Сьогодні неможливо уявити ринок рекламних послуг без інтернет-реклами, яка за підсумками 2019 року склала близько 25% усього рекламного медіаринку.
Просування свого продукту через рекламу в Google, Facebook, Instagram та інших мережах дає більший результат, ніж «класичні» способи рекламування через телебачення, друковані ЗМІ тощо. Але до чого все це?
Поки що всі говорять про закон №466-ІХ, а більш за все — про одну його новацію: контрольовані іноземні компанії (КІК) і всі наслідки, що з цим пов'язані. Тим часом багато інших змін випадають з кола уваги.
Зокрема, так званий «податок на рекламу», що надається нерезидентом.
Відповідно до ст. 141 Податкового кодексу, резиденти (фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які провадять незалежну професійну діяльність, юридичні особи, які обрали спрощену систему оподаткування), якщо вони платять нерезидентам за виробництво та/або розповсюдження реклами, мать сплатити ще й податок за ставкою 20% суми таких виплат.
Зважаючи на те, що згадані соцмережі — Google, Facebook, Instagram — належать нерезидентам, доведеться сплатити так званий «податок на рекламу» у розмірі 20% за надання послуг реклами нерезидентом.
Здавалося б, нічого нового, адже норму законодавчо закріплено вже далеко не перший рік. Однак змінено коло осіб, які є платниками такого податку. Тепер «податок на рекламу» мають платити не лише юридичні особи, які зареєстровані в Україні, але й ФОП та особи, які провадять незалежну професійну діяльність.
Ця новела є більш болючою для власників рекламних агентств, які провадять свою діяльність, реєструючись як ФОП та обираючи спрощену систему оподаткування.
Тобто для таких осіб ще з 23 травня 2020 року виник обов'язок щодо нарахування та сплати «податку на рекламу».
Статистичні дані, наведені заступником міністра цифрової трансформації України, свідчать про те, що ефективність сплати такого податку досить низька. Так, станом на 2018-2019 рр. маємо таку ситуацію:
Ця ситуація обумовлена насамперед тим, що замовлення рекламних послуг у нерезидентів здійснювалося суб'єктами, які не мали обов'язку сплачувати зазначений податок.
Але сьогодні коло суб'єктів, які зобов'язані сплачувати податок з доходів нерезидента за надання рекламних послуг, значно розширене.
Тому вдавати, що нічого не сталося, не вийде – рекламним агентствам доведеться змінювати підходи до структурування та ведення свого бізнесу та до вартості своїх послуг, оскільки витрати на сплату такого податку доведеться вносити до вартості послуг.
Які ж існують варіанти виходу з ситуації, що склалася?
Одним із перших варіантів виходу з такої ситуації є структурування бізнесу за кордоном або з використанням певних елементів структури з іноземних юрисдикцій. Звісно, якщо замовником рекламних послуг буде нерезидент, то обов'язку сплачувати такий податок в нього не виникає.
Однак для обрання такого варіанту потрібно зважити багато факторів. Зокрема:
- витрати, необхідні на створення та обслуговування закордонних корпоративних структур;
- комплаєнс під час відкриття та використання банківських рахунків за кордоном для ведення бізнесу;
- оподаткування діяльності нерезидента в країні резидентності;
- нововведення щодо КІК, необхідності подання звітів та сплати податків в Україні.
Адже з 1 січня 2021 року в резидентів України, що є власниками іноземних компаній, виникає обов'язок подавати відповідні звіти, нараховувати та сплачувати податок на доходи фізичних осіб з суми скорегованого прибутку КІК у розмірі 5%, 9% чи 18% (залежно від того, в якому вигляді отримано прибуток) та військовий збір у розмірі 1,5%.
Звісно, що створення та обслуговування іноземних компаній є недешевим задоволенням і є рентабельним тільки для великих та середніх гравців на ринку реклами.
Так, однією з найпоширеніших юрисдикцій досить тривалий час є Кіпр. Насамперед, це зумовлено відносно простою процедурою реєстрації компанії на Кіпрі.
Інша причина – це лояльні умови щодо сплати податку: резидент України, який засновує компанію на Кіпрі та отримує дивіденди, сплачує в Україні ПДФО у розмірі 9% та військовий збір (1,5%), а податок з дивідендів на Кіпрі відсутній взагалі.
Ще одним способом виходу з ситуації щодо сплати «податку на рекламу» є видавання цих послуг, що надаються, за маркетингові, оскільки податок у розмірі 20% поширюється саме на «виробництво та/або розповсюдження реклами» та не стосується маркетингових послуг.
Цей варіант є привабливим, однак ризиковим. Зважаючи на тонку грань між цими видами послуг, у разі виникнення спору з податковими органами доведеться доводити свою правоту в суді.
Також власники бізнесу іноді використовують зовсім «чорний» варіант, як-от проведення оплати від імені фізичних осіб. Однак цей метод стає все більш ризиковим, оскільки встановлено суворі вимоги до проведення заходів фінансового моніторингу.
Оподаткування прибутку нерезидентів з надання рекламних послуг у кінцевому підсумку призведе до підвищення вартості рекламних послуг, а унаслідок цього – до вартості товарів і послуг для кінцевих споживачів.
Зважаючи на те, що за кордоном аналогу такого податку немає, його існування фактично ставить українського товаровиробника у невигідне становище.
Чи будуть доходи бюджету, отримані від такого податку, співмірними із втратами виробництва? Про це залишається лише здогадуватися.
Однак, зважаючи на ініціативи Міністерства цифрової трансформації України, є сподівання, що найближчим часом відбудеться скасування цього податку. А поки що залишається працювати в існуючій правовій реальності.
Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора
Читайте також
