній країні — виключно позитивний аспект для розвитку. Це дуже схоже на ситуацію, коли в торговельному центрі ми можемо побачити на одному поверсі в одній зоні декілька різних магазинів з електронікою. Це зроблено не для того, щоб переманити клієнтів, а навпаки — для збільшення потоку клієнтів. Люди, які приходять в один магазин, можуть не знайти щось. Створення варіативності, альтернативності, вибору веде до збільшення аудиторії, поціновувачів. Ми працюємо задля однієї мети — зробити українське мистецтво цікавішим.
Як незалежний театр взаємодіє з державою
Ви та держава — які у вас стосунки?
Підтримка з боку держави, з боку Міністерства культури недостатня, але вона все ж таки є. В Україні є фонди, які дають гранти на різні ідеї. Але порівняно з європейськими фондами у нас дуже багато бюрократії. Щоб отримати грант з держбюджету, потрібно пройти набагато більше погоджень, перевірок, оцінки, незрозумілої комунікації з юридичними, фінансовими, проєктними відділами. З великими європейськими фондами все відбувається набагато швидше і навіть сам етап фінансової звітності виглядає легше.
Незалежний театр — це важко. Джерело: Insha Dance Company
Дуже добре, що Український культурний фонд залишився і після повномасштабної війни. Але хотілося б більше представництва незалежного сектору на державному рівні.
Які плани?
Є декілька дуже цікавих ідей величезних проєктів, які тісно пов’язані з інноваційною складовою, саме з інструментами правильної цифровізації театру. Є ідея зробити невеличку революцію в танцювальному театрі. Є напрацювання, є власні дослідження.
Якщо дуже коротко, то ми працюємо над інструментами, які дозволять працювати танцю зі звуком: спочатку дія, спочатку рух, а потім вже звук. Ми хочемо, щоб танець створював собі музику, і не просто якісь звуки, а інноваційні технології, нові напрямки жанру.
Якщо пощастить, то при залученні штучного інтелекту, можливо, ми навіть навчимо танець говорити. Мені здається, це буде дуже корисна річ для невербального театру. Якщо нам вдасться одночасно танцювати і розмовляти, то це виведе театр на зовсім інший рівень і аудиторії буде легше його розуміти.
Це експериментальний шлях, над яким ми працюємо. Мені хочеться колись побачити такий заголовок: українці навчили танець говорити.
Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter
