Facebook Pixel

Мита на нафтопродукти: давайте без емоцій

Неля Привалова
президент Нафтогазової Асоціації України

Не встиг відгриміти бюджетний процес з його спробами переглянути акцизні збори на моторні палива, як ринок поринув у нову ініціативу – звернення нафтопереробних компаній до уряду з проханням з приводу мит на імпорт.


Ці спроби відбуваються так часто, що є стійке відчуття безперервності цього процесу. За моїми спостереженнями, у всіх галузях подібні звернення відбуваються досить емоційно. Мені ж більше до вподоби детально розбиратися у будь-якій ситуації, що в кінцевому підсумку дає змогу знайти правильне рішення. Давайте зробимо такий аналіз і зараз.

Telegram Logo

Отже, головне питання: чи є передумови для обмежень імпорту нафтопродуктів? Нафтопереробники говорять про неконкурентні цінові переваги у російських колег, які дозволяють їм нарощувати ринкову частку за рахунок низьких цін. Подивимося на цифри. А вони показують, що митні ціни на російське дизпаливо були вище світових котирувань на цей же товар у Середземномор'ї: 2017 року на $23/т, 2018-го – на $29/т, 2019-го – на $21/т (див. мал. 1). Як бачимо, демпінгу не тільки немає, навпаки, є премія до світового ринку.

znimok-ekrana-2020-02-20-o-132855.png

Проведемо інше порівняння: як співвідносилася митна ціна на російське дизпаливо з цінами на інші поставки, наприклад, з Білорусі та Литви. Як бачимо на малюнку, ці ціни фактично є рівними (мал. 2).

А тепер накладемо ще ціни Кременчуцького НПЗ. Вони відчутно вище цін імпорту. І це говорить про те, що завод продає свій товар за дуже вигідною ціною, яка вище за ціни імпорту, що містять премію до світового ринку (див. мал. 2).

znimok-ekrana-2020-02-20-o-132908.png


Висновок: неприродної цінової картини немає.

QuoteСюрприз чекав наприкінці року: всі закордонні постачальники підняли ціни в контрактах на 2020 рік.

Мене часто запитують: якими будуть наслідки введення мита? Найкращою ілюстрацією дії податків на імпорт я вважаю введене з 1 серпня 2019 року спеціальне мито на російське дизпаливо, що постачається трубопроводами. Перше: поставка продукту одразу ж зупинилася. І це при тому, що мито склало всього 3,75%, або 25$/т (зараз НПЗ пропонують 8,46%, або 55$/т).

Друге: стався транспортний колапс. Ринок почав шукати заміну «трубопровідним» обсягам і зіткнувся з великими проблемами. Різко збільшені поставки білоруських НПЗ відволікли на себе весь рухомий склад залізниці, позбавивши можливостей перевалочний термінал у Гомелі (сюди трубою надходить ДП з Росії). Аналогічна ситуація склалася на півдні країни, куди почали приходити танкери. Тут «Укрзалізниця» повністю розписалася у своїй нездатності забезпечити вивезення скільки-небудь значущих обсягів. Це був час сумних рекордів: вагони країною йшли по 30-40 днів.

І третє: у вересні оптові ціни на ДП спрямувалися вгору, що було дуже не вчасно — саме у розпал сільгоспробіт. Бензовозні партії подорожчали на 3 грн/л. Власникам АЗС вдалося утримати цінники на колонках, але довелося пожертвувати маржею. Потім ринок освоївся і звик до нових реалій. Сюрприз чекав наприкінці року: всі закордонні постачальники підняли ціни в контрактах на 2020 рік. У середньому на $10/т. Багато це чи мало? Оцініть самі: при споживанні 7 млн тонн ДП на рік це 70 млн дол. або 1,75 млрд грн. Зрозуміло, виросли ціни й на українські нафтопродукти — вони жорстко прив'язані до імпортного паритету.

Ще одна показова деталь: внаслідок зазначених заходів частка російського імпорту в другому півріччі 2019 року знизилася до 28% ринку в порівнянні з 44% у першому півріччі. За підсумками року вона знизилася майже на 8% — до 35% у балансі ринку. А частка українських виробників залишилася на позначці 11%, як і в 2017-2018 роках. Висновок: ціни зросли, частка українських НПЗ – ні. Що ж кажуть переробники: мита не призведуть до зростання цін і підвищать завантаження НПЗ. Додам до цього відому нині фразу «але це не точно».

Досвід говорить про інше. Якщо наприкінці лютого буде ухвалено рішення ввести мита, це спровокує паніку та неконтрольоване зростання цін. Українським трейдерам доведеться знайти на ринку понад 200 тис. тонн дизпалива, аби закрити 35% «дірку» в балансі. Це при тому, що минулої осені дискомфорт відчувався навіть при затримці в оформленні 30-тисячних танкерів. Динаміку зростання цін прогнозувати не беруся — в умовах ажіотажу, який неминуче виникне, це неможливо.

Навіщо ж ставити з ніг на голову збалансований ринок з трендом на зниження цін? У грудні-січні і уряд, і президент показали, наскільки важливим для них є питання цін на паливо. Мита перекреслять усі їхні зусилля і розгорнуть ринок у непрогнозованому напрямку.

QuoteУ ситуації, що склалася, необхідні перегляд податкового навантаження за віссю бензин – зріджений газ, а також рясні інвестиції в модернізацію виробництва.

Але що ж робити з НПЗ? Я і мої колеги з Нафтогазової асоціації вважаємо, що спершу потрібно правильно діагностувати джерело проблем, а потім призначити «лікування».

Проблема лежить на поверхні: наші заводи виробляють не те, що споживає ринок. НПЗ виробляють з нафти більше 30% бензину, але на нього припадає лише 15% споживання. А ще більше 20% мазуту – він не використовується взагалі. Споживач перейшов на скраплений газ — на нього припадає 30% роздрібних продажів, але його відбір на НПЗ – 5-7%. У загальному споживанні моторних палив в Україні 70%, або 7 млн тонн, припадає на дизпаливо, а його відбір на «Укртатнафті» — 30%.

У ситуації, що склалася, необхідні інші кроки: перегляд податкового навантаження за віссю бензин – зріджений газ, а також рясні інвестиції в модернізацію виробництва, спрямовані, зокрема, на збільшення глибини переробки сировини. Держава зі свого боку повинна зробити низку давно назрілих кроків: знизити портові збори для здешевлення сировини, надати податкові пільги при поставці технологічного обладнання для модернізації НПЗ, переглянути ставки на інші платежі для НПЗ.

Гадаю, розвиток української промисловості підтримають усі. Але проблеми окремої галузі не можуть вирішуватися ціною ліквідації вільного конкурентного ринку, ризиків для енергобезпеки країни і, зрештою, виключно за рахунок споживачів. Це дасть зворотний ефект — у «теплій ванні» ще ніхто не розвивався. Доведено п'ятьма українськими НПЗ у Дрогобичі, Надвірній, Херсоні, Одесі та Лисичанську, які вже навряд чи коли-небудь запустяться.

The Page Logo
У вас є цікава колонка для The Page?
Пишіть нам: [email protected]

Warning icon Помилка в тексті? Виділіть її мишкою і натисніть: Ctrl + Enter

Редакція не несе відповідальності за зміст матеріалу і може не поділяти точку зору його автора

Коментарі

Всі новини