Острів Тузла 20 років потому: навіщо росіяни намагалися окупувати острів

Автор

Артур Гмиря

Що сталося на острові Тузла в 2003 році?

Сьогодні, 29 вересня, виповнилось 20 років першій реальній спробі рф окупувати частину України. Так, це був острів площею всього 3,5 км², але він мав ключове економічне та безпекове значення для акваторії Азовського моря.

розповідає, що 20 років тому відбувалося на Тузлі та чому цей урок не зміг запобігти окупації Криму і початку війни на сході України.

Що сталося восени 2003 року на Тузлі

29 вересня 2003 року росія почала будувати дамбу до українського острова Тузла, таким чином росіяни хотіли з’єднати свою Тамань та наш острів. Вони стверджували, що до 1925 року Тузла була частиною Таманського півострова, тому острів має бути російським.

Але на всіх радянських картах і у документах совєтів Тузла вважалася островом у складі УРСР, тому ця претензія не була юридично обґрунтованою.

Було зрозуміло, що росіян насправді цікавив не сам острів, а контроль над Азовським морем, бо той, хто володіє Тузлою, фактично контролює й прохід кораблів Керченською протокою.

Звісно, це й гроші, бо тоді Україна отримувала щороку близько $6 млн за прохід суден до Азова.

Вид на Керченську протоку до побудову росіянами дамби на Таманському півострові. Тузла – невеличкий острів по центру

Як ситуацію на Тузлі сприймали кримчани

У працюють кілька кримчан, які добре пам’ятають ці події. Керівниця новинної редакції Кіра Іванова тоді працювала журналісткою в Криму. Вона згадує, що всі її колеги були в шоці, адже ще нещодавно путін дружньо зустрічався з президентом Кучмою.

«Як економічний журналіст я приблизно розуміла, навіщо це рф. Йшли перемовини щодо делімітації морського кордону на Азові та в Керченській протоці. Так, на 12-му році незалежності Україна ще не мала точно встановлених морських кордонів", — каже Іванова.

Вона так пояснює причини цього конфлікту:

на Азові є кілька родовищ нафти та газу, і від того, як розмітять кордон, залежало, хто отримуватиме з них дохід;
те ж саме стосується промислового вилову риби. Косяки хамси та іншої риби частіше «паслись» на українській частині Азову;
рф планувала перенести кордон зі сходу від вузької піщаної коси (між Тузлою та Таманню) на захід, ближче до Керчі. Тоді можна було б вимагати плату за прохід каналом від кораблів, що йдуть в порти Маріуполя чи Бердянська.

Редактор , кримчанин Олексій Батурін каже, що в ті дні, поки Керч жила звичайним життям, українські військові кораблі готувалися до війни.

«Коли почалися події навколо Тузли, я кілька разів їздив у Керч – найближче до острова місто, щоб зафіксувати настрої містян та військових. Мій приятель служив матросом на українському воєнному кораблі, який базувався в порту Керчі. Він відверто розповідав про те, що моряки дуже серйозно ставляться до загрози можливого зіткнення з російськими військовими. Корабель був готовий будь-якої миті вийти на бойове завдання», — згадує Олексій.

Також він зазначає величезний контраст між власною тривогою, заявами політиків і спокоєм мешканців міста:

«Більшість керчан, з якими я розмовляв, не вважали цей конфлікт чимось загрозливим. На пряме запитання, чи може початися війна через острів, всі відповідали, що війна росії з Україною апріорі неможлива. Після розмов з військовими я в це не дуже вірив і відчуття тривоги мене не залишало, проте мені казали: «Ось побачиш, там зверху домовляться». Згодом я почав думати, що помилився у своїх побоюваннях: «зверху» домовилися. Але 14-го року побачив другу серію цієї драми, і вона була вже зовсім іншого масштабу і за кількістю залучених в неї людей, і за емоційною напругою», – ділиться наш колега.

Кіра Іванова згадує, що її оточення до останнього не сприймало серйозно події на Тузлі, але, звісно, останні дні, коли росіяни довели насип приблизно до 100 м від Тузли, були напруженими.

«Всі в газеті знали, що прикордонники висадили на острів майже спецназ, бачили деякі фото від пресслужби і іронізували, що російські стройбатівці підуть на навчених бійців з лопатами, — посміхається Іванова. — Ще говорили про те, що місцеві звикли до жовтневих штормів, а от росіянам було невесело. Відчуття великої небезпеки не було точно, скоріше, всі очікували, до чого це призведе. Проте коли Україна перемогла у цьому протистоянні і росіяни звернули будівельні роботи, я точно відчула полегшення», – каже Кіра.

Як прикордонники зупинили побудову дамби «краснодарськими господарниками»

Знімок Керченської протоки з супутника, після побудови дамби – насип землі на центрі фото

Михайло Коваль, який на той час був першим заступником голови Державної прикордонної служби України, фактично очолив оборону Тузли.

«Тузла була лакмусовим папірцем. Росіяни випробували Україну на міцність. Якби ми на Тузлі проковтнули експансію, те, що відбулося з Кримом у 2014-му, сталося б раніше», - розповів він в інтерв’ю УП.

Прикордонникам довелося побудувати доти, замінувати частину берега та бути готовими до справжнього вогневого зіткнення з росіянами та можливості висадки ворожого десанту на Тузлі.

Будівництво дамби зупинилося за 100 метрів від острова лише через його блокування двома баржами та дзвінок Леоніда Кучми путіну, в якому він попередив, що українські прикордонники готові відкривати вогонь на ураження.

Все закінчилося 24 грудня в Керчі, тоді президенти рф та України підписали договір про співпрацю у використанні Азовського моря і Керченської протоки. Азов визнали внутрішнім морем двох країн, а захід іноземних суден у нього – можливим тільки за згодою обох сторін. Тобто росія фактично досягла свого мінімуму – контролю над Азовським морем як торговельного, так і безпекового, але без захоплення Тузли.

Чому відстояли Тузлу, але не змогли Крим та Донбас

«Я пам’ятаю 2003 рік. Так, громадськість відреагувала, але також дуже швидко відреагувала влада та президент Кучма. Країна показала, що цього (захоплення Тузли – ) не допустить, і росіяни швидко відступили. Ймовірно, вони ще не були готові до конфронтації з Україною. Також, можливо, вони не хотіли стимулювати українські антиросійські сили конфліктом навколо Тузли», – каже Олексій Гарань, науковий директор Фонду «Демократичні ініціативи».

Він зазначає, що Леонід Кучма був для росіян, з одного боку, «хитрим хохлом», який до кінця не піддається впливу Москви, з іншого – у них були сподівання заманити його до обіймів Кремля.

Прикордонник на острові Тузла, 2003 рік

Тузла не була першою спробою росіян анексувати українську територію

«1993 року парламент росії визнав Севастополь територією рф (у 1993 році конфлікт був вичерпаним доволі швидко: Україна відмовилась визнавати рішення держдуми, президент рф Єльцин навіть вибачився. — ). Коли ми, соціологи, тоді питали в українців, чи хочуть вони бути в ЄС, нам відповідали: «так». А потім ми питали, чи хочуть вони в союз із росією та білоруссю? І нам також відповідали «так». Тобто частка людей хотіла всидіти на двох стільцях, – каже Олексій Гарань. — Тузла потім використовувалась як аргумент націонал-демократичними силами, які агітували за НАТО, але підтримка вступу до Північноатлантичного альянсу тоді була близько 12-13%. Саме після того пішла масована пропаганда росії проти України. Там казали, що Ющенко фашист, що у нього дружина американка, почався поділ України на три сорти та подібне».

Говорячи про те, чому після тузлинського досвіду Україна у 2014-му допустила окупацію Криму і частини Донбасу, Гарань підкреслює, що масштаб конфлікту, який переріс у війну, був зовсім іншим. 2014 року росія не зупинилась і ввела свою армію на Крим і Донеччину.

Реакція українців на це була відповідною. По-перше, Україна розірвала зв’язки з росією та тотально переорієнтувалася на Захід. По-друге, з перших днів війни на сході почалося активне формування добровольчих батальйонів, до прикладу, тоді з’явився вже легендарний «Азов».