Смерть держсекретаря. Мадлен Олбрайт місяць тому попередила Путіна: вторгнення в Україну — це історична помилка

Автор

Леся Соловчук

Сьогодні померла одна з найвідоміших жінок сучасної політики — 84-річна Мадлен Олбрайт, яка у 1997—2001 роках обіймала посаду глави Державного департаменту США. Про її смерть повідомили в електронному листі співробітникам Albright Stonebridge Group — глобальної стратегічної фірми, заснованої Мадлен Олбрайт, повідомив телеканал CNN.

Олбрайт була першою жінкою, що посіла посаду держсекретаря США. Вона народилася в Празі й приїхала до Сполучених Штатів як біженка, а згодом піднялася до висот американської політики. Її також називають «невтомною поборницею демократії та прав людини».

Спочатку Олбрайт обіймала посаду посла США в ООН, а згодом стала головним дипломатом країни під час другого президентського строку Білла Клінтона. Вона виступала за розширення НАТО, наполягала на втручанні Альянсу в ситуацію на Балканах, щоб зупинити геноцид і етнічні чистки, прагнула зменшити поширення ядерної зброї та обстоювала права людини й демократію в усьому світі.

Рівно за місяць до своєї смерті, у переддень вторгнення Росії в Україну, було опубліковано статтю Олбрайт у колонці для видання The New York Times під заголовком «Путін припускається історичної помилки».

Стаття вийшла рівно місяць тому, 23 лютого, напередодні вторгнення Путіна в Україну.

У статті колишній держсекретар згадує першу зустріч із Путіним 20 років тому і свої перші враження від неї. На її переконання, збочений світогляд цього політика і його бажання піддати ревізії розпад СРСР впадали в очі вже тоді.

пропонує ознайомитися з 10 головними меседжами цієї статті.

Враження від першої зустрічі: «Путін маленький і блідий, — йдеться в моїх нотатках, — настільки холодний, що схожий на рептилію». Він стверджував, що розуміє, чому Берлінська стіна мала впасти, але не очікував, що весь Радянський Союз розвалиться. «Путін спантеличений тим, що сталося з його країною, і сповнений рішучості відновити її велич».
Ревізіоністське й абсурдне твердження Путіна про те, що Україна «цілком створена Росією» й фактично вкрадена в Російської імперії, повністю відповідає його збоченому світогляду. Що мене особливо стурбувало — спроба створити привід для повномасштабного вторгнення. Якщо він це зробить, це буде історичною помилкою.
Путін обрав свій курс, відмовившись від демократичного розвитку на користь сценарію Сталіна. Він сконцентрував у своїх руках політичну й економічну владу, асимілюючи або розчавлюючи потенційних конкурентів і прагнучи відновити сферу російського панування на території колишнього Радянського Союзу.
Він упевнений, що американцям так само, як і йому, властиві цинізм і жадоба влади й що у світі, де всі брешуть, він не має говорити правду. Він вважає, що Сполучені Штати домінують у своєму регіоні за допомогою сили, а отже, Росія має таке саме право.
Путін роками прагнув надати значущості міжнародній репутації своєї країни, збільшити військову та економічну міць Росії, послабити НАТО й розділити Європу, вбиваючи клин між нею та Сполученими Штатами. У всіх цих розкладах була присутня Україна.
Якщо він почне повномасштабний наступ і намагатиметься захопити Україну, санкцій стане ще більше. Це не лише зруйнує економіку Росії. Вузьке коло корумпованих друзів Путіна може кинути виклик його лідерству. Те, що обернеться кривавою й катастрофічною війною, виснажить російські ресурси та забере велику кількість життів росіян, а для Європи буде створено невідкладний стимул для скорочення небезпечної залежності від російських енергоресурсів.
Акт агресії майже напевно змусити НАТО зміцнити східний фланг і розглянути питання постійного розміщення сил у країнах Балтії, Польщі та Румунії. І він спричинить запеклий збройний опір України за сильної підтримки Заходу.
Навіть якщо Заходу вдасться втримати Путіна від повномасштабної війни, що не гарантовано, важливо пам'ятати, що його улюблений вид спорту – не шахи, як думає дехто, а дзюдо. Він наполегливо шукатиме можливість збільшити важелі тиску й завдати удару в майбутньому. США та їхні друзі мають утримати його від цього, чинячи жорсткий дипломатичний опір і збільшуючи економічну та військову підтримку України.
Путін має зрозуміти, що друга холодна війна не обов'язково піде на користь Росії навіть із її ядерним арсеналом. Сильних союзників США можуть знайти майже на кожному континенті. З-поміж друзів Путіна такі персони, як-от Башар Асад, Олександр Лукашенко та Кім Чен Ин.
Путін і його китайський колега Сі Цзіньпін полюбляють повторювати, що ми живемо в багатополярному світі. Але це не означає, що великі держави мають право розчленувати земну кулю на сфери впливу, як це робили століття тому колоніальні імперії.
Україна має право на суверенітет, хоч би ким не були її сусіди. У сучасну епоху великі країни визнають це, і Путін теж має це зробити. Таке послання є основою нинішньої західної дипломатії. Воно визначає різницю між світом, що керується верховенством закону, і світом, що не визнає жодних правил.