Розв'язавши війну в Україні, політичне керівництво РФ тепер намагається вигадати ідеологічне обґрунтування для своєї агресії. «Ситуація конфлікту – це, найімовірніше, норма для країни з такою географією та інтересами, як Росія». Про це йдеться в програмній статті директора департаменту зовнішньополітичного планування МЗС РФ Олексія Дробініна. Її опубліковано сьогодні, 3 серпня, у журналі «Міжнародне життя».
Цю статтю можна вважати своєрідним «пробником» майбутньої концепції зовнішньої політики РФ, вважає газета «Комерсант».
Очолюваний Дробініним департамент відповідає з-поміж іншого за вироблення концепції зовнішньої політики РФ. Чинну концепцію ухвалили у 2016 році. У січні поточного року чернетка нової концепції обговорювалася на засіданні Ради безпеки РФ, за підсумками якого було ухвалено рішення відправити її на доопрацювання «з огляду на розвиток міжнародної ситуації».
Тому можна вважати, що стаття дає змогу загалом зрозуміти, чого очікувати від майбутньої концепції зовнішньої політики та яку історичну й ідеологічну базу буде підведено під неї. 
наводить деякі найважливіші цитати зі статті.
«Так вийшло, що наша країна знову переживає переломний момент у своїй історії».
«Доводиться мати справу з агресивною реакцією частини зовнішніх гравців на абсолютно виправдані дії щодо захисту життєвих інтересів на західному напрямку. Виникла рукотворна криза європейської безпеки та всього міжнародного порядку, сформованого за підсумками Другої світової війни».
«Спеціальна військова операція стала віхою на шляху до нового світоустрою, нового розкладу сил на міжнародній арені».
«Розклад багато в чому залежатиме від перебігу воєнних дій, змін у структурі світової економіки та параметрів політичного врегулювання конфлікту».
«Стійкість сучасного світу забезпечуватиметься на шляхах погодження інтересів кількох системно значущих центрів економічної могутності та політичного впливу. Хто стане «пайовиками» багатополярної системи, скільки їх буде – покаже час».
«Аналітично продуктивним і політично спроможним нам видається цивілізаційний підхід. У його логіці гравцями глобального рівня будуть політично консолідовані цивілізаційні спільноти на чолі з державою-лідером. Наприклад, Росія та євразійська співдружність, Китай і східноазійська спільнота, США та англосаксонська сфера, а також індійська, арабо-мусульманська, континентально-європейська та інші».
«Незалежно від тривалості та результату спеціальної військової операції вже зараз можна констатувати, що тридцятирічну епоху співпраці із Заходом безповоротно завершено».
«Співпраця РФ із недружніми державами є можливою лише на разовій, транзакційній основі – вона може здійснюватися лише там, де це вигідно Росії та де немає прийнятної альтернативи».
«Мабуть, настав час поставити питання, наскільки робочий порядок денний ООН співзвучний інтересам більшості членів світової спільноти. Для багатьох із них злободенне значення має доступ до дешевих джерел енергії (а не перехід на «зелені» технології), соціально-економічний розвиток (а не права людини в ультраліберальному прочитанні), безпека та суверенна рівність (а не штучне нав'язування електоральної демократії за західними лекалами)».
«З'являються нові аргументи на користь того, щоб зробити флагманським зовнішньополітичним проєктом Росії ініціативу президента В. В. Путіна щодо формування Великого євразійського партнерства (ВЄП)».
«ВЄП бачиться нам як рамковий контур, відкритий для всіх країн і об'єднань континенту, у питаннях економічної інтеграції та гарантування безпеки. Його додана вартість — у гармонійному поєднанні інтеграційних проєктів, національних стратегій розвитку, виробничо-логістичних ланцюжків і транспортно-енергетичних коридорів. Саме через призму Великої Євразії можна прокласти шлях до вибудовування на наступному історичному етапі нової моделі відносин Росії з європейськими сусідами з наголосом на природні з географічних та інших причин конкурентні переваги такого партнерства».
«Відрив від Заходу, який оздоровлює в багатьох сенсах, формує умови для розгорнутішої співпраці з глобальним Сходом і Півднем ще й тому, що саме там сьогодні — найбільша кількість наших щирих однодумців і друзів».
«Аксіоматична формула, що Росія може бути сильною, або її не буде, отримує сьогодні наочне підтвердження».
«Лінія на зміцнення національного суверенітету, яку було взято останніми роками, виявилася несумісною з участю Росії в глобальних процесах на чужих умовах або як члена західноцентристських структур».
