На межі президентського екватора в риториці Зеленського й далі домінує форма замість змісту. Так само як і основна мета — сподобатися українському виборцю, а не посилити міжнародну підтримку та довіру. Черговим підтвердженням цього став виступ глави держави на Генеральній Асамблеї ООН. Попри свою феєричність і ефектність у стилі стендап-шоу з дипломатичним флером до лідерського він так і не дотягнув.
Що не так?
- Зеленський спробував замахнутися на лаври вершителя долі світу, глобального мислителя й винести вирок багаторічній історії ООН. Виглядало, м’яко кажучи, зухвало. Організація Об’єднаних Націй і справді стикається з проблемами й потребує реформування. Скільки вона існує — стільки про це говорять. І це не новина для держав-членів. Але, схоже, це стало новиною для президента Зеленського, який вирішив «хайпанути» на цій темі.
Чи справді допоміг виступ президента реформі Організації? Навряд чи, бо конкретики від нього так і не почули. Чи допоміг Україні? Так само. Адже міжнародні партнери знову стали свідками популізму, призначеного для внутрішньої аудиторії в Україні, замість зваженої й мудрої поведінки справжнього лідера на зовнішній арені.
- Глава держави, схоже, не помітив, як образив одразу кількох партнерів України. Йдеться про всіх тих, хто від часу винайдення вакцин проти коронавірусу надавав Україні неоціненну, у багатьох випадках безоплатну допомогу. Від Сполучених Штатів до Євросоюзу. Від Німеччини, Данії, Румунії, Литви, Естонії та Польщі до COVAX. Завдяки цій допомозі в Україні вакциновано мільйони осіб, і за це партнерам варто було б подякувати. Точно не Україні вустами президента держави говорити з найвищої трибуни світу про ліки проти коронавірусу як «знаряддя дискримінації». Київ таким почувати себе не може. Якщо, звісно, не намагатися перекладати відповідальність за власні помилки і злочинну бездіяльність влади в Україні на міжнародних партнерів.
- Президент Зеленський не вимовив слів про важливість посилення санкцій проти брутального порушника міжнародного права — Росії. Так само він оминув тему застосування інструментів міжнародних судових інстанцій для притягнення агресора до відповідальності. Саме на цій темі мало б бути сфокусовано увагу світу, і глава Української держави має всі політичні та моральні підстави про це говорити. Добре, що у виступі Зеленський згадав про Лігу Націй, хоча історичну паралель провів сумнівну. Погано, що не нагадав, як саме з Ліги Націй у 1939 році було виключено Радянський Союз за агресію проти Фінляндії. Якщо Путін хизується своїм «можем повторить», то, можливо, і світу варто «повторить»?
- Зеленський так і не повернув до міжнародного порядку денного тему застосування миротворців ООН для врегулювання ситуації в окупованій частині Донбасу. Даремно. Керуючись лексикою шостого президента України, «щоб оживити ООН», потрібна не стільки «правда». Потрібна «історія успіху». Такою історією успіху для ООН може й має стати Україна. Для цього є всі інструменти. Водночас політичної волі на Банковій, схоже, і далі бракує. Там більше сподіваються на зустріч на двох із Путіним, ніж на консолідацію єдності й солідарності з Україною у світі.
- Зеленському так і не вдалося запропонувати ООН як ефективні механізми деокупації Криму, так і важелі для інтернаціоналізації Кримської платформи. Тому черга охочих приєднатися до Платформи після «зворушливого» виступу поки що не проглядається. Так само як і передача партнерам списків українських заручників не означає, що роботу виконано й тепер вся відповідальність за результат — на інших.
Як висновок: президент Зеленський і далі експортує внутрішні кліше назовні. Це помилка, як і ноу-хау щодо перекладення відповідальності за власні прорахунки на інших, як це було у випадках із ЄС, ФРН, Францією, США. Відтепер ООН винна в проблемах із пандемією в Україні. Якщо твердження «до мене в Україні 30 років нічого не робили» ще можна зрозуміти, то кидати в ООН слова «що ж ви робили всі ці 76 років?» недоречно. Замість змусити «прокинутися світ» Банкова ризикує остаточно приспати увагу світу до України.
Текст опубліковано за згоди автора
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
