До 2022 року Валентина працювала косметологинею та фельдшеркою, має двох дітей. Але вона пішла рятувати життя людей із перших днів повномасштабного вторгнення. Володимир (імʼя змінено) працював у сфері енергетики у відомій компанії, але пішов боронити Україну у 2022 році, і не всі його близькі знають про те, що він перебуває на фронті, у підрозділі спецпризначення. Це лише дві історії українських добровольців, які борються за нашу безпеку та свободу.
Щорічно з 2017 року Україна 14 березня відзначає День українського добровольця. Саме цього дня у 2014 році бійці Самооборони Майдану (а це майже 500 людей) прибули на полігон, аби сформувати перший добровольчий батальйон Національної гвардії.
За останні два роки свято набуло найбільшого розголосу. З початком повномасштабного вторгнення кількість добровольців зросла в рази. Це не тільки сміливі українці, що захищають рідну землю, але й тисячі іноземців-добровольців (навесні минулого року були дані про 20 тис. заявок), які розуміють, на чиєму боці справедливість, і готові ризикувати власним життям заради нашої перемоги.
Зараз в Україні проходить набір добровольців до штурмових бригад — за даними МВС, заявки подали вже 28 тис. осіб.
Сьогодні потрібно подякувати всім сміливцям, хто за покликом серця вирішив стати на захист наших життів. поговорило з двома з них.
Валентина (Рибка): на фронті – зовсім інші люди

Рибка. З перших днів повномасштабного вторгнення рятувала життя людей
Валентині 27 років. Свій позивний — «Рибка» — вона отримала через те, що за знаком Зодіаку вона – Риби. На цьому завжди наголошувала її мама, тому дівчина навіть носить фігурний кулон, який, як вона вважає, її захищає. Вона молода мама, має двох маленьких дітей — сина та доньку.
До 24 лютого дівчина мала стабільну роботу — працювала косметологинею й фельдшеркою Служби екстреної медичної допомоги у своєму рідному смт Брусилів, що на Житомирщині.

Валентина (Рибка). Каже, що на фронті — зовсім інші люди
Початок повномасштабного вторгнення прийшовся на робочу зміну, яка була дуже важкою: поблизу містечка проходить траса Київ — Чоп, де сталося багато ДТП, коли вранці 24 лютого українці намагалися дістатися безпечного місця.
Попри втому бригада «Рибки» робила все, аби швидко дістатися до місця подій і рятувати життя людей. Попри постійні обстріли вони забирали поранених військових під Макаровом, хоча поруч проїжджали ворожі танки.

Бригада Рибки рятувала поранених під Макаровим
Уперше Валентина стала доброволицею Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. Пирогова взимку 2022 року, бо не могла бути осторонь. Вона вже мала досвід роботи у воєнних умовах, але однаково, за її словами, відчувала страх – страх через те, що може не підійти цій команді. Проте все склалося добре, і Рибка вирушила на фронт.
«Там зовсім інше життя, інші люди, там всі відверті, доброзичливі, рідні», – ділиться Валентина.

Валентина (Рибка): досвід добровольця — це колосальний досвід
У складі команди ПДМШ Валентина працювала в евакуаційній бригаді та на стабілізаційному пункті. Дівчина згадує, що робота там налагоджена дуже добре, наче годинник, бо діяти треба швидко й впевнено.
Вони возили дуже тяжких поранених, які потребували реанімаційних автомобілів. І що найголовніше — усіх довозили живими.
Рідні дівчини, звісно, дуже переживали й вмовляли нікуди не їхати, але з часом прийняли її рішення.

Валентина (Рибка). Закликає не боятися йти добровольцями захищати державу.
«Це колосальний досвід, це був дуже важливий етап мого життя, після якого люди змінюються, дивляться на життя по-іншому, на людей, які оточують, теж по-іншому. І за першої можливості я обов’язково поїду, і всі, хто може допомогти, хто вміє це робити, — не бійтеся! Разом, тільки разом ми можемо перемогти».
Володимир: воювати – це не вибір, а необхідність
Володимир (ім'я змінено) до 24 лютого 2022 року працював у сфері енергетики у відомій компанії. З початком повномасштабного вторгнення росії в Україну 26-річний хлопець зрозумів, що настав час стати на захист нашої держави.
Його військовий шлях розпочався у 206-му батальйоні Територіальної оборони ЗСУ, але попереду було ще багато підрозділів: Володимир приєднався до лав Національної гвардії України, а вже звідти потрапив до підрозділу спеціального призначення.
«На фронті не все так, як розповідають у фільмах. Усе набагато страшніше. Романтизм зникає через добу, коли зустрічаєшся з дійсністю війни та втратою близьких товаришів», — розповідає Володимир про участь у бойових діях.
Українські військові не втрачають бойовий дух навіть у тих умовах, у яких їм доводиться воювати. Попри загрозу поранень і ризик втрати життя вони звикли працювати у важких погодних умовах і за жахливого недосипання.
Зрозуміло, що участь у бойових діях несе в собі багато ризиків, і не всі близькі та знайомі чоловіка поставилися з розумінням до його рішення стати добровольцем і піти на війну.
Володимир зізнається, що деякі дорогі його серцю люди навіть гадки не мають про його службу в лавах ЗСУ (і йому як справжньому спецпризначенцю вдається зберігати цю таємницю вже рік!). Утім, рішення хлопця є незмінним.
«Воювати — це не вибір, а необхідність. Воювати, переступаючи через страх і свої моральні принципи».